Забуті імена

Забуті імена

Одна з вулиць міста Любомль носить ім’я Петра Мохнюка. Та чи всім відомо, хто це?.. Названо вулицю на честь великого патріота України, учасника визвольного руху в нашому краї 1920-30-х рр.   
Народився Петро Мохнюк 2 січня 1896-го в родині Кіндрата Васильовича і Марії Павлівни, які мешкали в Любомлі на вулиці Бісилівській, 25 (зараз – вул. Шевченка). Та 1902 р., після народження наймолодшої доньки Февронії, Кіндрата Васильовича не стало, тому хлопчик виростав без батька. До початку  Першої світової війни він закінчив Любомльське двокласне сільське училище.
У 1915 р., із наближенням фронту, Марія Павлівна з донькою і сином виїхала в евакуацію на схід Російської держави в Пермську губернію. Старші брати Петра – Григорій і Павло – в цей час служили у війську і воювали на східному фронті. Григорій за військові заслуги був нагороджений бойовими медалями. 
Всього Мохнюки мали п’ятеро дітей: четверо синів – Григорія, Марка, Павла, Петра і дочку Февронію, яка в евакуації вийшла заміж і залишилася в Росії.
Після повернення до Любомля в 1921 р. Петро Кіндратович влаштувався на залізницю і став працювати залізничним монтером. 1923 року з Юхимом Мосієвичем вони створили осередок Української соціал-демократичної партії (УСДП), членами і прихильниками якої стало чимало жителів Любомльщини.
29 січня 1924 р. Петра Мохнюка разом із чотирма товаришами з Куснищ, а саме Яремою Суліком,  Макаром Ярмолічем,  Климом Сацюком, Данилом Дзедічеком, було затримано й арештовано польською владою за нелегальний перехід польсько-радянського кордону  і відправлено у Ковельську в’язницю. 31 січня в усіх поліція провела обшук. У Петра Мохнюка були конфісковані три номери газети «Вперед» із антидержавним змістом, які належали УСДП. Проти усіх затриманих було відкрито кримінальні справи за підозрою у належності до УСДП, яка боролася за повалення польського уряду і відокремлення «кресів східних» від Польщі.
Анкети на арештованих були заведені 14 квітня 1924 р., а закінчені 19 березня 1925 р. В анкеті були дані про склад сім’ї, професію, віросповідання, дату і місце народження, сімейний стан, освіту, зовнішній вигляд затриманих, рідну мову, якими іншими мовами володіють, їхній голос, особливість одягу, належність до партій та організацій, а також зроблені  відбитки пальців обох рук і сфотографовано обличчя в трьох ракурсах.
«Петpo Мохнюк: … у війську не служив, picт – високий, волосся темно русяве, брови – чорні, великі, очі сіро-голубі, ніс – пропорційний, вуха великі, обличчя – звичайне, зуби здорові, голова – велика, овальна, шия низька, руки довгі, ноги прості..., голос низький, особливість одягу – сільський», – було записано в анкеті. Але відомостей про призначення покарання в цій справі немає. Очевидно, поліція не змогла зібрати достатньо доказів, щоб покарати порушників кордону за політичну діяльність, а можливо, кримінальне законодавство не було ще достатньо сформоване,  та арештовані майже рік пробули під слідством за ґратами.

Після закриття справи Петро Мохнюк продовжив свою патріотичну діяльність. Невдовзі, напередодні нових виборів до Сейму і Сенату, замість УСДП постає нова політична сила – КПЗУ (Комуністична партія Західної України), яка за наказом керівництва восени 1926 р. почала створювати організацію в Любомльському повіті й отримала робочу назву «Повітком  КПЗУ в Любомлі».
Його обрано секретарем організації, а також призначено відповідати за просвітницьку і пропагандистську роботу на майбутніх виборах, які мали відбутися в 1928 р. Активістами були створені райкоми КПЗУ у Шацьку, Бережцях, Куснищах, Світязі, Штуні і Новосілках Володимир-Волинською повіту, а також єврейський осередок в Любомлі під керівництвом Відгора Чеснера.  Та 1927 р. трьох членів КПЗУ єврейського осередку Татса, Кагана Лейбу і Рубінштейна  було притягнуто до кримінальної відповідальності, і в лютому у Луцьку над ними відбувся суд. 
У 1927 р. Петро Мохнюк одружився з любомльчанкою, активною учасницею місцевого українського аматорського гуртка однофамілицею Анастасією Мохнюк, яка мешкала на цій же вулиці Бісилівській, 14. У 1928 р. у них народилася донька Євгенія, а в 1936-му – Галина.
Наприкінці 1929 р. польська влада отримала від інформаторів список усіх членів організації і розпочала її ліквідацію. 15 грудня були арештовані Петро Мохнюк, Степан Ризенко, Ананій Дроздович, Олексій Сацюк, Афанасій Ужвій, Федір Булавка, Назар Оліферович, Йосип Муравець і Віра Смітюх. Всього до кримінальної відповідальності у двох судових процесах було притягнуто 54 людини. По першій кримінальній справі на лаві підсудних опинилося 35 осіб, переважно молодих людей, 26 із них були у віці від 18 до 30 років, інші – трохи старші тридцяти, за національністю – 31 українець і 4 євреї. На судовому процесі у Ковелі (з 19 по 25 квітня 1931 р.), звинувачені, за винятком Степана Ризенка, Федора Булавки й Ананія Дроздовича, не визнали себе винними, стверджуючи, що їх зізнання були взяті насильно, за допомогою фізичної розправи. Навіть назвали прізвища слідчих, які застосовували фізичну силу проти них. Найчастіше згадували прізвище Мар’яна Ткачука, підполковника Волинського слідчого управління, головного свідка звинувачення, який на суд не з’явився за службовими обставинами, а потім – через хворобу. Захищали підсудних адвокати Самійло Підгірський і Фелікс Ярош.
Звинувачені у своєму останньому слові просили їх визнати невинними. За винятком Сацюка Олексія і дев’ятнадцятирічного Афанасія Ужвія, який виступив з нападками на поліцію, називаючи її представників «катами».
25 квітня 1931 р. суд у складі голови Чуйкевича, засідателів Дзєвульського і Клейнерта зачитав вирок: «Засудити 23 чоловік – любомльчан Петра Мохнюка, Степана Ризенка, Ананія Дроздовича, Олексія Сацюка і Афанасія Ужвія – на шість років тяжкого ув’язнення, Федора Булавку, Назара Оліферовича, Івана Одіферовича (м. Любомль), Йосипа Муравця (с. Штунь), Марка Зуба (с. Шацьк) – на п’ять років, Віру Смітюх, Відгора Чеснера (м. Любомль), Івана Матеюка, Клима Сацюка (с. Куснище), Пилипа Сухецького, Василя Федонюка,  Тихона Грицая, Василя Васильчука (с. Бережні), Пилипа Мариньоху, Петра Корнелюка, Андрія Сідловського (с. Штунь), Макара Цвида, Андрія Грицюка (с. Шацьк) на чотири роки ув’язнення, зарахувавши кожному із них по одному року попереднього ув’язнення. Крім того, до 25 квітня 1931 р. із кожного стягнути судові витрати: з Петра Мохнюка, Степана Ризенка, Ананія Дроздовича, Олексія Сацюка, Афанасія Ужвія – по 320 злотих, із решти – по  160 злотих.
Дванадцять чоловік визнані невинними через відсутність переконливих фактів їхньої вини. Серед виправданих були посол Сейму 1923-1927 р. н. Василь Устимович Мохнюк, його рідний брат Олександр, Василь Каганюк, Олексій Мусієвич, Іцик Гринвакс, Сруль Феллєр, Фройма Лахман (м. Любомль), Сулік Ярема (с. Куснище), Іван  Гром, Василь Муравець (с. Штунь), І’нат Швейда, Григорій Козак.
Обвинувачені та їхні захисники прийняли вирок досить спокійно. Лише двоє засуджених виявили бажання подали на апеляцію. Засуджена на чотири роки тяжкого ув’язнення Віра Смітюх, єдина жінка на лаві підсудних, після оголошення вироку усміхалася присутнім, про що писала 30 квітня 1931 р. «Газета Варшавська», яка висвітлювала цей судовий процес.
Апеляційний суд у Любліні на головному засіданні 26 січня 1932 року після розгляду справи Петра Мохнюка і 22 товаришів обвинувачених відхилив клопотання про апеляцію і визнав усіх винними, але зменшив ув’язнення на один рік.
«З 1925 і до кінця 1926 року на території Любомля і повіту належали до КП3У, тобто брали участь у змові, маючи на меті повалення шляхом перевороту встановленого конституційним порядком державного устрою Польщі, заміну такого на радянський устрій, відокремлення від Речі Посполитої Польської східних областей і приєднання їх до Радянської України», йшлося у вироку суду. Крім того, суд зобов’язав стягнути судові витрати за обидві інстанції з Петра Мохнюка, Степана Ризенка, Ананія Дроздовича, Олексія Сацюка, Афанасія Ужвія по 480 злотих, а судові витрати з другої інстанції по 240 злотих із кожного. З переліку речових доказів: книги, відозви, комуністичні брошури, листівки, зошит і комуністичний прапор, якого в ніч на 30 квітня 1928 р. вивісив на ринку в Любомлі на вежі біля Георгіївської церкви Ужвій Афанасій з Назаром Оліферовичем, – знищити, все інше залишити в актах справи. Всі ув’язнені відбували покарання у тюрмах Ковеля, Луцька і Дрогобича.
Після ув’язнення в Дрогобицькій тюрмі Петро Мохнюк повернувся до Любомля в 1934 р.
У   вересні 1939-го, після поділу Польщі між Німеччиною та СССР, Любомль і  Волинь увійшли до складу Радянського Союзу. Деяких колишніх членів КПЗУ було призначено на керівні посади. Петра Мохнюка призначено начальником Любомльського відділу комунального господарства.
25 червня 1941 р. у Любомль увійшли німецькі війська, розпочалися важкі роки окупації і терору нашого краю фашистами. Спочатку вони знищили єврейське населення, а потім почали розправлятися з колишнім радянським партійним активом, працівниками органів державної влади і українським підпіллям. Цим у Любомлі займалося гестапо, одним із слідчих якого був росіянин, котрий носив цивільний одяг і їздив на фаєтоні. Маючи інформаторів серед місцевою населення, він виявляв і знешкоджував у районі «шкідливі елементи». Коли Олексій Сацюк переховувався на одному з хуторів, що біля с. Нудижі, слідчим росіянином були арештовані тa ув’язнені в концентраційному таборі в Любомлі як заручники його батьки і сестра. Пробули вони там тиждень, і Олексій був змушений повернутися додому.
Восени 1942 року Петра Мохнюка арештували просто на робочому місці, на лісопилці, і посадили у в’язницю. Там він пробув більше місяця, а 2 листопада рідним повідомили, що бачили, як жандарми вели Петра Кіндратовича Садовою вулицею. Стратили його за нинішнім хлібозаводом. Розстріляли фашисти на цьому місці й Олексія Сацюка, Степана Ризенка, Олексія Мусієвича. Віра Смітюх переховувалася у родичів в сусідньому районі і там була вбита. Після війни на місці розстрілу рідними невинно страчених був поставлений хрест.
Лише через двадцять п’ять років, у листопаді 1967-го, коли стару броварню переобладнали у хлібозавод, останки розстріляних перепоховали на міському кладовищі.
 Їx поховали в спільній могилі і встановили обеліск із чорного мармуру з написом «Батьківщина-мати вас не забуде. Тут захоронені останки жертв фашизму 1941-1945 років», всього  шістнадцять прізвищ. Крім любомльчан, там поховані жителі сіл Скиби,  Городно, Рівне, Забужжя. Хоча і була створена в міській раді комісія по встановленню імен інших розстріляних, та це залишилося лише на папері. Не вказано жодного прізвища патріотів, які були зв’язані з українським підпіллям і розстріляні фашистами за хлібозаводом у Любомлі! Серед них – регент хору церкви Різдва Пресвятої Богородиці Леонід Пашкевич і його дружина Віра, Ганна Сацюк і її донька Олександра та чоловік Григорій Іваніцкий, Євдокія Глущук, В’ячеслав Павловський, Юрій Зелінський і його сестра Ніна з с. Підгородне. Всі згадані або їхні діти були зв’язані з ОУН-УПА. Немає в списку й Анастасії Титівни Абрамович, яку фашисти розстріляли за хлібозаводом за переховування сім’ї любомльського єврея Штеренбаума. Немає і колишнього члена КПЗУ, поета з с. Запілля Василя Матчука, відомого за псевдонімом Влас Мізинець. Немає тому, що його рідний брат Павло, відмінник навчання Любомльської гімназії, воював в УПА, за що родина була радянською владою заслана в Сибір. 
Дар’я ВІЛЬЧИНСЬКА,
с. Пустинка Любомльського р-ну. 
На фото: Петро Мохнюк – у період перебування у Дрогобицькій в’язниці (1929-1934 рр.); хор церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Любомлі.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%