Повірити... ярлику

Повірити... ярлику

Як для провінційного містечка, аж надто багато в Луцьку різних бутиків та магазинів одягу. Причім на вітринах окремих красуються написи із назвами відомих брендів, у котрі одягаються зірки та інші заможні люди. Тож кореспондент «Волинської газети» вирішила з’ясувати, чи насправді до обласного центру завозять товари з модних домів Парижа та Мілана? І взагалі, чи надто кусаються, на відміну від ринкових, ціни в «гламурних» торгових закладах?

УСІ ТОРГУЮТЬ ІМПОРТОМ?
Спочатку здійснили обхід магазинами, що на вул. Лесі Українки. В окремих із них одяг дуже дешевий, в інших – порівняно дорогий. В одному із закладів розповіли, що товар вітчизняного виробництва – з Одеси, Харкова тощо: якість та ж, що і в ринкових речей, але ціни нижчі. Як наслідок – покупців безліч, особливо студентів, розповідають працівники магазину.
Інший магазин торгує, як стверджують, одягом від італійського виробника, проте ціни – навіть не українські: непогану сукню тут можна придбати за 99 грн!
–У нас власник – італієць, – каже продавець. – Мережа магазинів – по всій Західній Україні.
Бутик, де простенька сукенка, для прикладу, вартує в середньому 800 грн, пропонує лише імпортний одяг із країн Європи. Поряд, в іншому магазині, можна придбати не набагато дешевші речі російського виробництва. 
Справжній осередок торгівлі – оновлений ЦУМ: тут можна знайти і порівняно недорогий одяг, а також такий, ціни на котрий, як кажуть, зашкалюють. Ці речі, як стверджують продавці, від відомих іноземних виробників, тому й вартують відповідно.
Цікаво, що в одному з бутиків ЦУМа із шикарним інтер’єром та порівняно невисокими цінами торгують одягом китайського виробництва (як відомо, речі цього походження не надто відзначаються якістю). Натомість в іншому торговому центрі на вітрині красуються написи із назвами відомих брендів. Коли ж ми завітали до магазину, аби хоча б у руках потримати зразки високої моди, то виявилося, що в наявності лише кілька пар джинсів «Армані». Словом, ніщо інше, як маркетинговий хід…
ХТОЗНА, ЩО ЗА ЛАХИ…
Начальник інспекції із захисту прав споживачів Іван Смоленг розповів, що кожен покупець має право вимагати від продавця не лише інформацію про підприємця, кому належить заклад торгівлі, а й про кожен конкретний товар. Словом, продавець зобов’язаний документально підтвердити, що речі не зшито десь, скажімо, у підвалі, а саме там, де зазначають продавці. 
– У кожному магазині має бути куточок покупця. Працівники магазину повинні надати вичерпну інформацію, а в тому випадку, коли цього не роблять, маєте право звернутися до нас і написати заяву на цей суб’єкт господарювання. Ми у свою чергу перевіримо його, – каже Іван Павлович.
Отож, вирішила провести експеримент: у кожному магазині одягу, котрий відвідувала, прохала відповідне документальне підтвердження походження товару. В окремих торгових закладах представлялася працівником ЗМІ, в інших поводила себе як звичайний покупець. Однак і першому, і в іншому випадках продемонструвати будь-які сертифікати, накладні тощо мені відмовляли. Працівники магазину заявляли: вони – звичайні продавці, тож не мають права цього робити. В одному з бутиків у мене навіть попрохали номер мобільного: мовляв, коли власник буде на місці, зі мною зв’яжуться, і вже до нього безпосередньо я зможу звернутися. Та поки ніхто не телефонував.
Непроста ситуація склалася, коли завітала до вже згаданого бутика, на вітрині котрого красуються написи із назвами відомих брендів. Журналістом не представлялася, а просто запитала, чи є в наявності рекламований товар. Продавчиня показала кілька пар джинсів, а коли попрохала підтвердити їхнє походження, грізним тоном видала:
– Із якої ви служби? Що вам треба?
Така бурхлива реакція свідчить: жодного разу ніхто з покупців із подібними запитаннями не звертався. Коли ж представилася, то жінка (виявилося, не звичайний продавець, а власник магазину) ще більше обурилася і відразу почала телефонувати, за її словами, юристу. 
– Тут до мене прийшла журналістка і вимагає показати документи. Хоче накатати на мене статтю, – звернулася до когось на тому кінці дроту. – Має право?
Після завершення розмови, жінка, не стишуючи тону, заявила, що підлягають сертифікації лише дитячі товари, а вона одягом для дорослих торгує, тож досить тут у перевірку бавитися. 
– Я особисто їжджу в Італію за товаром! Ось! – показала на бейджик. – Тут написано, який бренд і де виготовлено!
Що ж: така впертість підприємців насторожує. Пригадую одне із журналістських розслідувань каналу 1+1, під час якого навіть серед товару столичних модних бутиків знаходили чимало підробок. Тож вірити на слово луцьким торговцям або ярликам, що теліпаються поверх одягу, чомусь не хочеться. Ліпше скористатися рекомендацією Івана Смоленга і повідомляти про відповідні факти до інспекції із захисту прав споживачів. Таке право має не те що працівник ЗМІ, а кожен покупець.
Як годиться зустріли мене лише в одному магазині спортивного одягу відомого бренда. Продавець відразу відвів у спеціально облаштований куточок покупця. Саме тут кожен може ознайомитися із документами – від свідоцтва про реєстрацію підприємницької діяльності до різних сертифікатів, накладних тощо. Саме за такою схемою мусять працювати всі торгові заклади, однак більшість воліє ховатися подалі від очей покупця. Та, як відомо, конспірується лише той, кому є щось приховувати. 
Ірина ВОРОБЕЙ.
Фото автора.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (70) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (228) - 43.8%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (159) - 30.6%