Квитанція з резервації

Квитанція з резервації

Він іще живе. З десяток родин тримають Малий Обзир на білому світі. Із них зо п’ять – більш-менш молоді сім’ї, а решта – старики. Дивно, що село з’явилося на карті ще у XVI ст., коли по інший бік розлогого Стоходу та  Великого Обзира постали Новосельці: поліщуки, котрим було тіснувато у межах одного населеного пункту, вирішили освоювати болотисті лісові нетрі. Але минуло кілька століть – і нетрі вижили їх.
Передплатна квитанція з Малого Обзира Камінь-Каширського р-ну (на редакційний розіграш) – як мовчазне свідчення того, що це село ще живе. Галина Смолярчук  – серед тих людей, які не дають Малому Обзирові щезнути з карти. Чому? Бо Галина з її чотирма дітьми – і належить до тих кількох молодших сімей, які ще тримаються в селі. І до того ж – є досвідченою читачкою «Волинської газети». Хоча у вирі сільських буднів не звикла сподіватися на диво, передплатну квитанцію чомусь на конкурс за підсумками річної передплати чомусь таки надіслала. Саме необхідність вручити подарунок (праску)  і змусила вкотре провідати Малий Обзир і пересвідчитися, що він ще… живий.
Якось волею долі, минаючи сільські пустки, серед кількох осель із ознаками життя, натрапили на ту, що треба: дівчата пололи часник за хатою, під яблунею мирно скубав траву сивий кінь, а розмальовані ворота хтось прикрасив дзвониками. За мить нас зустрічала господиня. Пані Галина живе у Малому Обзирі сама з чотирма дітьми. Найстаршій – 18, найменшому – 6. Рано втратила чоловіка. Але так і залишилася жити в оселі свекрів, яких теж уже на світі нема. І хоча свого часу мешкала аж у Одеській обл., повернулася до рідного Полісся і, хай як скрутно, шукати  кращої долі деінде не збирається. Мало того – першою б’є на сполох, коли в її Малому Обзирі щось не так… Чи то через те, що долі цій жінці довелося зазнати непростої чи просто через уперту вдачу, але навіть із глухої поліської резервації вона ладна додзвонитися не те, що в Луцьк, до редакції обласної газети, а  й на гарячу кабмінівську телефонну лінію, коли раптом допечуть діряві мости через річку Стохід чи вирізані дощенту тамтешні ліси…
«Кажеш-кажеш сільському голові за ті мости… А він: «А що це така проблема?..» Для нього – проблеми нема. А для мене? Це ж моя дитина тією дорогою щодня в школу ходить… Молишся, щоб пройшла», – пояснює сільська жінка свою категоричність. 
А можливо, й зручно комусь, щоби Малий Обзир якнайшвидше канув у Лету? Людей – жменька, а проблем – гора… От, наприклад, транспорт. Маршрутка «Луцьк–Надрічне», що мала б завертати у Малий Обзир із маневицького боку (а село розташоване на самісінькій межі двох районів – Маневицького та Камінь-Каширського), ніби і є, але ж до села доїздить не завжди.
«Водій каже як: «Є люди – я їду. Нема – не їду»,  – розповідає Галина Смолярчук. – От і буває, що тижнями сюди до нас може маршрутка  не заявлятися, бо нема людей. Є ще одна («Луцьк–Великий Обзир», що через Полиці), але нею тільки до Маневичів треба дві години їхати. От коли є необхідність терміново кудись дістатися – як хоч. Але як у нас така держава, що нічого нікому не скажеш? А скажеш, нажалієшся, то починають дутися, ніби ти америку відкрив…»
Її часто питають: що їй із того постійного прагнення до справедливості? «Інакше про нас і зовсім забудуть», – переконана Галина. 
«А магазин якийсь хоча б є у вас? – запитую у читачки з Малого Обзира, бо ж у невеликому забутому Богом і людьми селі з «інфраструктурних об’єктів» помітила тільки зупинку, «фігуру» і заховану в дворах пилораму…
«Був, – каже та. – Але я його закрила!» «Як?..» – дивуюся. «Він був нелегальний! – відповідає. – Тут продавали горілку, цигарки… Я поїхала в Луцьк. Написала заяву – питання підняли на сесії обласної ради. І потім тихенько приїхали, продукти забрали і закрили. Я не проти магазина, звичайно! Але хай би зробили легального, щоби був порядок, а не наживалися на людях. Отаке-то…» 
Найбільше, каже, шкода не себе, бо й у Малому Обзирі живе – не гірше, ніж деінде. Коли треба – добирається до райцентру. А от старожили, немічні дідусі й бабусі… Їм – складно. 
«А нам – що? Встаєш – і в поле. Як не в поле, то на сіно. Як не на сіно, то в ліс…»
Отак і минають будні поліської резервації. Із вікон кількох живих осель молодь виглядає маршрутку, щоби за нагоди поїхати й не повертатися, а старожили… Старожили не встигають рахувати фури, що «шастають» сільською дорогою, вивозячи з цього краю найцінніше, чим обдарувала Малий Обзир природа – ліс та його багатства. 
Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора. 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (73) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (235) - 43.4%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (168) - 31.1%