Доля актриси

Доля актриси «Моя Світлана вартує десяти хлопців», – казав батько про відому волинську акторку.

Добре відомий свого часу на Волині горохівський радіожурналіст Леонід Органістий, який рано пішов із життя, дуже любив свою єдину донечку, гордився кожним її навіть найменшим успіхом у школі. Його щедре серце було невичерпним на батьківську теплоту, очевидно, тому, що сам зовсім не знав її. Семимісячним немовлям залишився без мами. У перший рік війни її вбили гітлерівці. Вони спалили хату. Батько не повернувся з фронту. Круглим сиротою між добрими людьми виростав Леонід. Разом зі своєю дружиною Надією леліяв, наче квітку, свою улюбленицю, свою батьківську надію.
І коли ті, в чиїх сім’ях росли сини, недолуго кепкували над ними, Леонід Органістий завжди спокійно й упевнено казав: «Моя Світлана вартує десяти хлопців». Це не було перебільшення, бо і в затишному від злих вітрів сімейному саду дівчина росла наполегливою, сильною духом, щедро наділеною не тільки творчим хистом, але й організаторськими здібностями. Ці риси відіграли вирішальну роль у тому, що долоні її заповітної мрії не захотіли задовольнятися синицею в жмені, а вирішили сягнути журавля в голубому небі…
Тоді, далекого нині 1988 р., коли Світлана Органіста закінчила зі срібною медаллю Горохівську середню школу, мало хто вірив, що вона, дівчина з провінційного волинського містечка, зі звичайнісінької сім’ї, вступить до престижного Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого – єдиного в Україні вузу, де професійно готують акторів. Категорично проти цього вибору була мама. Вона хотіла, щоб донька мала більш приземлену й практичну професію: стала лікарем. Батько прагнув, щоб його Світланка, як і він, пішла в журналістику. Втім у такій ситуації і в серце самої дівчини не могли не закрадатися сумніви: невже задумане може стати реальністю? Та вона вперто, як Леся Українка, сумні думи проганяла.
«Мабуть, у кожної людини був чи є кумир. У прямому значенні – це статуя, якій наші далекі предки поклонялися, як божеству. Мені пощастило аж на три неординарні й яскраві особистості, якими захоплююся, яким завдячую тим, що вони вели мене до театру, котрий став для мене храмом,  –  ділиться сокровенним актриса обласного академічного музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка Світлана Органіста й називає імена своїх кумирів: – Це мій учитель української мови і літератури в Горохівській середній школі №2 Василь Фещак, колишній художній керівник Волинського, а тепер Кіровоградського обласного академічного музично-драматичного театру імені Марка Кропивницького Михайло Ілляшенко і професор Київського державного інституту театрального мистецтва імені Карпенка-Карого Леонід Олійник». 
Заслужений учитель України, педагог від Бога Василь Фещак прищепив своїй здібній учениці любов до рідної мови, художнього слова, навчив писати твори. Вона неодноразово була призером районних, обласних і республіканських предметних олімпіад. А коли Василь Фещак, незважаючи на те, що потрапить в опалу, інсценізував історичний роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай», то головну роль і першу у своєму житті акторську успішно зіграла Світлана Органіста.
Прослухавши й побачивши драматичну легендарну Марусю Чурай, талановиту полтавчанку з глибоко пісенною душею, у виконанні школярки з Горохова, Михайло Ілляшенко сказав Світлані: «Ти вроджена актриса. Нею обов’язково станеш!».  Якраз на цей час він прагнув реалізувати свій проект щодо підготовки здібної молоді Волині та Івано-Франківщини професійних акторів для регіональних драмтеатрів.
Забігаючи наперед, треба відзначити, що умов цього проекту дотрималася лише одна Світлана Органіста, повернувшись після закінчення інституту 1992-го до Луцька. Тоді вона була впевнена: «запас куліс» однаковий і в столиці, і в обласному театрі. Але час переконав у тому, що у Києві значно ширший діапазон можливостей для розвитку й злету творчої особистості.
І хоча сьогодні престиж регіональних театрів тримається на чесному слові, хоча домінує серед «зірок» політика «менших братів», і чимало з них «від’їдає» провінційних акторів від столичного корита, як «поганих поросят», Світлана Органіста знову обрала би пройдений нею творчий шлях, якби так сталося, що довелося б почати все спочатку.
Вона знову дякувала б долі та Богу, що послали їй таких Учителів, як Василь Фещак, Михайло Ілляшенко і Леонід Олійник, котрий півстоліття виховував самовідданих акторів, передавав їм своє класичне бачення й розуміння театру як храму духовності, мистецтва. Світлана Органіста вразила професора на вступному іспиті Марусею Чурай, і він зарахував її у свій клас.
Те канонічне в театральній класиці, на позиціях якої стояв професор Леонід Олійник, актриса Світлана Органіста гармонійно поєднує зі своїм оригінальним новаторським підходом до важкої, складної психологічно й фізично праці митця. Вона – натура творча не лише на сцені, а й у драматургії, сама пише сценарії до дійств, які відбуваються театрі. В її задумах – створення театру поезії, якою зараз мало цікавляться. Проте Світлана впевнена: відповідно до її творчого проекту, театр зуміє побудувати свою мистецьку працю так, що поезія розтопить навіть крижані серця. Запрошують актрису працювати знову на телебачення, де вона вела дуже цікаву передачу «Півгодини для родини».
А у вересні цього року виповнилося 17 осеней відтоді, як Світлана Органіста працює в обласному театрі. Як і в кожної актриси, були і масовки, і відтворення на сцені епізодичних образів. Та в її чималому доробку близько 50 переважно головних ролей.
– Знаєте, була і в мене така болюча дилема, як колись у світової знаменитості Марії Заньковецької: або театр, або сім’я. Не зігравши роль Джульєтти, зробила вибір на користь родинного затишку. Маємо тепер із чоловіком найдорожчу рідну Джульєтту – донечку Даринку. Не було б подальших ролей, якби не моя рідна матуся. Тоді, коли ми всі переживали непоправне горе, коли не стало мого тата, ненька, серце якої розривалося від невиліковного болю, знайшла в собі сили підставити своє плече в моїх труднощах і проблемах. Вона, як кажуть, витрясла з пелюшок і вигляділа нам Даринку. Недарма донечка вважає себе горохівчанкою, – розповідає Світлана Органіста.
Сім’я для неї – це святе. Вона – і заспокійливий вогник, і джерело натхнення. Чоловік Світлани Костянтин Гребенко – здібний музикант, талановитий самодіяльний композитор, працює на студії звукозапису «Кобза». Одна з його пісень не так давно була визнана найкращою на конкурсі у Києві. Тоді почали цікавитися: «А хто автор? А хто такий Гребенко?». Як не прикро, але одного таланту нині для популярності й широкого визнання замало, потрібні для цього гроші. 
Раніше на запитання: «Чи не шкодуєте, що стали актрисою?» Світлана Органіста, не задумуючись, казала «Ні!». Тепер теж так само відповідає, але перед цим замислюється, ніби оглядаючи пройдені дороги та пережите… Може, з часом у нашій державі зміниться ставлення до театру, думатимуть про нього, як про храм мистецтва.
Софія БОНДАРУК,  
НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – гімназія» м. Горохів. 



  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (73) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (235) - 43.4%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (169) - 31.2%