Школа школи

Школа школи

З одного боку – ми хочемо, щоб навчання дітей у школах було безкоштовним, щоб учні перебували в затишних і теплих класах, де не тільки світло, парти, стільці та дошки, але й сучасна аудіовізуальна техніка, котра допомагає їм засвоювати предмети за сучасними методиками. Але з іншого – прекрасно розуміємо, що в бюджетах усіх рівнів гроші виділяються хіба що на відшкодування вартості житлово-комунальних послуг та виплату зарплат педагогічним кадрам та іншому персоналові. Як і чим «перекрити» цю фінансову прірву? 
Ясно, що без допомоги батьків навіть на ремонт шкільних приміщень грошей директорові та вчителям не знайти. Але батьківські комітети та піклувальні ради чують неодноразові заяви політиків та заклики депутатів тих чи інших рад, суть яких зводиться до одного – раз держава за Конституцією повинна забезпечити достатнім фінансовим ресурсом увесь навчально-виховний процес, значить, нести додаткові гривні в школу й аморально, й незаконно. 
Тобто виходить доволі парадоксальна ситуація: коли сподіватися тільки на державу й інші органи виконавчої та представницької влади, то діти будуть сидіти в класах, де перегоріли лампочки, ходитимуть коридорами, на підлозі яких відлущилася стара фарба та одягатимуть шапки, щоб хоча б якось захиститися від протягів, які породжуються столітньої давності вікнами. Якщо ж намагатися хоча б якийсь спосіб власними силами «залатати дірки», що виникли з незалежних від нас усіх причин, то це означає обкрадати й так бідний родинний бюджет та робити вигляд, що всі ми погоджуємося з катастрофічним та хронічним недофінансуванням нашої школи!
Який вихід? Як впливати на владу, котра, змінюючи свої кольори та прапори, зміщуючи одні персоналії та призначаючи інші, на центральному рівні не виконує головного: не забезпечує вітчизняну школу достатнім матеріально-фінансовим ресурсом не тільки для підтримання галузі на плаву, але й для необхідного та поступального розвитку? 
Насамперед, потрібно чесно визнати: проблема існує. І ті урядовці й нардепи, які щороку складають Держбюджет, реально дають для розвитку шкільництва набагато менше коштів, ніж потрібно. Це нагадує ситуацію, коли машину, якій потрібно подолати 100 км, заправляють пальним, котрого вистачить на вдвічі менший відрізок шляху. І коли транспортний засіб неминуче зупиняється, тоді всі його починають пхати, звинувачуючи в процесі непродуктивної та нікому непотрібної праці водія, дорогу, пасажирів, погоду – всіх і вся, але тільки не того, хто заздалегідь та свідомо наповнив бак значно меншою кількістю пального. Та коли хтось ініціативний або заправляє машину власним енергоресурсом, або знаходить інше авто, котре потягне за собою оніміле на буксирі, тоді з’являється ревізор або даішник, які будуть штрафувати чи в інший спосіб карати або за те, що бензин був «невідомого походження», або трос – несертифікований…
Але навіть із цим можна було ще якось миритися, якби профільне міністерство спромоглося забезпечити школи хоча б необхідною кількістю підручників. Ніколи не було такого на Волині (ні «за Польщі», ні «за перших совєтів», ні в період гітлерівської окупації, навіть у голодні, холодні та криваві повоєнні роки), щоб учні, йдучи на уроки, не мали із собою книжок! Навіть російсько-терористичні банди, які окупували Крим і частину Донбасу, спромоглися отримати від Кремля достатню кількість книжок! Про зміст, наприклад, підручників історії чи літератури говорити не доводиться: вони явно неукраїнські. Але в дітей на окупованих територіях посібники є, а в сотень тисяч їхніх українських ровесників їх катастрофічно не вистачає! 
В «часи Януковича» демократична людність гостро критикувала «уряд Азірова» та його міністра Табачника, що ті почали створювати хаос із книжками та навчальними програмами, що шкільна література по суті своїй була низької якості і друкувалася лише в тих друкарнях, які наближені до режиму. Але хіба хоча б щось на краще змінилося? Не варто навіть згадувати про те, що чергова зміна програм призвела до появи ще більшої кількості різноманітних підручників і навіть «Буквар» існує в кількох варіантах… Та щоб для четвертокласників і семикласників узагалі не видрукувати книжок, це, погодьтеся, межує з державною зрадою! 
Було б несправедливо не згадати і про вчителів. Саме вони в цих непростих умовах роблять усе можливе й неможливе, щоб теплий та світлий вогонь освіти не зачах у наших школах. Наші педагоги отримують явно невелику зарплату, вони, на відміну від чиновників, не мають статусу держслужбовців, більшість пільг (проїзд у громадському транспорті в сільській місцевості чи забезпечення паливом на зиму) теж скасовані. Вони, наче солдати в Сталінграді, тримають рубіж оборони волинської школи з останніх сил, а розраховувати можуть лише на себе і… все тих же батьків, які готові останню сорочку із себе зняти, щоб таки дати дітям шанс здобути гідну освіту.
Тому цей союз і має право на життя. І коли він стане згуртованішим, ніякий чиновник від освіти не зможе пояснити свою бездіяльність якимись іншими причинами. І це – найголовніша школа нашої школи…  
Володимир ДАНИЛЮК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (72) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.7%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%