Вимушена відпустка

Вимушена відпустка

З 8 жовтня я – у відпустці. Сказати, що на черговому відпочинку – не можу, оскільки мало хто посеред жовтня на кілька тижнів вирішує перевести подих. Але цього року виникло мінімум дві важливих події, котрі спонукали перекласти всю повноту відповідальності за газету на заступника головного редактора Олену Лівіцьку. 
Отже, 18 жовтня вдосвіта на чолі делегації українських журналістів, науковців і студентів (представлена вся держава від Сходу до Заходу і від півдня до півночі) їду в Німеччину, де за програмою «Громадянські медіа для міжкультурного та політичного діалогу» будемо проводити другий етап тренінгів. Мета – навчити нас усіх не лише створювати незалежні від приватного бізнесу та органів влади мас-медіа, але й дати шанс використовувати їх кожній вільній людині. Прекрасно усвідомлюю, як непросто застосувати здобуті знання та досвід у наших реаліях, де все, на жаль, переплелося так, що уже вже важко зрозуміти, хто політик, хто олігарх, хто громадських діяч, і хто, врешті-решт, простий громадянин. Який повинен володіти конституційним правом на свободу слова… 
Залишається лише додати, що всі заяви про реформи вітчизняної системи ЗМІ зводяться лише до фактичного знищення місцевої преси, радіо та телебачення, де співзасновниками виступають органи влади чи самоврядування, з двома лише варіантами. В одному випадку ради та адміністрації або самі не виконують покладених на них державою функцій, або намагаються перетворити журналістів на рабів, а потім продати як «інформаційний ясир» у приватні руки, позбавившись зайвого клопоту. В іншому – під облудливим заявами про перетворення державних телерадіокомпаній на «громадські» маємо справу з банальною підміною понять, у результаті чого чиновники з Києва фактично монополізували контроль над місцевими мовниками, диктуючи кожній області, кого, як і коли показувати чи озвучувати… 
Ось така безрадісна мас-медійна картина залишається за спиною… Власне, буде вона про себе нагадувати й від самісінького Ковеля і аж до Ягодина, коли в радіоефірі впевнено лунатимуть голоси польською мовою, а наші станції зникатимуть одна за одною…
Друга ж причина, навіщо посеред осені писати заяву про відпустку – місцеві вибори. Щоб ніхто не звинуватив у використанні адмінресурсу ні зараз, ні потім, свідомо не називаю партії, від якої балотуватимуся кандидатом в депутати облради та не вказуватиму округу, де це відбуватиметься. Та й «Волинська газета» повинна працювати весь цей час виключно у правовому полі…
Треба визнати: вислів про те, що кожні наступні вибори стають бруднішими від попередніх – свята правда! А ці здатні цинізмом та маніпуляціями зі свідомістю громадян перевершити навіть наступні!
Чому нинішня правляча коаліція, злягаючись у політичному екстазі з екс-регіоналами, проголосувала за закон, який заганяє кожного кандидата в міські, районні та обласну ради в партійну кабалу, відповідь дасть історія. Але що це абсолютно антиконституційна норма, то навіть зараз сумнівів не викликає: кожен громадянин України, який досягнув повноліття, має право не лише обирати, але й бути обраним, незалежно від національності, партійності, статі, віросповідання і т. д.
Та столичний «бомонд», не бажаючи втрачати контролю над усіма регіонами держави, примусив усіх кандидатів висуватися від тієї чи іншої партії. В кожної на місцевому рівні свій лідер, і часто саме від його забаганок залежало, кого в список на той чи інший округ включати, а кого – відфутболити. Тому й вийшло, що чимало однодумців, товаришів і просто адекватних людей опинилися в різних списках. І яка в них назва – за великим рахунком – не суть важливо, як і те, якими кольорами розмальована партсимволіка. Бо все стане зрозумілим після того, як нові депутати отримають посвідчення і почнуть голосувати за своє керівництво та формувати виконкоми… Ось тут тисячі волинян і схопляться за голову: як так, учора одні одних ледь не розпинали, а сьогодні дружно приводять до влади «узгоджену» в Києві кандидатуру?! А що так і буде, сумніватися не варто: раз на рівні центральних штабів затверджувалися списки кандидатів, значить, там же ж, порахувавши кількість «активних багнетів», і будуть вирішувати, на кого робити ставку.
Власне, ще одна свідома вада нового закону – все той же диктат правлячих партій у виборчих комісіях, адже сформовані вони за квотним принципом, і «людей із вулиці» там одиниці… Те, що відбувалося в Україні загалом (і на Волині зокрема) під час реєстрації кандидатів у депутати (представлені в парламенті партії не мали на цьому етапі жодних проблем, багатьом іншим залили сала за шкуру!) наштовхує на сумний прогноз: а чи не спрацює на наступному етапі відома сталінська фраза про те, що не головне, як голосують, головне – як підраховують голоси? 
На щастя, коли це відбуватиметься, перебуватиму за 1500 км від України. Хотілося б повернутися після виборів уже в іншу, демократичну країну, в область, яка обере в ради різних рівнів депутатів і голів справді компетентних, а не «популярних». Але все залежить від вас, шановні волиняни. Ну, не наступайте ви ж на одній й ті самі граблі 24 роки поспіль!
Володимир ДАНИЛЮК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (72) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.7%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%