Влада – це контроль за грошима і кадрами!

Влада – це контроль  за грошима і кадрами!

Антон Кривицький про децентралізацію: «Тільки наївний може подумати, що Київ віддасть владу на місця».
Напередодні свого ювілею багаторічний очільник Луцька Антон Кривицький дав розгорнуте інтерв’ю інтернет-ресурсам краю. У повному обсязі його можна прочитати на сайті vip.volyn.ua. Ми ж пропонуємо вашій увазі уривки з інтерв’ю цього досвідченого управлінця щодо реформи місцевого самоврядування.
– Згідно з офіційною біографічною довідкою, ви працювали в органах місцевого самоврядування з 1984 року. Нині почався процес децентралізації влади. Ваша думка стосовно цього? 
– Так, я один із «могікан», бо працював міським головою ще у часи Союзу, потім у перехідний період, в роки становлення капіталізму, під час ломки старої системи і створення нової економічної моделі. Можу порівняти, яким було ставлення до обов’язків тодішніх керівників і яке  сьогодні. 
І коли кричать про гостру потребу децентралізації влади, я доводжу: її і сьогодні достатньо на місцях. Тільки треба її вміти сповна використовувати, на благо людей. І не так потрібна, на мій погляд, децентралізація (розпорошення) влади, як посилення відповідальності на місцях. Нині її немає. Виникає якась проблема, а винного у ситуації годі знайти. 
Найпростіший приклад – держава сказала поставити всім споживачам лічильники газу. Програму не виконали і забули про неї. А вартість лічильників входить у тариф. І утворюється таке собі замкнене коло для заробітку обраних на рівному місці.
Або приватизація квартир. Скільки років вона у нас уже іде? Вже всі пострадянські країни про неї забули, а ми і досі дозволяємо. І всі високопосадовці, які приїжджають на місця прокурорів, начальників міліції, отримують нове державне житло і його приватизовують. На якій підставі?
Таких дірок, звідки витікає соціальна справедливість, чимало.  А відповідальність за всі роки нашої демократичної влади була відсутня. Принаймні я не пам’ятаю жодного випадку в області, щоби звільнили, наприклад, керівника району, який не впорався із роботою. Виганяли передусім із політичних мотивів. А за радянської влади в середньому за це звільняли одного-двох на рік.
Зараз – критична ситуація, війна. За події під Іловайськом винуваті покарані? Під Волновахою? Під Дебальцевим? Натомість міністр оборони Гелетей купує собі особняк у Лондоні. На які гроші? Був начальником охорони, потім міністром півроку… 
Але про це не кажуть ні голова облдержадміністрації Володимир Гунчик, ні голова облради Валентин Вітер, ні Луцький міський голова Микола Романюк. Спрацьовує корпоративна етика і, певною мірою, страх. Я ж – кажу, що думаю. Бо це – не тільки моя індивідуальна, але позиція тих людей, серед яких я обертаюся. Тож коли говоримо про децентралізацію, я вважаю, що разом з повноваженнями треба посилити і зробити реальною відповідальність по всій вертикалі. Бо, як казав Берія, за кожним злочином є прізвище.
– Але зараз тренд державної політики – таки децентралізація, на якій наполягають як на панацеї.
– Ще раз кажу: повноважень у місцевої влади і тепер – більш ніж достатньо! Сьогодні міський голова відповідає за все: за освіту, за охорону здоров’я, за культуру. Які ще треба повноваження? Кажуть, що бракує коштів. Але повірте, що після об’єднання громад їх загалом не побільшає. Грошей ніколи не буває забагато, особливо для нашої зношеної інфраструктури. І тільки наївний може повірити, що Київ віддасть контроль за фінансовими потоками на місця.  Що таке влада? Це контроль за грошима і кадрами. Так, кілька податків закріпили за місцевими бюджетами, наприклад акциз, податок на нерухомість. Але побудови бюджету знизу доверху, як це розуміють деякі «наївні» голови, мовляв, все, на що мені треба, залишу, а тільки зайве віддам – такого не буде. Бо залишаться депресивні райони і гарантовані державою функції. Бюджет завжди буде нести функцію перерозподілу суспільних благ. Тому державна система свого не віддасть. Ніколи.
– Щодо кадрів. Нині в державі модно призначати на високі посади іноземців, надавши їм громадянство України. Така практика виправдовує себе?
– Однозначної відповіді  дати не можу, бо все залежить від конкретного фахівця.  Але всього має бути в міру. Я вважаю, що на ті посади, які суто операційні і несуть у собі високий корупційний ризик, треба залучати іноземців, які не мають тут кумівсько-родинних зв’язків. Наприклад, Яресько на посаді міністра фінансів, котра фахово виконує Закон про бюджет на поточний рік, як я думаю, – правильно. Думка найняти міжнародну компанію для управління найбільшими митницями мені теж імпонує. А от реформи у галузях, які вимагають далекосяжної стратегії і розуміння реального стану справ (охорони здоров’я, для прикладу) мав би українець проводити. 
– Ви багато років під власну відповідальність вирішували кадрові питання. В Україні «голод» на професіоналів?
– Я вважаю, що ні. Голоду ніякого немає. Наші люди доволі грамотні. Наша система освіти, на щастя, ще не втратила потенціалу. Кадри виходять навчені, і їх достатньо. Просто зруйновані соціальні ліфти, якими молодий розумний спеціаліст може підніматися на вершини майстерності. Бо у кар’єрі мусить бути постійне, але поступове зростання. Людина має іти східцями, а не опускатися на посади з парашута політичних розкладів. Не може бути так, що вчора гарно поклеїв листівки від «Народного фронту», то сьогодні вже став начальником на районі. 
Давайте, скажімо, загалом візьмемо Кабмін. Там змінюється «верхівка» – за партійними квотами чи особистими зв’язками. А начальнику звичайного відділу, котрий працює там роками – нічого не світить. Ні підвищення, ні серйозного хабара, хіба цукерки чи коньяк (на жаль, правда, з нотками жарту). Вони – професіонали, які знають що та як. І якщо їх спитатися, то і міністр не знатиме, як справу залагодити, а вони все підкажуть. А це знаю точно, бо не раз спілкувався, коли вибивав кошти на область для капітального будівництва. Грамотних управлінців у нас багато. Тільки кожен керівник в Україні, «даючи путівку» на посаду, звик, окрім професіоналізму, ще й вимагати особистої лояльності. Тому і шукають не серед фахівців, а в оточенні друзів, родичів, колишніх партнерів, яким можуть довіряти. Тому коло потенційних гравців суттєво звужується. Але це не голод, це провальна кадрова політика, яка ні до чого доброго не доведе.
– Ще одне дотичне до кадрових запитання: процес люстрації в Україні. Цікавить ваша думка щодо закону про очищення влади та тих людей, яких він «вибив» із роботи.
– У перекладі «люстрація» означає «очищення». Це має бути гостра бритва, але не сокира. Бритвою, так би мовити, побрити-підправити – і до роботи. А сокирою голови стинати – то єзуїтство якесь, коли жінок, як відьом, на попіл пускали. Не можна так підходити до проблеми.
Працював за Януковича?! Та на нього вся країна працювала: і журналісти, і лікарі, і вчителі, і будівельники, і  чиновники зокрема. Якщо останні працювали чесно, а не крали, то вони виконували державні функції. Навіщо їх звільняти? А якщо крали і це доведено – то хай сядуть із конфіскацією майна. 
А ще з огляду на власний досвід скажу, що, як правило, будь-які ініціативи, що швидко починають у час революції, так само швидко закінчують після неї, не довівши справи до кінця. Щодо люстрації, то враз кинулися «чиститися», шуму наробили. Хто попав перший під ту сокиру, той і постраждав. А справді винуваті, але хитріші, згодом ще вилізуть на публіку. Це – як ворон лякати. Підійшов до дерева, бабахнув – і птахи зірвалися у небо. Але покружляли трохи і всілися на те ж дерево, лише на інші гілки. 
– Для обласного центру в процесах об’єднання громад Волині дражлива тема – земля. Ви, як було озвучено, бралися за питання встановлення меж міста. Що вдалося зробити?
– Я своїми ногами пройшов по контурах Луцька. Ми з головами сільрад провели велику роботу. Ішла мова про те, щоб чітко встановити межі. Про розширення ніхто не говоритиме сьогодні просто так, бо землі сільради не віддадуть. Треба, знову ж таки, вміти домовлятися. До чого я веду? Немає землі в Луцьку – говоріть із Прилуцькою сільрадою, з Липинською і т. д., домовляйтеся, давайте якісь преференції. Як свого часу я робив із Брищами. Не вдається домовитися – зробіть так, щоб люди сільського голову поміняли під час виборів. Бо ж насправді із сіл під Луцьком 80% мешканців працюють в обласному центрі, їхні діти ходять тут у школи та садочки, користуються інфраструктурою. Треба не чекати, а настирно, китайським методом просочування, займатися вирішенням питання. 
Спілкувалася Ольга БУЛКОВСЬКА.
На фото Романа УСТИМЧУКА: Антон Кривицький упевнено прямує вулицями Луцька.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%