Казкове життя Вікусі-переможниці

Казкове життя Вікусі-переможниці  За тридев’ять земель од Луцька, серед дрімучих лісів і дзеркальних озер Любомльщини заховалося село Тихотин. А в ньому живе маленька дівчинка, Вікторія. Себе вона маленькою зовсім не вважає. Бо має цілих десять літ! А раз так – то і буряки сапати помагає, і «звірячим» царством керує (котиком та песиком), і з подружками у принцесу грається.

Та, мабуть, найбільше Вікуся любить фантазувати. Сидить, бувало, на уроці (бо Вікуся вже у п’ятий клас перейшла). Уважно вчительку слухає. А фантазія: тук-тук-тук. І давай у голівці дівчинки різні цікаві історії придумувати.
Та Вікуся фантазію просить: «Не заважай. Бо я ж відмінниця. Пропущу слова вчительки – нижчу оцінку зароблю. Принесу дев’ятку чи (тьху-тьху-тьху) вісімку – ото мама засмутиться!.. А маму засмучувати не можна. Вона в мене розумна, старших діток української мови навчає. І дуже-дуже хороша. Тільки зайнята весь час. Як не на роботі, то на городі. Як не на городі, то у хліві. Та я не ображаюся. Просто сумую. …Так що, фантазіє, не заважай учительку слухати!»
Фантазія пурхне, як метелик. А вночі, коли всі-всі лягають спати, знову до Вікусі прилітає. 
– Іноді мені такі цікаві історії приносить! – зізнається дівчинка. – Прокинуся зранку – й бігом до ручки та зошита: щоб нічого не забути. І казки виходять – навіть мама мене хвалить.
А якось прийшов у Вікусину школу (де всього 40 діток навчається) лист від поважних дядів і тьоть. Аж із самісінького Луцька вони писали, що там, де нема дрімучих лісів та є багато-багато машин, проводиться конкурс. І не простий, а – каз-ко-вий!... Кожен, хто захоче взяти в ньому участь, має придумати цікаву історію, написати її на чистеньких аркушах, тричі прошептати над написаним чарівні слова та вислати їх у чарівному конверті. Чия казка найбільше сподобається феям (по-дорослому – членам журі), той і стане найкращим казкарем серед усіх діток усієї Волині.
«Що ж би то таке придумати, аби феям сподобалося?» – запитала Вікуся. А фантазія каже: «Давай, щось про звірят! Навчимо їх розмовляти людською мовою, переселимо на чарівну планету й потім розповімо, що з тими звірятами цікавого сталося!»
Ця ідея так сподобалася Вікусі, що однієї ночі вони разом із фантазією справді придумали п’ятьох звіряток. Занесли їх на чарівну планету. І там у них сталася справді дивовижна історія!..
Прокинулася Вікуся зранку, дістала з портфелика ручку й зошита та бігом записала все, що побачила уві сні. Потім акуратненько – в чистовик. Попросила маму коми перевірити (бо феї дуже не люблять, коли в реченнях коми губляться, а у слова неправильні букви заскакують). Потім тричі промовила чарівні слова. Поклала списані аркуші в чарівний конверт і стала чекати.
Чекала-чекала, та й призабула. Не тому, що забудькувата, а тому, що стільки всього цікавого довкола Вікусі: з подругами погуляти, на трудовому навчанні позайматися, нові книги почитати, на уроках малювання попрацювати.
Особливо гарно у Вікусі портрети виходять. Руки і тулуб – не дуже. А от обличчя – майже як із фотографії. І якби не молодша сестричка, яка на справжньому мистецтві не розуміється і його то до рота тягне, то на дрібні шматочки порве, то Вікуся могла би цілий альбом своїх художніх доробків мати.
І ось тоді, коли Вікуся вже геть забула про казковий конкурс, із Луцька через дрімучі ліси та дзеркальні озера прийшов лист. Там, у чарівному конверті рядочки букв розповіли, що Вікуся так сподобалася феям, аж вони похвалили дівчинку й подарували Лукашук Вікторії перемогу, тобто Вікторію.
А якось, коли до Вікусі приїжджала журналістка з «Волинської газети», дівчинка по секрету розповіла, що хоче, як виросте, стати схожою на Великого Кобзаря!  Бо одного разу сиділа вона з подружкою в садку і так легко в неї віршик народився – наче ото пташечка з гнізда випурхнула. «Мамо, мамо, – покликала Вікуся, – на мене напала хвороба Тараса Шевченка». Мама засміялася. Та Вікусі було не до жартів. Бо від тої хвороби в дівчинки справді стали з’являтися поезії про Україну, мальовничу природу. Навіть один віршик жартівливий був, тільки десь загубився.
Якщо схожою на Шевченка стати не вийде, дівчинка може в піар-менеджери піти! Бо ще тоді, коли була другокласницею, виграла обласний конкурс за найкращу рекламу молока. І виграла зовсім просто: склала віршик та малюночок намалювала. 
А потім, коли трохи підросла, про те саме молоко склала казочку, яку Вікусина мама Люда найбільше любить читати.  Хочете, Вікуся коротенько розповість? Ну то вмощуйтеся зручненько та слухайте
Про маленьке Кошеня, яке не вміло 
піймати горобчика
«Жило-було маленьке кошеня. І надумало воно піймати старого горобця. Тільки стрибне, а горобець пурх – та й полетів. Сидить кошеня за листочками, чатує. Горобець зернятка – дзьоб-дзьоб-дзьоб. «Ну, все, – думає кошеня, – от ти й попався». Та тільки хотіло вхопити, горобець знову – пурх. Ще й цвірінькає, нахаба!
Засмутилося кошеня. Пішло мамі плакатися.
Мама-киця вислухала про «велике горе маленького синочка», підсунула тарілочку з молоком і каже: «Вип’єш усе, виростеш великим і все в тебе вийде».
Зраділо кошеня, вже й наготувало язичка, щоб похлебтати. Та раптом запитує: «А ти, мамо, чому не п‘єш? Воно ж таке сма-чненьке». – «Бо у всіх дорослих, синку, так багато роботи, що навіть молочка нема коли попити». Кошеня облизало теплу пінку зі своїх вусиків і подумало: «Як добре, що я маленький. …А горобець? Та ну його…»
Мама Вікусі каже, що кошеня дуже схоже на одну п’ятикласницю із с. Тихотин. Та сама п’ятикласниця категорично заперечує. Бо хоча й любить молочко, та дорослою все одно хоче бути. І дуже мріє, коли виросте – стати відомим художником. А родзинкою її малярських творів будуть віршовані підписи до кожної казкової картини.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%