У ягідному бізнесі – вже півстоліття

У ягідному бізнесі – вже півстоліття Степан Гальчик із Маневиччини заробляв на чорницях навіть за совєтів.

У подружжя Гальчиків такий достаток у хаті й на подвір’ї, що геть руйнуються міфи про «бідну багатодітну родину». Бо хоча у сім’ї дійсно 11 дітей, але ніхто з них роботи не цурається. І тим паче – в гарячу ягідну пору.
Що чорниці – справа не лише «смачна», а й прибуткова, Степан Андрійович знав іще тоді, коли під стіл пішки ходив. Жарти, звичайно. Однак із 5-річного віку хлопчик із батьками до лісу бігав й устигав не лише поїсти дарів природи, а й баночку-другу на продаж назбирати.
– Тоді ягідний бізнес не був настільки поширеним, як сьогодні. Та й саме слово «бізнес» за совєтів мало хто говорив. Проте наша сім’я таки возила на базар чорницю. І прибутки хай невеликі мала, та дітей у школу зібрати – вистачало, – пригадує глава великої родини.
Добре пам’ятаючи слова про ліс-годувальник, Степан Андрійович і своїх 11-х дітей став змалечку привчати до чорничних заробітків. Тож тепер у с. Рудники Маневицького р-ну сім’я Гальчиків – серед лідерів ягідного бізнесу.
– На гриби ходити ми теж, звісно, не цураємося. Але те, що знаходимо, вистачає лише для власної комори. І то рік на рік випадає, – долучається до розмови господиня дому Ольга Василівна. – Тому якщо гриби для нас – не більше, ніж делікатеси, то чорниці – справді хороший заробіток.
Однак хороший – це зовсім не легкий, зазначає подружжя. Бо хоча дітей своїх батьки не мордують і о п’ятій ранку до лісу не женуть, проте кожен день із середини червня до середини липня всі 11 дітей беруть на плечі кошики та вирушають по ягоди.

– Дві старші доньки вже заміж вийшли. Одна до Луцька перебралася, де швачкою працює, але на чорничний сезон бере відпустку і приїздить, – провадить Степан Андрійович. – Іще одна донька в Києві на фінансиста вчиться, проте й вона не полишає чорниці збирати. Бо в нас на Поліссі фінанси і чорниці – штука нерозривна, – жартує тато. – Ну, а решта дев’ятеро (старшому 23, молодшому – сім) хоч-не-хоч мусять у ягідному бізнесі крутитися.
Єдині, хто з великого сімейства не ходить до лісу, так це сам Степан Гальчик із дружиною Ольгою. І не тому, що не хочуть, а тому, що хтось мусить і вдома лишатися, за чималим господарством доглядати.
– «В нашого Омелька невеличка сімейка», – сміється господиня дому. – Тож аби 13-х людей нагодувати, я мушу у 5-літрових каструлях готувати сніданок, обід та вечерю, пекти хліб, якого у нас іде по п’ять буханок на день.
– А як беремося вареники з чорницями готувати, то штук 250-300 мусимо зліпити, аби всі поласували вдосталь, – розповідає донька.
Доки жінки в хаті та на городі порядкують, батько теж не сидить склавши руки. Мусить стежити, аби на шести гектарах поля вчасно трактором зорати, посадити, зібрати. Має Степан Адрійович про худобу подбати. А це небагато-немало: три корови, кінь, свині, кури, бройлери, качки. Словом, клопотів не бракує. Але, зізнається, як стануть усі до роботи – аж душа радіє:
– Ви питаєте, скільки ми ягід за сезон збираємо? Кажу чесно: годі й порахувати. Знаю тільки, що наша Віта цього року пішла, то за день 27 літрів назбирала. Хоча щоразу так не випадає. Іноді ніби і ягода велика – але перестигла: візьмеш у жменю – руки сині, а до банки нема що покласти. Буває навпаки: чорниця тверда – так знов дрібненька. Тому літр чорниць можна за 20 хвилин назбирати, а можна й за годину. Але в середньому ягідник назбирує 20 літрів за день. Один кілограм закупівельник приймає по 25-30 гривень. От і множте на кількість дітей та на кількість днів короткого ягідного сезону. Та врахуйте, що мусимо в окремі дні на городі полоти-сапати, консервацію закривати. 
– Хоча коли говорити за чорниці, то ми їх більше морозимо (і час економиться, і цукор), – додає Ольга Василівна. – А вже щоб у банки консервувати – то  в основному беремо те, що не так дорого цінується: яблука, сливи, груші, з ягід – вишні, ожина.
Кілька років тому Гальчики, аби більше на ягодах заробити, пробували  до Луцька на базар їздити. Звісно, якщо порівнювати ціну на ринку та в заготівельника, то в місті продаси дорожче (і це попри велику кількість конкурентів). Але якщо врахувати, скільки потратиш часу і грошей на автобусний квиток, то в результаті розумієш: шкура вичинки не варта.
– Коли люди в селі бачать, скільки мої діти щодня ягід збирають, думають: ото грошей у Гальчика. Але як я сімох своїх ягідників везу на базар, щоб до школи зібрати, а ще одну – щоб на Київ спорядити, то ті гроші фіть – і нема, – усміхається батько.
Проте на дорожнечу та на крупні витрати Гальчики не звикли нарікати. Кажуть, у селі хто не лінується, той заробить –  і на хліб, і до хліба, і дітям на весілля.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (72) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.7%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%