Коли картини віють ароматом

Коли картини віють ароматом

Наталії Блонській дуже поталанило. Адже батьки її навчили статки міряти не грішми, а щастя знаходити поруч. От і вийшло, що замість у торгівлю піти, дівчина із прикордонного Любомля поїхала до Львова, аби професію поєднати з мистецтвом.
– Так, мені справді поталанило з батьками, – погоджується пані Наталія. – Ще у 30-ті роки вони, подружжя інтелігентів із Любомля, належали до цвіту нації. У період страшної безграмотності мама з татом не просто мали освіту, а закінчили філологічний факультет Львівського університету, зібрали солідну домашню бібліотеку і нам, дітям, змалечку прищеплювали любов до прекрасного. І це дало свій результат.
У період навчання у Львівському училищі прикладного мистецтва ім. Труша (а згодом – ще й Львівській академії друкарства) Наталія, ніби губка, всотувала весь той досвід, яким зі студентами ділилися не просто викладачі – віртуози олівця та  пензля. Саме тоді від живописця Юрія Лисюка жінка почерпнула секрет дзеркально-чистих кольорів, а від Тараса Драгана дізналася, чим оживити полотно. 
Здавалося, із вродженим талантом та хорошою практикою Наталія могла б шукати місце під сонцем Львова, Києва, Харкова чи Одеси. Словом, там, де є свої художні школи, де цінується рівень і, головне, є грошовиті поціновувачі.
Однак пані Наталія на таке лише сміється:
– Мені самій зараз дивно чому, але я виросла з таким поколінням, яке не вміло мріяти! На відміну від попереднього (тобто моїх батьків) і наступного (наших дітей), ми вже не вірили у «світле майбутнє» і ще не вірили в «інноваційне завтра», – замислилась оповідачка. – Мої ровесники жили думками, що от отримають направлення, десь «зачепляться» за роботу, там, дивись, закріпляться, та й пливтимуть за течією.
Подібно починалося й у Наталії Леонідівни. Викладання у сільській художній школі Млинова Рівненської області, пропозиція трудитися у Рівненському художньому фонді. Але це було не те, чого хотілося, заради чого варто було розвиватися. І жінка вирішила: нумо перевірю, чи справді «найвигідніший проект, на який не варто жалкувати гроші й час, – це наші діти»?
– Вирішила, переконалася і – ніколи про це не пожалкувала, – продовжує співрозмовниця. – Тож сьогодні мій син Леонід – це і друг, і колега. Після закінчення Львівської академії пробує займатися графікою, зокрема й комп’ютерною, оформленням книг, іконописом. Його сакральні твори вже є й у храмах Любомля. Так що відповідально рекомендую: батьки, все, що маєте, вкладайте у нащадків, а дивіденди гарантовано.
Отримавши величезний досвід роботи з власними дітьми, Наталія Блонська не припинила розвивати проект «діти». Тільки тепер свій малярсько-педагогічний талант роздаровує всім юним талантам, які хочуть здобути ази малярства.
Найбільш успішні вихованці Наталії Блонської вже й учителя доганяють, відкривають свої художні виставки навіть у Львові. І так приємно, каже наша співрозмовниця, бачити у галереях мистецтв полотна, робота над котрими розпочиналася ще в Любомлі.
Із гордістю розповідаючи про успіхи учнів, пані Наталія скромно мовчить про свої. А дарма. Власних виставок, щоправда, художниця не любить організовувати («Це ж почнуть хвалити»). Натомість каталізатором її таланту стають ті, хто картини оцінює не лише поглядом, а й гаманцем.
Торкнувшись теми продажу картин, мимохіть згадуємо слова Пабло Пікассо:
«Художник – людина, яка пише те, що можна продати. А хороший художник – людина, яка продає те, що пише». Тому в Наталії Блонської свої принципи роботи малярської майстерні. 
– Розумієте, починаєш малювати за гроші – втрачаєш насолоду від самого процесу. Тому я зображаю на полотнах те, що вабить мене саму. А потім?.. Ну, це вже як складеться.
Одні роботи знаходять своє місце у виставкових центрах України. Інші картини забирають до своїх колекцій іноземні поціновувачі прекрасного. А є й такі полотна, з якими, наче з дітьми, жінка не може розлучитися.
– Мої полотна є в Америці, Франції, Чехії, Ізраїлі. Чимало шанувальників було і в окупованому зараз Криму, – із сумом каже пані Наталія. – Пригадую випадок: надіслала своїй кумі картину «Бузок». До неї прийшла подруга, побачила полотно, взяла до рук і – не стрималася, щоб не понюхати.
Аби картини вміли пахнути, Наталія Блонська мусить віртуозно поєднати свій талант, палітру барв і «натуру», тобто всю ту красу, якою обдаровує Полісся.
– Ви знаєте, скільки вже квітів народилося з-під мого пензля! Але я не перестаю дивуватися тій неповторності, творцем якої стає природа, – не стримує захоплень пані Наталія. – От той же бузок: із ним у мене десятки картин, всі – з одного й того ж куща і всі різні: за барвами, формою квітки, настроєм.
Дуже любить художниця зображати польові квіти, особливо маки. Тож у її доробку – зо два десятки картин із багряно-червоним цвітом.
– Здавалося б, усі маки однакові. Але ж ні! Років пару тому випадково натрапила в полі на одну неповторної краси місцину і зрозуміла: ось воно! Аби застати маки у їхній неповторній свіжості, я зумисно приходила в поле майже вдосвіта і, по вуха мокра від роси, відтворювала на картині це шаленство барв.
Спитаєте: навіщо ходити бозна-куди, коли квітів навіть удома можна посадити? Так, можна, погоджується пані Наталія:
– Я навіть пробувала зобразити дитину коло квітучого вазона. Але ви знаєте – не те. Кольори «не грають», цвіт виходить якийсь штучний. Тому квіти якщо малювати «домашні» – то хіба що з клумби: айстри, іриси. І то: моя кума, наприклад, мала біля хати такі шикарні гладіолуси, що я як художник просто натішитися ними не могла. Коли жінка, вийшовши заміж, поїхала до Франції, їй на згадку я передала ті квіти, перенісши їх на полотно. Однак після того, скільки я не шукала, рівноцінних гладіолусів ніде не бачила.
Щоб і надалі розвивати свій багатогранний талант, ловити віяння сучасності й передавати це своїм вихованцям, Наталія Блонська бере участь у міжнародних пленерах, організовує виставки молодих художників. А ще, як і кожна мама, мріє, аби якомога менше сумних брав клалося в картину нашого життя.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (169) - 45.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.7%