«Де ти, щастя сироти?..»

«Де ти, щастя сироти?..»

У рідному селі Рудники Олексія Рожанського вважають диваком. Бо він, як та пташка, не переймається земним і мріє про небо!.. Можливо, причина у походженні. Адже чоловік – із давнього польського роду. І якби не Сталін та його операція «Вісла», зараз пан Рожанський міг би бути доктором наук чи письменником.
Проте у тяжкі післявоєнні роки про високі матерії ніхто не думав. Людей із насиджених місць гнали на чужину. Змушували кидати все, що наживалося десятиліттями, і перебиратися в землянки.
Рожанських теж вигнали з Польщі. Сім’я осіла на Маневиччині. Один із синів – Іван – познайомився з волинянкою Лукією. Вони одружилися. І в Калинівці народився той самий Олексій Рожанський, котрий єдиний на село видав власну книгу…
…Із самого малечку хлопець вирізнявся серед ровесників. Любив лишатися на самоті з природою, мріяти, якісь вірші складати. Парубком теж був неординарним. Бо доки товариші на танці бігали, Олексій сидів удома за книжками. Було, навіть цілого зошита списав своїми віршами. Ходив до авторитетних людей, аби надрукували поета-початківця. Проте аматора ніхто не зрозумів. Його твори досі на горищі пилом припадають. А сам Олексій – куди дінешся? – пішов у маляри-штукатури.
Чи припала до душі будівельна справа? Мабуть, ні. Бо ні для себе, ні своєї сім’ї чоловік нічого толком не спорудив. Єдине, чим допомогла робота, – познайомився з дівчиною на ймення Оксана.
Маленька, худенька, моторна, – вона була цілковитою протилежністю свого кавалера. Тим, очевидно, й сподобалася. Тож попри різницю у віці, хлопець писав для своєї на вісім років старшої обраниці любовні вірші, був дуже романтичним і вірив, що колись стане знаменитим.

Та сіра буденність не давала розгорнути крила. Польська кров кликала у світи. Майже 20 літ чоловік їздив по заробітках. Як у тій пісні: нічого не приніс додому. А дружина Оксана змушена була на своїх плечах нести тягар домашнього господарства, швацької роботи, виховання єдиної доньки, купівлю та облаштування хати.
Не розуміючи вічних чоловікових пошуків, жінка не раз виганяла Олексія. Та серце ж не кам’яне, пробачала. Вірила, що бодай на старості літ Олексій отямиться, стане жити так, як усі в їхньому селі. Дарма.
Доки жінка була молодшою, самотужки утримувала господарство: коней, корів, биків, свиней. Ніби мати-одиначка, мусила ставити на ноги єдину дитину. Зараз, проживши 70 літ, не має, каже, ні сил, ні бажання все тягнути самій. А Олексій, хоч уже на пенсії і теж міг би помагати, не спішить господарством займатися. Бо так само, як у молодості, весь вільний час проводить за книгами, газетами, творчими задумами. А коли тепло – лісом гуляє та гриби-ягоди збирає.
Про що чоловік пише цілими ночами, дружина Оксана не відає і знати не хоче. Ображається тільки, як-то можна про щось мріяти, коли у хліві худоба їсти просить, а на полі вже три роки нічого не сіялося.
Та Олексій Рожанський на жодні слова жінки не зважає. Мало того, 2014-го став справжньою сільською сенсацією! Бо всі гроші, які подружжя з поля заробило та з пенсії відклало, пустив на… друк свого роману.
Творчий доробок у двох томах майже ніхто в селі не читав: нема часу. Навіть дружина Оксана про книгу говорить із глибокою образою. Бо за тих 20 тис. грн можна було би трактора купити, ремонт у хаті зробити.
Чоловік, правда, заспокоює. Мовляв, друкований роман «Де ти, щастя сироти?» тиражем у 500 примірників не просто так написаний, а для продажу. Тож як тільки лучани та гості міста розкуплять твір письменника з Маневиччини, так відразу Олексій Рожанський усі гроші в сім’ю поверне.
Проте жінка тому мало вірить. Бо хіба, зітхає, перший раз її благовірний вляпується в аферу та лишається без жодної копійки.
Втім на цьому історія сільського романтика не завершується. Бо тепер Олексій Рожанський плекає нову мрію: поїхати на батьківщину своїх предків, тобто в Польщу. Уже й паспорта закордонного виробив. Лишається діждатися слушної нагоди, аби вперше у житті побачити, як жила його родина там, за Бугом.
На кпини односельців пан Рожанський не зважає. Бо ж не такий уже він поганий: не п’є, не курить, на чужих жінок не заглядається. Скаржиться тільки, що тяжко жити там, де не розуміють та не підтримують. І не раз, мабуть, гуляючи лісом чи сидячи над майбутнім твором, запитує себе: «Де ж ти, щастя сироти?»…
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
На фото автора: дружина сільського письменника – про нелегке життя із творчою людиною; у цих книгах Олексій Рожанський виклав свою творчість.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (73) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (235) - 43.4%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (168) - 31.1%