Ніхто не забутий?

Ніхто не забутий?

Німкеня Ельза врятувала від гітлерівців ціле село, тоді як сусіднє селище знищували «свої»…
У Другу світову війну с. Берестяне тоді Цуманського, а нині Ківерцівського р-ну, в листопаді 1943-го планувати спалити вщент. Такою мала бути помста за смерть німецького генерала Піппера, вбитого бійцями спецзагону НКГБ СССР під командуванням підполковника держбезпеки Ніколая Мєдвєдєва. Але 200 людей із Берестяного  лишилися живими завдяки мужності односельчанки, жінки німецької національності Ельзи Шнетінберт  (Ольги Міцевич).
Загін під командуванням Ніколая Мєдведєва перебував у той час неподалік від с. Берестяне, в урочищі Лопатень, . Кирило Мізун, 85-річний очевидець війни із с. Берестяне, згадує  чимало фактів тієї події. Каже: партизани вбили понад 30 німецьких солдатів, кілька офіцерів та командира каральної операції генерала Піппера.
Саме вбивство Піппера стало однією із причин спалення села, за словами 83-літнього Павла Папежука. Мовляв, малі хлопці зняли з Піппера кашкет і золоті погони та заховали їх у клуні в сніп. Німці, бравши солому, знайшли втрачені речі генерала. Тож вирішили спалити село.  Вони оточили Берестяне з усіх боків, а селян заганяли до однієї великої клуні і вже мали намір підпалити її. У цій хатини були і діти, і молодь, і дорослі. 
Саме в цей момент, за словами 82-річного Антона Борщевича, прибігла Німка (так тоді називали Ельзу в Берестянах) і навколішки щось пояснювала та просила у німців. Що вона говорила, ніхто не знає, бо німецької мови ніхто не знав. Але сталося диво: завдяки Ользі всіх селян випустили. Але тих 14 людей, які втікали в бік Цумані, карателі таки спалили живцем, загнавши їх у клуню. Однак жертв могло бути й 214…
Про саме життя Ольги Міцевич відомо мало. Походить вона з німців – колоністів, які ще у ХVIII ст. як кваліфіковані фахівці приїжджали у царську Росію розпочинати промислове виробництво скла. У тодішній Орловській губернії в м. Дятьково ще 1790-го було закладено завод із виробництва скла і кришталю, який згодом став основою для величезної промислової імперії російських капіталістів Мальцових.
А потрапила на Волинь німецька жінка так. У Цуманській пущі, на землях Радзивіллів, в урочищі Богуславка біля с. Берестяне, ще у 1830 р. було закладено склозавод. І, за словами двоюрідного онука Німки Олександра Шнетінберта, його дід Георгій із сестрою Ельзою приїхали на роботу з Дятьково як інженери-технологи. Але 1914-го склозавод згорів, бо розпочалася Перша світова війна. Саме тоді Георгій із сім’єю повернувся на батьківщину в Дятьково. А його сестра – наша героїня – одружилася з поляком Йосипом Міцевичем. Вони залишилися в Берестяному, ростили шестеро діточок – четверо доньок і двох синів. 

Ельза дуже любила своїх дітей та робила для них усе, що могла: вчила праці, доброти, охайності, та й сама була надзвичайно прискіплива до чистоти. Як розповідала її внучка, 62-річна Ольга Громик, навіть на ніч мила підлогу. Німка пояснювала: «А якщо я вночі помру, вранці прийдуть люди, а в нас безлад». Ольга Громик досі пам’ятає смак бабусиних пирогів. Для начинки старенька змішувала тертий цукровий буряк із сушеними яблуками.
Жінка мала бойовий характер і нічого не боялася. Її дуже поважали в селі. Попри мужній характер, бойову натуру, Ольга Міцевич була позитивною та дуже рухливою, ніколи не втрачала душевного вогню…
Довго жителі с. Берестяне навіть не здогадувалися, кому вони завдячують своїм життям. Соромно зізнатися, але буквально рік тому на могилі Ельзи, яка заслуговує на щось більше, ніж просто згадка про її подвиг, був лише старий дерев’яний хрест. Жінка, котра прожила 95 років, яка, жертвуючи собою, хотіла порятувати всіх, спочивала під маленьким дубовим хрестом, що ледве-ледве тримався. Та місцевий краєзнавець Микола Подзюбанчук запропонував увічнити її пам’ять. Його підтримали місцеві жителі та благодійники. Було споруджено пам’ятник і встановлено на закинутій могилі Ольги (Ельзи) Міцевич (Шнетінберт). 
Аліна ГРИЦЕНЯ, 
ЗОШ І-ІІІ ст. с. Берестяне Ківерцівського р-ну. 
Від редакції. А от мешканцям згадуваної в публікації Цумані поталанило в роки війни набагато менше. Наприкінці зими 1944 р. на підступах до селища розгорнулися важкі та кровопролитні бої між РККА і вермахтом. Десь узялися й червоні партизани. Як згадував у 1999 р. місцевий мешканець Роман Чечотка, його, малолітнього хлопця, що намагався втекти у безпечне місце, затримали троє озброєних людей у цивільному одязі. Провели допит, залишили «до з’ясування всіх обставин» під вартою. А потім відбулося щось страшне: «Під ранок партизани (який це був підрозділ, досі не знаю) почали обстріл Цумані з мінометів, кулеметів і гвинтівок із запальними кулями. Ця «розвідка боєм» мала визначити, де перебувають німці. Із селища лунали людські крики, плач дітей, ревіння худоби. Спалахували одна за одною солом’яні стріхи… Один із бійців, який був недалеко від мене, радісно вигукнув до товариша: «Сматрі, єто я поджег!». Виявляється, будинки тоді підпалювали навмисне!».
І досі не відомо, скільки лиха наробила тоді «розвідка боєм» «народних месників», скільки будинків згоріло вщент і скількох мешканців Цумані було вбито… 
На фото Романа УСТИМЧУКА та Ківерцівського благочиння УПЦ: православна церква УПЦ Київського патріархату в смт Цумань завжди згадує про жертв червоного терору; під час престольного свята в с. Берестяне, яке відзначається 21 вересня на честь Різдва Пресвятої Богородиці.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (73) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (235) - 43.4%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (169) - 31.2%