«Не люблю хвалитися добрими справами»

«Не люблю хвалитися добрими справами»

В офісі Валерія Бондарука нема просторих кабінетів і золотих табличок, відсутня секретарка із напомадженими губами, двері керівника фактично не зачиняються, а сам Валерій Анатолійович – у кедах, джинсах та футболці. Робота кипить, телефони безперестанку дзвонять. Аби поспілкуватися, виходимо на вулицю. Хоча і там раз по раз доводиться піднімати трубку мобільного. Валерій Бондарук перепрошує:

– Завтра у відрядження, бо доки вихідні, треба підтягнути бізнесові справи.

Чим тоді у робочі дні займаєтеся? Що вимагає найбільше вашого часу?

– Та кожну справу, за яку беруся, вважаю головною. Тому і часу віддаю стільки, скільки потребує кожна.

А це і діяльність депутата, і громадська робота, й аптеки (адже ви - комерційний директор мережі фармацевтичних закладів)…

– …і деколи (о сьомій ранку) великий теніс.

Вам не закидали, що в міську раду ви пішли тільки заради лобіювання своїх бізнес-інтересів?

– Взагалі-то мій бізнес не прив'язаний до Луцька. Аптеки працюють по цілій Волинській області, є у Рівненській, Житомирській, Хмельницькій, Тернопільській, Львівській.

Для чого тоді депутатство і всі клопоти, з ним пов'язані?

– По-перше, я мешканець Луцька. Народився тут, виріс. Коли закінчив Академію космічних військ імені Можайського у Санкт-Петербурзі, здобув червоний диплом і отримав запрошення працювати в Росії. Однак відмовився, бо вирішив своє майбутнє пов’язати з рідним містом.

Ставши депутатом, що найбільш суттєвого вже встигли зробити для Луцька?

– Писати про зроблене можна багато. Але добрими справами не люблю хвалитися. Люди і так усе бачать, а відповідно – й оцінюють.

Думаю, на осінніх виборах лучани дійсно поставлять об'єктивну оцінку кожному з нині діючих обранців. Але зараз яке депутатське завдання вважаєте основним?

– Як секретар земельної комісії міг би назвати і затвердження меж Луцька, і інші пункти. Але вважаю, головне зараз – виділити землю учасникам АТО. В першу чергу – сім'ям загиблих. Бо ж вільних ділянок у місті фактично нема, а бійці своє життя віддали.

– Скільки родин отримали обіцяні наділи, а скільком досі доводиться чекати?

– Якщо не помиляюся, 15 родин уже мають землю, ще десятьом підшукуємо.

Дуже складно?

– Надзвичайно. Буває, віднаходимо людей, у яких чималі площі, запрошуємо на комісію, пояснюємо, просимо відділити якусь частину.

І є навіть такі, котрі погоджуються?

– Так, є. Хто шість соток дає, хто десять. За прізвищами не пам’ятаю. Але кому цікаво, може підняти матеріали двох останніх сесій і прочитати.

Крім землі, яку ще допомогу надаєте ви особисто сім'ям загиблих, учасникам бойових дій?

– Не хочу, аби ви акцентували на цьому питанні. Бо, як уже казав, роблю добро не для хвальби, а від щирого серця.

Тобто, людей (і не тільки ваших виборців) звертається багато?

– Точної кількості не фіксую. Якщо говорити по грошах, то суму знаю. Але її не назву, бо ж знову в газеті надрукуєте.

Гаразд. Тоді давайте про те, з якими проблемами зазвичай приходять лучани.

– В основному, лікування (як і дітей так і дорослих), бійців АТО, медикаментозне забезпечення. Після скачка долара ціни ж, знаєте, як підросли. І це на фоні попередніх зарплат. Тому з розумінням ставлюся до потреб людей та чим можу – допомагаю.

Нещодавно ви разом із міським головою Миколою Романюком їздили на Схід. Якщо точніше - у місто Волноваху Донецької області. Що в тій поїздці вразило найбільше?

– Як людина, котра 20 років у фармації, скажу: там уже нема аптечного бізнесу (як, до речі, й будь-якого іншого). В тих аптеках, які позалишалися, – тільки медикаменти першої необхідності. Все, що дорожче 200 гривень, – лише під замовлення (бо в людей просто нема коштів). Тому, знаючи, що ліки там на вагу золота, я постійно передаю медикаменти чи напряму полку «Азов» (у його медико-санітарну частину), чи через обласну Спілку афганців (скажімо, більше шести тисяч індивідуальних аптечок).

Діяльність Луцької та Волноваської міських рад теж, зрозуміло, відрізняється.

– У них абсолютно інші проблеми, ніж у нас: прифронтова зона, відсутність роботи, маса переселенців, всі фірми і підприємства евакуювалися: хто в центральну частину, хто в західну.

А в плані свідомості людей? Бо, наприклад, їхня міська рада досі розташована на вулиці Леніна.

– Щодо перейменування вулиці, думаю, в них просто руки до цього не дійшли. Та коли з ними розмовляли про стратегію розвитку, про бачення майбутнього України, в нас із ними думки були спільні.

Цей візит якось змінив вас особисто?

– Мене змінилася ще ота, студентська, революція на Євромайдані. Тому восени 2013-го, як тільки все починалося, ми разом із водієм набрали крупи, тушонки, різних протизастудних препаратів і поїхали на Київ. Таємно. Бо ж іще тримався режим Януковича і я хвилювався за своїх працівників…

– А для чого був такий ризик вам – людині, котра мала успішний бізнес і забезпечила майбутнє навіть своїм дітям?

– Бо як тоді, так і зараз вважаю: кожен українець повинен отримати шанс на достойне життя.

З такими відверто європейськими ідеями ви могли взагалі лишитися без фірми або, як мінімум, отримати серйозні проблеми.

– Скажу вам так, не для преси: з приходом Януковича бізнесу стало жити дуже й дуже непросто. Якби в нас тоді був губернатором не Борис Клімчук (Царство йому небесне), невідомо, як би в області склалося з існуванням багатьох компаній, у тому числі – й моєї. А Борис Петрович якось зміг відстояти Волинь, захистити від тієї навали, яку переживали в інших областях.

Так чи інакше, але за результатами минулого року ви ввійшли до трійки найбагатших депутатів міської ради

– …я не дивився рейтингів. А хто перший?

Андрій Козюра.

– Це за якими критеріями? За метрами квадратними?

За декларованими доходами людини та членів її родини. Для вас ці рейтинги здаються неправдивими? Чи маєте інформацію, що хтось із колег-депутатів приховує свої реальні статки?

– А чого приховувати гроші, якщо чесно заробляєш? Хіба, може, через українську ментальність: заробити і сховати подалі від чужого ока та пліток.

Скоро вересень. Діти до школи, а кандидати на вибори. Ви теж будете висуватися?

– Є такі думки. Я готовий представляти лучан і працювати на розвиток міста. Зараз ще партія має своє слово сказати, список кандидатів затвердити.

Яку політичну силу плануєте представляти?

– «Батьківщину», як і раніше.

Якщо лучани вдруге висловлять вам довіру, виконання яких завдань візьмете за пріоритет?

– Звичайно, надання якісних комунальних послуг лучанам, покращення стану доріг та прибудинкових територій. Також «цікава» проблема – це старий ринок. Її вирішення відкладається з каденції в каденцію.

Бо ж працівники ринку – це теж виборці. Виженеш їх із насиджених місць – утратиш голоси.

– Абсолютно правильно. Тому треба шукати компромісне рішення. Бо всі ми хочемо жити по-європейськи, водночас маючи такий бардак у самісінькому центрі Луцька. До того ж, це заважає розвинути туристичний потенціал Старого міста, створює повну антисанітарію і затори на дорогах.

Словом, плани на майбутнє маєте. Лишається отримати довіру лучан і - братися за реалізацію. Успіхів вам!

Спілкувалася Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора. 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%