Шахтарів – у штучну кому?

Шахтарів – у штучну кому?

Вже до кінця року без роботи можуть лишитися майже півтори тисячі людей. І це ще не все. 
Не так давно українців готували до регулярного відключення електроенергії. Бо, мовляв, через війну на Донбасі теплоелектростанціям не вистачає вугілля. «Ну от, – із полегшенням зітхнули волинські шахтарі, – буде тепер у нас робота, а в держави – чорне золото».
Оптимізму додавали й офіційні папери за підписами найвищих керівників держави. Бо, до прикладу, в постанові Кабміну про затвердження переліку об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, стоять під номером один саме наші волинські копальні.
Аби переконати державних мужів, що не такі вже й збиткові шахти Нововолинська і що вони можуть самі себе прогодувати, делегація від області (а це і голова облдержадміністрації Володимир Гунчик, і Нововолинський міський голова Віктор Сапожніков, і голова Волинського теркому працівників вугільної промисловості Юрій Калістратов, і, звісно, самі шахтарі) ледь не щомісяця їздили до Києва, неодноразово зустрічалися з міністром енергетики і його заступниками, двічі мали розмову з прем’єром Яценюком. Аби переконання базувалася не лише на словах, а й на цифрах, волиняни возили цілі папки документів із розрахунками. 

Словом, робилося все, аби шахти Нововолинська якщо й закривалися, то поетапно. Люди якщо звільнялися, то з автоматичним переходом на шахту №10, яку обіцяли завершити ледь не всі Президенти незалежної України.
«Ми навіть довели, що нібито неперспективна дев’ята шахта може років із десять працювати. А на підтвердження своїх слів просили пустити копальню  «у вільне плавання», тобто дати їй можливість працювати на самозабезпечення», – додає Юрій Калістратов.
І ось коли все, здавалося б, домовлено й люди з бодай мінімальною надією стали чекати завтрашнього дня, з Києва один за одним почали надходити документи. Спершу – про негайну реструктуризацію (тобто закриття) першої копальні.  Невдовзі – про такий же (до кінця року) фінал на шахті №9.

– Щоб усім було зрозуміло масштаби цієї (не побоюся того слова) катастрофи, я скажу: на обох цих підприємства трудиться понад тисячу триста людей. У кожного з них – дружина, діти, батьки. Тобто під загрозою зубожіння – більше чотирьох тисяч жителів міста. Не маючи грошей, ці сім’ї почнуть боргувати за комунальні платежі. З їхніх зарплат уже не будуть відраховуватися податки, що відповідно вплине на бюджет міста. Погіршиться криміногенна ситуація. І цей ланцюжок можна продовжувати далі й далі, – пояснює Юрій Іванович. – Утім, і це ще не все. Позбавляючи людей роботи на майбутнє, київські чиновники не спішать розрахуватися навіть за те, що вже зароблено. Лише наприкінці липня надійшли кошти на погашення квітневої зарплати. Травень-червень зависли в повітрі. А вже, дивись, липень завершується.
Розуміючи, шо першу копальню не врятувати, окремі з працівників уже пишуть заяви на звільнення. Хтось намагається зберегти заробітки, переводячись на поки перспективну шахту «Бужанська». Але остання не зможе забрати під своє крило 1300 людей із двох скоро закритих копалень. І що далі?
– Я взагалі не можу зрозуміти економічного зиску від усіх цих процесів! Адже на закриття шахти потрібно 60 мільйонів гривень, а на успішне продовження роботи дев’ятої копальні – 11 мільйонів, – дивується Юрій Калістратов. – Очевидно, хтось спеціально доводить державне підприємство до жалюгідного стану, аби потім забрати його за копійки, вкласти невеликі кошти й за короткий час зробити для себе надприбутковим.
До речі, така схема давно вже використана й випробувана на стратегічних підприємствах цілої України. Ті, хто мав би розбудовувати державу, фактично обікрали її до нитки. А шахти Нововолинська – це вже крихти, що позалишалися після застілля «папєрєдніків».
У розмові з жителями Нововолинська чулися нотки сподівань на приватизацію копалень. Мовляв, яка різниця, на кого працювати: на державу чи на приватного власника: аби гроші платили. Втім Юрій Калістратов  і тут  райдужних планів не будує. Бо всі ті пункти передприватизаційного періоду, дотримання яких вимагається законом, сьогодні грубо порушуються:

– Ось у мене є документ, у якому йдеться про приватизацію у 2015/2016 роках державних підприємств. Тут чітко прописано: подача пропозицій щодо приватизації об’єктів паливно-енергетичного комплексу, зокрема підприємств вугільної галузі, має бути завчасною, відкритою і прозорою (а насправді все тишком-нишком). У графі «невідкладно вжити заходів щодо» говориться про погашення заборгованості теплогенеруючих підприємств за відвантажене їм вугілля та недопущення накопичення такої заборгованості у майбутніх періодах (а чорне золото Нововолинська лежить горами). Чітко вимагається у стислі строки погасити заборгованість із виплати заробітної плати шахтарям, що утворилася на підприємствах вугільної галузі, які розташовані на контрольованій Україною території, та запобігати її виникненню в подальшому (насправді волинським вугільникам не виплатили близько 17 мільйонів). А також ідеться про забезпечення виконання планів із видобутку та відвантаження вугілля підприємствами вугільної галузі державної форми власності та погашення заборгованості за поставлене таким підприємствам вугілля, – зачитує Юрій Калістратов. – Офіційний папір є. Підпис Президента є. Але виконання цього розпорядження нема. І це тоді, коли Україна закупляє та вчасно розраховується валютою за вугілля з Африки, Японії, навіть Росії!
На слова високопосадовців про нібито нерентабельність волинського вугілля голова теркому говорить: а як може бути чорне золото рентабельним, коли собівартість його видобутку 2 тис. 500 грн, а держава його в нас купує по 1 тис. 100 грн за тонну?! При тому за імпортну сировину знаходить можливість платити по 100 дол. (тобто тих же 2300 – 2500 тис.).
– Увесь період, скільки шахтарі вимагають не закривати копальні, нам, вугільникам, ставлять у приклад Маргарет Тетчер. Мовляв, залізна леді позакривала у Британії шахти і тим самим дала новий поштовх для розквіту економіки. Тільки ніхто, чомусь, не згадує, що кожен працівник тоді закритої копальні отримав від держави такий пакет підтримки (зокрема фінансової), що люди мали можливість розпочати якусь нову справу або принаймні не класти зуби на полицю у складний період адаптації! – емоційно каже Юрій Іванович. – А в нас навіть заробленого віддавати не хочуть! Що вже казати за підтримку!
Їздити до Києва і страйкувати під стінами уряду шахтарі втомилися. Та й результату, кажуть, це жодного не дає: кинуть кілька мільйонів на часткове погашення зарплатних боргів і – знову «голову в пісок».
Тож аби не дати знищити вугільну галузь Волині та зберегти волинянам передбачене законом право на працю, вугільники розробили свій план виходу із кризи.
– Якщо схематично, то ми пропонуємо міністерству енергетики та вугільної промисловості України створити ДП «Волинська вугільна компанія» (вона видобуватиме вугілля та стане замовником-забудовником шахти №10 «Нововолинська»). А у структуру цього держпідприємства радимо включити шахти «Бужанську» та дев’яту, котрі видобуватимуть чорне золото. Його транспортуванням займатиметься «Волиньвантажтранс». Перша шахта піде під закриття. Структурний підрозділ «Дирекція по будівництву об’єктів» координуватиме функції замовника-забудовника, а субпідрядником у будівництві (яка згодом і прийматиме об’єкт в експлуатацію) має стати структурний підрозділ «Передпускова дирекція шахи № 10 «Нововолинська»), – розповів Юрій Калістратов.
Та чи згодяться на таке вирішення проблеми в Києві? «Навряд, – робить висновок голова Волинського теркому працівників вугільної промисловості. – Бо єдине, в чому я переконаний: уряд планомірно й цілеспрямовано знищує вугільну галузь. А разом із нею – цілу епоху й сотні тисяч людських доль…»
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора та Світлани ДУМСЬКОЇ.

«Ми втомилися страйкувати»
800 працівників копальні №9 готові
працювати на самозабезпечення. 
Доки столичні чиновники сплять і бачать на волинських копальнях великий замок, самі шахтарі про закриття розповідають неохоче. Адже на всі запевнення про нібито нерентабельність мають чіткі контраргументи.

В.о. заступника директора шахти №9 Володимир Матюк розповідає:
– У відповідь на плани урядовців перевести наше підприємство у третю категорію (іншими словами – закрити, – авт.) ми запропонували дати нам можливість працювати на самозабезпечення. Адже є і кадровий, і технічний потенціал. Зокрема, у квітні-травні мали в роботі три лави, у червні запустили ще одну, – зазначає Володимир Володимирович. – Проте (з невідомих нам причин)  прийшов лист із Міністерства енергетики про реорганізацію ДП «Волиньвугілля», в котрому шахта №9 значиться як така, що перейде у третю категорію до кінця нинішнього року. Зауважу: це плани уряду, а не наші.
Тим не менше, адміністрація шахти буде працювати у звичному для підприємства режимі. Мало того, обіцяє нарощувати потужності. Акції протесту, каже, – це компетенція профспілок. А щодо затримок із виплатою зарплати, то до цього в шахтарів уже виробився імунітет (принаймні так стверджують самі вугільники). Тож попри те, що зароблене працівники отримали лише за травень, будуть і далі видавати на-гора чорне золото.
– Як заступник із виробництва можу відповідально заявити: запасів у нас – мінімум на п’ять років. А якщо брати загальні запаси, то й більше десяти років працювати можна, – стверджує Володимир Матюк. – Кваліфікованих робітників теж вистачить. Бо середній вік чоловіків 32-35 років. Словом, перспектива є. І сподіваємося, міністерство з розумінням поставиться до потреб волинських шахтарів та їхніх сімей.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.





  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (167) - 44.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.9%