Василь Пецентій: "Голосую без рознарядки"

Василь Пецентій:

Василь Пецентій (одномандатний мажоритарний округ №28 – Старовижівський р-н) – із тих обранців облради, кого можна назвати самородками самоврядування. Бо хоча декому він і здається у справах політичних профаном, все ж до депутатської зали (вчетверте!), кажуть, потрапляє не через підкилимні домовленості чи фінансові вливання в округ. А завдяки довірі виборців. Хоч би там як банально це не звучало. Йому, лікареві-хірургу з величезним стажем, постійному завідувачеві хірургічного відділення районної лікарні, народ на Старовижівщині доручає відстоювати свої інтереси. 

І, можливо, когось у волинському парламенті й не влаштовує такий депутат, який не поспішає стати під чиєсь політичне крило, і тим часом не цурається «мостити мандатом» ями на дорогах району, але Василеві Пецентію це, здається, байдуже. Діло хірурга – маленьке: точно і безболісно виконати певне оперативне втручання. Робота обранця громади – така ж: точно і без втрат реалізувати прагнення виборців. Все ж якщо рука досвідченого хірурга впевнено тримає скальпель, чи не сумнівається він, коли тисне кнопку «за» або «проти» у стінах Волинської облради?
Із Василем Пилиповичем, чесно кажучи, ми говорили просто під час першого пленарного засідання 19-ї сесії облради. Не в сесійній залі, звичайно, а в кулуарах. У ту мить колеги-обранці розвели запеклі дискусії довкола доцільності виділення коштів з обласної казни на підтримку дрібних аграріїв. Власне, на тій сесії і не йшлося про щось нове, про перекроювання бюджету: в рамках уже прийнятих програм розпорядник коштів запропонував депутатам переспрямувати кошти з однієї справи на іншу. Але дебати затіяли не на жарт… Теми села – благодатний ґрунт для того, щоб пограти м’язами. Одні рвалися до мікрофонів, інші намагалися втихомирити борців за якість доїльних апаратів, ні разу їх за життя не тримавши в руках, ще інші жартували: мовляв, прибрати б телекамери – пристрасті вгамувалися б… А Василь Пилипович без вагань погодився на бліц-інтерв’ю. Він у балаканині на публіку зазвичай воліє участі не брати.
– Василю Пилиповичу, можете пригадати свій перший досвід депутатства в облраді? Як і хто вас тоді обирав?
– То був період із 1994 до 1998 року. Мажоритарка. Найкращі роки, коли всі питання найліпше вирішувалися. Тому що не було партійної диктатури. Кожен голосував так, як вважав за необхідне. Керуючись єдиним: матимуть люди від цього хороші чи негативні наслідки. Отак ми голосували. Ніхто нам не диктував, як діяти. А зараз – що?.. Лідер партії прийняв собі рішення, чотири-п’ять осіб зібралося, домовилися – і всім депутатам нав’язують. Можливо, трапляється, що такі рішення – добрі, але бувають і такі, які суперечать інтересам людей. 
– Але ви теж не безпартійний… Вам вказівок згори не шлють?
– Звичайно, належу до партії «Собор». Але я відразу сказав: завжди відстоював позицію людей і буду це робити. Якщо рішення і суперечитимуть моїм поглядам, і не нестимуть добра людям, поліпшення житлових чи комунальних благ, то я не голосуватиму. Наша партія – республіканська, на мою думку, є найдемократичнішою, бо не при владі, і не ставить за цілі корпоративні чи партійні відносини. Вона має на меті покращення життя людей. Навіщо приймати рішення, які роблять добро комусь, а не тим, хто нас обрав? Нам не треба лізти у велику політику. Цим займаються там, у Києві, у Верховній Раді. Наше діло – місцеві проблеми, ті, з якими ми щодень разом із вами живемо. 
– Окрім вас, серед депутатів облради є ще один соборівець, теж лікар-хірург – Любомир Валіхновський. І обидва ви – позафракційні. Бажання приєднатися для котроїсь із фракцій нема?
– Ні. Я не входжу до жодної.
– Тим часом є членом депутатської групи «Нова Волинь»…
– У «Новій Волині» є багато таких депутатів, які дійсно хочуть, аби людям жилося добре. Ніхто із групи мене не зобов’язує голосувати, не нав’язує думку. Це об’єднання не за партійним принципом. Якщо ідеї нормальні, я їх підтримую, без рознарядки. Я – за Волинь, як би вона не називалася: нова чи ще якась… Я – за волинян, хоча сам і родом не звідси, а з Чернівецької області. Але тут, на цій землі, став людиною. За це краянам дуже вдячний. Тому, де чую слово «Волинь», завжди – там. 
– Ви приїхали в область у 70-х роках…
– У 1973-му…
– Але як прийшли працювати у старовижівську лікарню, так і трудитеся там донині. У якому стані тоді застали медицину району і як, на вашу думку, почуває вона себе нині?
– Та ви що?! Порівняти неможливо! Як приїхав, у нас була лікарня барачного типу. Я ж хірург, коли почав працювати завідувачем відділення, то в операційній світилися стіни. Взимку ми їх забивали картонними коробками. Навіть лампи операційної не було. А нині маємо медицину – на рівні з іншими районами. Не гіршу. 
– Як ви оцінюєте реформаторські кроки влади у медицині?
– Є деякі питання… Скажімо, щодо створення служби швидкої допомоги. Я голосував за створення центру екстреної медицини та медицини катастроф. Але відділяти екстрену допомогу від невідкладної, на мою думку, є великою помилкою. Ми ще не дожили до того. І, думаю, до кінця нашої каденції її не відділять. Те, що гроші виділили і поновлять машини чи додадуть кількість пунктів швидкої допомоги, – це позитив. Людям буде краще добиратися. Сама ж реформа не на часі. Ні наші люди, ні наша психологія, ні наші статки ще не доросли до того, аби ми могли за кілометрів 60-90 добиратися до центру. Народ як хоче: бути вдома два-три дні, з болями, з усім, а тоді, щоб приїхали – і зразу в лікарню. А скільки ж може бути лікарів? Два-три… Тоді кажуть пацієнтам: «Почекайте». А все від чого? Психологія ще не дозріла. Коли це станеться, тоді можна буде створювати центри… 
– Ви колись (із 1985 до 1988-го) займалися медичною практикою у Тунісі?
– Так, працював там три роки.
– Чим вас вразила тамтешня медицина?
– Коли ми туди їхали, то гадали, що наша медицина пішла набагато вперед. А приїхав, то перше, що подумав: тут треба не працювати, а вчитися! У них вже були доступні комп’ютерні томографії, гастрофіброскопії, УЗД… А в нас такого не мали навіть в області. Але це не важливо. Важливо інше. У нас був госпіталь на 1200 ліжок, а надавали допомогу для півмільйона населення! Добре, що там майже у кожному дворі стоїть машина, що люди навчені: подряпина на пальці – відразу їде в лікарню. Їх стимулює до цього страхова медицина. Так. На ту пору там уже діяла страхова медицина! Я працював у тій системі. Якщо з вини пацієнта, який не з’явився до лікаря, хвороба буде запущена, ніхто не виплатить йому страховки. Там біжать миттєво до лікарні. А в нас сидять-сидять, а потім дивись – їх уже на носилках несуть… Населення треба виховувати. І про доступність дбати. 
– Ніколи не виникало бажання повернутися туди як турист, аби побачити, що змінилося?
– Ідея була. Але часу ніколи нема. 
– Зараз ви займаєтеся приватним бізнесом у сфері перевезення, але все ще є хірургом. Чому не залишили лікарську практику?
– Як працював хірургом, так і працюю. Дійсно, маю один маршрут, їздять мої автобуси. Є механік, водії… У мене всі в родині лікарі: дочка, невістка, зять, свати…
– Сьогодні на сесії досить довго обговорюють питання аграрні. Селяни на Старовижівщині – солідарні з депутатами у критиці програм підтримки одноосібників, запроваджених обласною владою?
– Мені особисто не скаржилися. Але я знаю, що це непогано – мати доїльний апарат. Яка вже різниця, яким способом чи через яку програму ти його отримав? Тим паче, що зараз є постанова про те, що збільшать ціни на молоко. На Волині, я вважаю, мешканці поліських районів мають займатися скотарством. Там є кормова база, є де випасати… Не знаю, чого стільки колотити воду в ступі довкола тих програм? Ми ж самі прийняли рішення: видати людям ті доїльні установки. Тепер що – забирати? Можна, звичайно, й доплачувати за здане молоко. Чим більше реалізовуєш, тим більше маєш… Але якщо так поки не виходить, то треба користуватися тим, що є. 
– Думку про створення кооперативів підтримуєте?
– Так, бо це одна із перспективних форм організації населення навіть у передових країнах Європи. 
– Василю Пилиповичу, ви – один із найбільш працьовитих обранців цієї каденції. Не пропускаєте сесій, активно оголошуєте запити. Багато з них стосуються ремонту доріг у Старовижівському районі. Тут ви, бува, не лобіюєте свої інтереси як перевізника?
– Я лобіюю інтереси людей. Бо все, що є: і ціна, і здоров’я, і розваги – то все стосується доріг. Якщо людина купила машину і побила її через погані шляхи, травмувалася – виїздить швидка, тратить час, пальне… А ціни на сільгосппродукцію? Привезти чи довезти її теж чогось вартує, і ця вартість залежить від якості доріг. Тому дороги – чи не основний із напрямків покращення життя людей.
– Учетверте ви є власником депутатського мандата. Якщо бути відвертим: він допомагає в житті? Часто використовуєте посвідчення депутата? 
– Та ні… Він же в нас нічого не дає! Я ще навпаки витрачаю більше свого часу і несу матеріальні збитки. Бо сюди, наприклад, щоразу їду власною машиною, і за дорогу ніхто нічого не повертає… Маю користь і задоволення хіба в тім, що можу висловити у цій залі свою думку і цим допомогти нашим старовижівським людям, та й усім волинянам. Інколи думаю, що, може, й не варто сюди йти та витрачати свої кошти. Але образливо дивитися, коли всюди корпоративні лобісти (і в нашій раді теж), корпоративні завдання – і нічого ніхто не хоче сказати. А якщо й говорить щось, то боїться гніву лідера. Мені ж нема чого боятися. 
– Дякую за розмову.
Спілкувалася Олена ЛІВІЦЬКА.
На фото автора: Василь Пецентій у сесійній залі волинського парламенту. 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (169) - 45.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.7%