Сваловичі… і греко-римська боротьба

Сваловичі… і греко-римська боротьба

Ще тільки-тільки займається на світ, ще Деревок солодко спить, а в шкільному спортзалі – світло: Василь Корець готується до наступних змагань. І так щодня. Спочатку це дивувало односельчан, згодом люди звикли: адже Василь Федорович не просто вчитель фізкультури, а спортсмен-професіонал.
Середина лютого. Дорогу села Сваловичі, що на краю Любешівщини, замело снігом. Тільки вузенькі смужки-стежинки ведуть від хати до хати. За вікном – тріскучий мороз. Білолиций місяць заглядає у вікно, ніби звіщаючи про радісну новину: на небі засяяла нова зірочка, а у селянській родині (сім’ї Корців) з’явився ще один синочок, на ім’я Василько.
Сваловичі – один із найвіддаленіших куточків Волині. Незаймані ліси з найрізноманітнішою рослинністю, річки з кришталево-чистою водою та багатством рибного світу, мальовничі краєвиди українських хат, критих очеретом, у яких і досі відчувається дух предків, – усе це сприяло багатому фізичному і духовному розвитку хлопчика.
Василеві Федоровичу таланило на хороших учителів. Серед них не було жодної випадкової людини. Кожний із них мав своє обличчя, всі вони залишили свій слід у долі Василя.

У початковій Сваловичівській школі його виховував і навчав Сарапін Микола Матвійович, уродженець Ковеля. Учитель дбав, щоб усі учні мали хороші знання. Особливу увагу приділяв хлопцям, зокрема їх фізичній підготовці. Як тільки земля вкривалася сніговою ковдрою, маленькі школярі на чолі зі своїм наставником ставали на лижі. Інтелігентний, розумний, строгий і вимогливий, Микола Матвійович вів здоровий спосіб життя і до цього привчав своїх вихованців, був для них прикладом у всьому.
Далі була школа-інтернат м. Луцька. Вже із шостого класу Василь відвідував секцію греко-римської боротьби дитячо-юнацької спортивної школи №1. Упродовж п’яти років тренером його був Шахраюк Антон Федорович – чудовий спортсмен і вихователь. Саме він, Антон Федорович,  давав своїм учням-початківцям слушні настанови: не йти найлегшим шляхом, а вибирати найважчий, бо подолання труднощів підносить людину.
Підліток добре засвоїв науку свого вчителя, посилено тренувався. Вважав: якщо займаєшся чимось, маєш бути лідером, кращим. У греко-римській боротьбі не можна казати: я сьогодні не тренуватимуся, завтра попрацюю вдвічі більше. Ні, слід сьогодні потренуватися, і завтра – вдвічі більше, і післязавтра – ще більше. Тоді буде результат, він не забариться. Спочатку був учасником міських змагань, а згодом – обласних та республіканських. І перемагав. Серце співало від безмежного щастя, коли піднімався на п’єдестал пошани. 
Щорічно по п’ять-шість разів доводилось їздити у складі збірної команди області на змагання з греко-римської боротьби. Однак пропуски уроків не означали, що хлопець матиме прогалини у знаннях. Повертався із грамотами, медалями та призами (в основному це були цікаві книги) і … сідав за шкільні підручники. Бо постійного тренування потребує не лише тіло, а й мозок. Інакше на килимі буде скрутно. І нині Василь Федорович розв’яже будь-яку задачу з математики, процитує художній твір.
Це був дивовижний час. Скільки хвилювань! Важко словами передати ті відчуття, які довелося пережити. Найбільше запам’яталися змагання, що проводилися в Києві. Тут можна було не тільки здобути перемогу, а й покататися в метро, помилуватися архітектурними спорудами столиці, відвідати музеї, кінотеатри. Найбільш цікаво було відвідувати театри, адже захопленням хлопця стали не лише спортивна боротьба, а й бальні танці.
У 1979 р., успішно склавши іспити з української мови, біології, хімії, а також фізичної підготовки (біг, плавання стрибки в довжину, гімнастичні вправи), Василь Корець зарахований студентом фізкультурного факультету Луцького педінституту ім. Лесі Українки. 
І знову – заняття з греко-римської боротьби. Щоденні довготривалі тренування під керівництвом чудової людини, майстра спорту із самбо, дзюдо, вільної і греко-римської боротьби Педика Леоніда Анатолійовича давали свої результати: два-три рази на рік брав участь у чемпіонатах України, на яких виступав поряд із чемпіонами та призерами Європи, світу. Змагання – це напруження, гострота боротьби і вируючі пристрасті. Як не дивно, учасники змагань, не володіючи іноземними мовами, спілкувалися жестами й мімікою, чудово розуміючи один одного, оскільки їх єднала спільна любов до спорту.
За роки навчання у Луцьку, юнак загартував свій організм і характер. Він був щасливим. У свої 19 років став кандидатом у майстри спорту і відчував, що готовий виховувати майбутніх спортсменів. 
Наприкінці ХХ ст. при  Деревківській школі було створено гурток греко-римської боротьби. Можна тільки уявити, як вогники щастя світилися в очах маленьких деревчан, коли їхній наставник Василь Корець знайомив із премудростями  незвичайного для них мистецтва. А 2007-го за сприяння Бондарева Анатолія Івановича, майстра спорту з дзюдо, заслуженого тренера України запрацювала секція боротьби з дзюдо. Розпочалася щоденна, напружена, важка робота, яка незабаром принесла чудові результати: вихованці Василя Федоровича ставали учасниками обласних та республіканських змагань, призерами й чемпіонами. 

Очі дітей, з якими працює мудрий, всезнаючий Василь Федорович, світяться радістю, щастям і вдячністю за подаровану мрію. Своїм вихованцям прищеплює любов до спорту, бо вважає: спорт допомагає тілу і розуму, приносить радість і визнання, покращує здоров’я. 
Невгамовний наставник і досі займається улюбленою справою. За останнє десятиліття неодноразово виступав у складі збірної спортсменів-ветеранів із греко-римської боротьби. Черкаси, Кременчук, Одеса, Миколаїв, Дніпропетровськ, Сімферополь – далеко не весь перелік міст, у яких побував на змаганнях Василь Корець. Ставав призером на міжнародних чемпіонатах світу з греко-римської боротьби в Боснії та Герцеговині, Польщі.
Василь Корець – великий ентузіаст своєї справи, чудова людина, незаперечний авторитет для вихованців. Шукаючи шляхи до сердець своїх підопічних, він намагається бути з ними завжди відвертим, чуйним, проте дуже вимогливим.
А ще – мріє. Мріє про той час, коли його учень стане чемпіоном світу. Можливо, ним буде трирічний онучок Максимко. Можливо!
Одна притча навчає: «Якщо людині дати одну рибину, вона буде ситою один день. Якщо дати дві рибини, вона буде ситою два дні. Якщо навчити людину ловити рибу, то вона буде ситою все життя». Так і у нашого Василя Федоровича, який цю народну мудрість взяв за основу свого життя. І не тільки: його дочка Леся обрала шлях батька.
Оксана ГЛАДИЧ, 
учениця 10 кл. школи с. Деревок Любешівського р-ну. 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (73) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (235) - 43.4%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (168) - 31.1%