«Дембель» – неминучий!

«Дембель» – неминучий!

11 тис. молодих чоловіків віком від 20 до 27 років нинішньої осені призвуть на строкову службу. Приблизно половина з них поповнить лави Збройних сил України, решта – підрозділи Національної гвардії…
Отже, знову настав час плакати матерям і коханим дівчатам, хмуритися батькам і братам, переживати тим, хто замість пишної шевелюри володітиме головою, постриженою «під нуль».
Нижче ми поговоримо про те, добре це чи погано, коли замість професійної армії на контрактній основі наша держава намагається заткнути кадрові діри комплектування свого війська за рахунок строковиків. Наразі слід зробити акцент на суттєвій зміні умов призову, яка стала законом після ухвалення відповідної постанови Кабінету Міністрів України.
Отже, призовники з вищою освітою служитимуть 12 місяців, а хто нею не оволодів – 18. Це більший термін, ніж було донедавна, але менший, упродовж якого топтали кирзові чоботи батьки нинішніх рекрутованих (у СССР особи з вищою освітою служили 18 місяців, а без неї – 24).
Як запевнив прес-секретар Міністерства оборони України, капітан другого рангу Владислав Селезньов, точно визначено, що солдати та сержанти строкової служби не будуть відправлятися в зону проведення АТО, а перебуватимуть у тилових підрозділах.
І ось тепер, коли знаємо, кого і на який термін відправлять служити в армію (хлопці віком 18-19 років мають право іти в армію добровільно), і настав момент обговорити, добре це чи зле. Автор цих рядків має право розмірковувати на цю тему, оскільки свого часу після закінчення першого курсу університету був призваний в армію, де відбув два роки, після чого продовжив навчання.
Принципово важливо для перетворення особи чоловічої статі на мужчину – пройти армійський вишкіл. Хоча б для того, щоб у жорстко регламентованому середовищі відшліфувати в кожній особистості суто чоловічі якості. Бо так уже в нашому суспільстві повелося, що фактично від народження вихованням хлопчиків займаються переважно жінки: мама, вихователька в дитсадку, вчительки… І коли випецьканий у тепличних умовах юнак (особливо в містах, де вони ніякою фізичною роботою не займаються) намагається перетворитися на мужчину, то фізіологічно це в нього виходить, а фізично та морально – якось по-жіночому… Створивши власну сім’ю, він іде по звичній дорозі: не займається вихованням власних синів, які, беручи приклад із лежачого на дивані чи вічно зайнятого на роботі батька, теж перекладають всю відповідальність на «прекрасну половину» – дружин і матерів… І так по колу.
Коли в країні мир, то, власне, немає жодної різниці, якими морально-вольовими якостями володіє той чи інший громадянин чи громадянка. Але в умовах війни все перевертається з голови на ноги. Країні треба солдатів, а не «маминих синків». Нам уже потрібні чоловіки, які здатні пробігти 3 км у повному спорядженні, потім викопати власноруч у землі окоп і прицільним вогнем зі стрілецької зброї знищити живу силу ворога. Це – як мінімум, бо в армії існують не лише піхотинці, але й танкісти, артилеристи, зв’язківці та інші військовослужбовці, здатні виконувати надскладні бойові завдання із застосуванням сучасної техніки, не кажучи вже про те, що служать там і кухарі, і кіномеханіки, і просто вартові… 
Тому за 18 місяців, звичайно, можна перетворити сирого новобранця на бравого солдата чи сержанта, який, крім суто армійських навиків, матиме для подальшого життя «на гражданці» необхідні тут мирні професії.
Але все це добре, якби не одне суттєве «але». Нинішній стан матеріально-технічного забезпечення нашого війська дуже далекий від ідеалу. По-перше, у військових частинах навіть побутові умови залишають бажати кращого. Саме тому солдати дуже часто зайняті господарськими роботами, замість того, щоб відшліфовувати бойове мистецтво. Нікуди не поділося самодурство генералів, перед візитом яких треба «фарбувати траву», а після відвідин – будувати їм дачі чи возити їхніх жінок на манікюр. По-друге, армія забезпечена допотопною технікою та обладнанням, і в умовах високотехнологічних воєн учити бійця-зв’язківця тягнути дроти від одного штабу до другого, коли існують електронні системи комунікації, це, погодьтеся, позавчорашній день. 
То як нам поєднати різні види військової служби – строкової і контрактної? Чи варто взагалі перейти або на поголовний призов усіх строковиків, або зробити ставку на професійних військових? Дискусії на цю тему будуть тривати, що зовсім не заважає військкоматам викликати призовників на медичні комісії, а потім відправляти придатних до служби у військові частини. І коли дивлюся на вишикуваних у незграбні шеренги новобранців, знаю, що їх чекає в казармах одразу, як пролунає команда про відбій… Але знаю й інше: наступного ранку кожен із них буде іншим, бо на власному досвіді дуже реально відчує відмінність між добром і злом…
І ще він знатиме, що дембель – неминучий!
Володимир ДАНИЛЮК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (72) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.7%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%