Відгукнутися на біду – моральний обов’язок кожного

Відгукнутися на біду –  моральний обов’язок кожного

«Як їм не допомогти, тим хлопцям, які стояли торік під російським кордоном без бронежилетів та касок?.. Як не допомагати дітям, які приїхали відпочивати у наші табори, а ще вчора ховалися від куль у підвалах на Донеччині?  Ти ж не ризикуєш нічим, усього лише – фінансами. Що вони вартують у наш час, коли людські життя косять «градами»?..» – розмірковуючи на тему війни в Україні, Андрій Турак не може говорити без емоцій. 
У наш час, коли тероризм і артобстріли – не новини з телеканалів чи газет, а реалії сьогодення, байдужим залишатися складно. Як керівник успішного, самодостатнього аграрного підприємства ПОСП ім. Тараса Шевченка, що в Горохівському р-ні, і як депутат Волинської облради Андрій Антонович став у ряди тих, хто допомагає армії ще в перші тривожні для Волині дні, коли на передовій опинилася багатостраждальна 51-ша ОМБР. Коли зі слізьми та благаннями батьки та родичі бійців оббивали владні пороги і шукали кошти на рятівні засоби захисту для синів, чоловіків, братів. А згодом Андрій Турак охоче відгукнувся на пропозицію засновників фонду «Волинь-2014» працювати в одній команді.
«Пригадую сесію обласної ради: батьки – у розпачі, кошти з бюджету оперативно виділити не виходить… Тоді до мене звернулася мама одного з бійців із Луцька. Наші хлопці стояли під російським кордоном практично голіруч. Наше підприємство дало 150 тисяч на закупівлю бронежилетів. Їх безжально накривали «градами» – і ми морального права не мали не стати на їхній захист. То була перша допомога. Спонтанна. Далі я приєднався до роботи фонду і ми стали виділяти кошти у більш цивілізованому форматі, так би мовити, централізовано. Це зручно й добре, бо ти як благодійник завжди знаєш, хто потребує допомоги, якої і кому твої кошти спрямували, – розповідає Андрій Турак. Я абсолютно задоволений роботою фонду. Хоча насправді є ще багато людей на Волині, які могли б приєднатися до його діяльності. Я виступав із цього приводу на сесії, закликав колег-аграріїв області (а є з-поміж них – потужні та знані) бути небайдужими. Не відгукнулися, знаєте. Десь і боляче… Можливо, вони допомагають самотужки, тоді – інша справа. А от залишатися поза війною в нас час, я переконаний, неприпустимо». 
Загалом, до фонду ПОСП ім. Шевченка під керівництвом Антона Турака надало 400 тис. грн. Бо після бронежилетів були каски (100 тис. грн), допомога для громадської організації афганців, яка теж її спрямовувала на закупівлю найнеобхіднішого для учасників АТО (100 тис. грн), кошти на пальне, виплати матеріальної допомоги пораненим, 200 тисяч на лікування лікаря-волонтерки Тетяни Білінскі та багато іншого.
«Оці перші хлопці, яким я допомагав, вже повернулися. Я цікавився, як вони. Всі живі. Я радий, що, можливо, в тому є і наша заслуга», – каже Андрій Антонович. 
Літо – у розпалі. Чимало клопотів аграрних. А він знаходить час, щоби провідати п’ятьох дітей із міста Попасна, що на Луганщині, які нині відпочивають у таборі «Веселка» у с. Терешківці Горохівського р-ну. Вартість путівок їм оплатило підприємство Андрія Турака: «Дивлюся новини: там бойовики саме обстрілюють Попасну, а дітки в нас… Це жахливо: у себе вдома вони змушені були сидіти в підвалах. Директор табору каже, що й тут, коли щось десь стукне вночі, зриваються… Але нічого – дуже задоволені умовами. Відпочивають».
Що цікаво: уже рік поспіль Андрій Турак опікується родиною Ольги та Валерія Петрових із Луганська – переселенців, які приїхали жити до Луцька. Підприємство надало їм 3-кімнатну квартиру для проживання (сім’я сплачує лише комунальні), час від часу підтримують продуктами.
«Це така проукраїнська сім’я. Виховують трьох діток. Комфортно себе почувають на Волині. Я тісно з ними контактую», – каже Андрій Антонович. 
І це не дивує. Доля переселенців – це історія його сім’ї. Свого часу, далекого 47-го, батьки Андрія Турака були змушені залишити свої домівки на Лемківщині. Хвиля безжальної депортації занесла їх аж на Кіровоградщину, звідки згодом вони перебралися ближче до рідної землі, на Львівщину. Родинна історія болить і досі. Прикро, каже, що згадувати її щоразу спонукає сьогодення і війна, що жене людей зі Сходу на Захід. Безкомпромісний Андрій Турак, коли йдеться про патріотизм та боротьбу на українському ідеологічному фронті. Тим часом його агропідприємство успішно працює. А це означає, що зможе в межах діяльності фонду «Волинь-2014» надати ще не раз вкрай необхідну допомогу.
«Проблеми цієї країни – з владою. Вона повинна чути людей, не робити свої справи за спинами. Так було, і так, хоч це прикро, залишилося. Візьмімо хоча б реформу територіального устрою, для прикладу. Нехтування думкою людей призвело і до війни. А в бізнесі проблеми є. От тільки ми їх справно вирішуємо», – переконаний підприємець.
Олена ЛІВІЦЬКА. 
Фото автора. 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%