Як перетворитися з біомаси на людей?

Як перетворитися з  біомаси на людей?

Майже 20 років тому після першого візиту в Німеччину я написав статтю під красномовним заголовком «Із країни колючого дроту – у край червоних троянд». Наразі можна констатувати: у ФРН троянд як символу успіху стало ще більше, а наша держава за цей період навіть колючого дроту позбулася: його, здається, хтось демонтував і підпільно здав на металобрухт, облудливо пояснюючи, що це і є свідченням повної демократії та свободи.
Тоді, 1997-го, після відкриття в Ковелі першого та досі єдиного в Європі пам’ятника усім жертвам Другої світової війни, в край Ліппе землі Північний Рейн – Вестфалія разом із керівником Українського фонду «Єднання» Володимиром Шевчуком ми возили ветеранську делегацію на чолі з уже, на жаль, покійним Віктором Кирилкіним. Мудрість та далекоглядність тодішнього голови обласної ради ветеранів війни та праці полягала в тому, що Віктор Данилович погодився взяти участь в урочистому відкритті монументу, поруч і разом із керівником ветеранської організації німецьких солдатів Карлом-Германом Крогом та головою Братства вояків ОУН-УПА Волинського краю ім. Клима Савура Мелетієм Семенюком говорячи про те, що в ім’я кращого майбуття українського та німецького народів слід не забувати про гіркі уроки минулого, проте основні зусилля зосереджувати на розбудові успішних та мирних країн – насамперед, України та Німеччини… Символічно, що найстарший за віком пан Крог живе та активно співпрацює з нашим регіоном і донині, а от молодші добродії Кирилкін і Семенюк уже відійшли у Вічність…
Ці спогади виникли не на порожньому місці. Бо ми знову – в Німеччині. Знову – на землі Північний Рейн – Вестфалія. Але цього разу – в Мюнстері, для реалізації нового німецько-українського проекту ГО «Форум українських журналістів» та асоціацій «Youth 4 Media», «Burgerhaus Bennohaus», «OK TV Ludwigshafen» під назвою «Громадянські медіа для інтеркультурного та політичного діалогу», основне завдання якого – допомогти створити в Україні незалежні від влади та олігархів медіа та підготувати для них кваліфікованих журналістів.

Тобто від колишніх намірів робити щось реальне для змін на краще вдалося перейти до якоїсь конкретики. Але зараз хотілося б говорити не про складні та часом не зрозумілі для більшості простих людей справи, а про те, чому нинішні ФРН та Україна перебувають не в різних часових поясах, а ніби в інших галактиках.
Головна причина: останніх 24 роки Німеччина невпинно розвивалася, а ми – деградували. Вони зуміли частково об’єднати свою країну (25-річчя приєднання ГДР до ФРН щойно відзначили на державному рівні), тоді як Україна втрачає території одна за одною (вже невдовзі констатуватимемо другу річницю окупації Криму). Про напівзруйнований та майже повністю деградований Донбас і говорити нічого: знадобиться не один десяток років, аби відбудувати хоча б те, що там було до війни…

Складніше буде подолати розруху в головах тієї частини населення, котра або поповнила лави банд формувань російських окупантів, або мовчки їм потурає… З німецького досвіду: так, у ФРН ніхто не ставить під сумнів Гельсінських угод 1975 р. про непорушність повоєнних кордонів у Європі, але там про східні землі, котрі перейшли до Польщі, теж не забувають. В усякому випадку, пам’ятник на честь людей, примусово переселених із 8-ми східнонімецьких земель углиб Німеччини 1945-го, в центрі Мюнстера стоїть. Та тільки істерії із сумного історичного факту тут ніхто не робить і претензій полякам не висуває. Натомість ми, волиняни, постійно зіштовхуємося з неадекватною поведінкою окремих шовіністичних кіл у Республіці Польща, котрі вперто називають Західну Україну, Західну Білорусь і Литву «східними кресами»…
Власне, у кожного – своя війна… Місцеві медіа майже нічого не показують і не говорять про наше побоїще на Сході. Зате постійно інформують про «третю світову» в образі навали біженців із Сирії та інших країн арабського світу. В Німеччині вже не всі підтримують політику канцлера Ангели Меркель, яка не запровадила дієвих механізмів зупинки процесу, що загрожує економічним і політичним крахом Євросоюзу, тому почастішали мирні акції протесту, найбільший із яких відбувся в Дрездені…

Про ці війни (нашу та їхню) тут говорять переважно вихідці із країн екс-СССР. Парадоксально, але факт: їх теж розділили Крим і Донбас. Як розповіла в їдальні установи для пенсіонерів одна з наших співвітчизниць (20 років тому як особа німецької національності виїхала з Маріуполя), точки зору на те, що відбувається в Україні, кардинально різняться: одні під впливом російського зомбоящика та соцмереж морально підтримують окупантів і сепаратистів, інші – намагаються засуджувати, створюючи навіть українські товариства, що допомагають бійцям на Сході та біженцям. Одне з них уже працює в Мюнстері, а очолює його житомирянка Олена, колись – музикант, особисто знайома з Валерієм Мареничем (увімкнула під час зустрічі навіть запис пісні «Несе Галя воду»), а зараз – звичайна домогосподарка.
І ось тут ми плавно перейшли до теми, котра актуальна для всіх людей, незалежно від того, яка в них національність чи громадянство. 
Коли говориш, що середньостатистичні пенсія та зарплата в Україні становлять відповідно 50 і 80 євро на місяць, то німці роблять круглі очі і завжди перепитують: на тиждень чи на місяць? Але коли розповідаєш про курс гривні до євро, вони жахаються, але починають усвідомлювати ту гігантську різницю, яка в сучасній Європі існує між людьми різних країн. Якби основні продукти в нас коштували в гривнях так, як у німців у євро, то ніяких проблем не було б. Приміром, буханка хліба – 0,9 євро, банка тушкованої свинини – 2,55, літр молока – 1,99, дитяча кофта – 14, осінні черевики – 45, зимова куртка – 67… Але коли ці ціни помножити на 26, коли згадати, що найменша пенсія в ФРН не може бути меншою за 1000 євро, мінімальна зарплата – 800 євро, тоді стає ясно: не ту ми країну 24 роки поспіль будували. І влада в нас не та… І люди, які її обирали свідомо (чи за кілограм гречки або 500 грн) – не ті, хто може вважатися європейцем.

Чому так жорстоко стосовно самих себе говорю? А як відповісти на елементарні питання буття?
Невже так важко переходити дорогу на зелене світло, а не на червоне?
Приходити на зустріч у точно визначений час, а не з півгодинним запізненням в одному випадку і в іншому: приймати пацієнтів у поліклініці як це зазначено в талончику, а не тоді, коли вийде – непосильне завдання?
Не жбурляти папірців чи недопалків поза смітниками – теж проблема?
За місцем роботи хіба не можна сумлінно працювати, а не, як зараз, відбувати «трудодні»?
Платити за проїзд у громадському транспорті, неодмінно беручи квитки – це щось зі сфери фантастики?
Врешті, не красти залишений на вулиці чужий велосипед – це хіба не елементарне виконання однієї з десяти заповідей, про що ми неодмінно клянемося і каємося на великі релігійні свята?
І я вже не кажу про те, що поліція повинна знаходити злодіїв, щоб вони не вкрали (велосипед на вулиці чи мільйон із бюджету), суд мав би законно та справедливо карати порушників, а суспільство називати їх не якимись жертвами якогось режиму, а тими, ким вони є насправді…

Перелік цих риторичних питань можна продовжувати дуже довго, але адекватних відповідей на них годі шукати. Бо спочатку треба змінити самих себе, а вже потім інші за своєю якістю громадяни зможуть обрати гідних представників в органи влади різного рівня.
Зрештою, на політиці крапку ставити не хочеться. Це в Україні, коли пишуться ці рядки (неділя 25 жовтня) всі ледь не показилися, беручи участь у місцевих виборах чи встановлюючи їхні результати. Тут, у Німеччині, не люди думають про партії чи депутатів, а політичні сили та «слуги народу» дбають про громадян. А раз так, то швидких змін на краще очікувати не варто… Попереду зима, тому краще подбати про теплий одяг та взуття, а ще – копійка до копійки заощаджувати жалюгідні кошти, щоб житло опалювалося і в ньому були світло та вода…

Одне втішає: 15 громадян України, які тиждень стажувалися в Німеччині, повертаються додому іншими. Вони вже вміють працювати за європейськими стандартами та з німецькою якістю в галузі мас-медіа. І вони стали кращими громадянами та патріотами.
Володимир ДАНИЛЮК.
Фото автора.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (57) - 16.6%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (148) - 43%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (96) - 27.9%