Небесні мандри лісового розвідника

Небесні мандри лісового розвідника

Х-32 «Бекас» – один із найменших літачків у світі. Його розробила харківська фірма «Лілієнталь», серійно почав випускатися з 1993 р. Має багатоцільове призначення – Х-32Н (гідролітак), Х-32СХ (сільськогосподарник), Х-32УТ (навчально-тренувальний), Х-34 (трьохмісний зі збільшеною до 555 кг злітною масою). Їх випуск призупинили, почасти і через авіакатастрофи, та все ж ця українська «пташка» завдяки хоробрості українських екзюпері доводить скептикам свою потрібність людям. Поки ще остаточно не відстали від світових технологій, потрібно вкладати кошти у розвиток лісової авіації – і в підготовку льотчиків, і у виробництво літальних апаратів. 
Один із них цими осінніми днями «квартирує» на аеродромі, що біля с. Озеро. Віддалік помічаємо: на нас уже чекають. Технік-інженер Олексій Бушмакін чаклує над двигуном. Він – колишній військовий, служив у вертольотній частині, після виходу на пенсію перевчився і вже готує до польотів «Бекаси».
– Все добре! – каже. – За кілька хвилин можна злітати.
Командир борта 49-річний Костянтин Ісаєнко сідає за штурвал. Займаю місце спостерігача у нього за спиною. Технік-інженер пристібає мене пасками безпеки, закриває люк: «Доброго неба…»
– Готовий? – чую у навушниках голос пілота.
– Готовий…
– Від гвинта!
Вгорі за спиною рокотить мотор, малий пташко вирулює на злітну смугу і вже біжить-ловить крилами небесну дорогу… Колеса одірвалися від землі, зависли у повітрі, гойднулися крила, йокнуло серце. Ми над землею… «Бекас» швидко набирає висоту… Маліють хатки, автівки, ліси… Натомість із височіні відкриваються обриси сіл і містечок… 
Цей Х-32 «Бекас» виконує роль лісового розвідника. Його завдання – виявити пожежу і доповісти на землю про її координати. З мого місця видно лиш розкладену перед льотчиком карту… Він тримає курс на старовинну і вже заповідну Цуманську пущу, де ще досі ходять зубри… Я прихопив із собою три фотоапарати, та встигаю скористатися тільки двома… Літак якраз летить над лісами… Під крилами – суцільне зеленокроння… Його бонітет і повнота по-доброму вражають, знаю, що цей суцільний зелений екран в інтересах землі та її мешканців виконує надважливу функцію із фотосинтезу, стабілізації клімату, ґрунтоутворення, очищення повітря від пилу та безперервного поповнення довкілля киснем. Жодна фабрика цього не навчилася робити, а ліс уміє це вже мільйони років… Та як би не парадоксально це звучало, сьогоднішнє прагматичне населення землі цінує «зелені легені» Землі за так званий «лісовий врожай» – деревину… І зараз згори мені видно, як не просто «дихати» Землі…
Пробую розгледіти сліди стихії – літніх пожеж. Цьогоріч вони намагалися «пролізли» в ліси з боку полів, пасовищ, боліт… Були ненавмисні та навмисні підпали і всередині лісу. Лісівники Волині 99 разів вступали у битву з вогняною стихією у межах державного лісового фонду, перестрівали пожежі на підступах до лісу із сільгоспугідь та боліт… Згори за масивами наглядав АН-2, якого небесними дорогами водив досвідчений пілот і водночас начальник Волинсько-Рівненського авіавідділення Української бази авіаційної охорони лісів Аркадій Шотік. Доводилося сідати на землю, брати на борт відповідальних за гасіння пожеж, аби згори на власні очі побачили, де ходить вогонь. 
– Було дуже жарке літо, – згадувалися слова пілота. – У кабіні – за 40!.. Сім потів зійде, допоки облетиш всі ліси за маршрутом…
Із приходом осені «великий літак» забрали на Харківську авіабазу, натомість прислали цього «Бекаса». Хоч Аркадій Іванович твердить, що у нього і хід тихіший, і дальність польотів значно менша. Його улюбленим АН-2 за 3-4 год. можна облетіти лісові масиви Волинської і Рівненської області. «Бекаса» потрібно садити на дозаправку, що забирає час… Але лісопатрульна служба вирішила перевірити його як лісового розвідника і сторожа… 
Командир борту вносить ясність: «Тендер виграла Харківська авіакомпанія «Спецавіаіндустрія», а що літаків не вистачає, зафрахтувала приватний «Бекас», який базується на їх аеродромі…» Дізнаюся, що Костянтин Ісаєнко – корінний харків’янин, після закінчення середньої школи вступив до льотного училища цивільної авіації в Красному Куті Саратовської області… Спершу навчився літати на учбових ЯК-18Т, відтак пересів на АН-2. Закінчивши училище, влаштувався другим пілотом на АН-2 – і все життя пропрацював у хімавіації… 
– Двадцять метрів над полем… – скромно усміхається.
Тут висота – до 600 м, швидкість – 100, тож лісовий безкрай швидко змінюється польовим ландшафтом. Він дивовижний… Мов яка картинка… Різноколірні прямокутники, квадрати, кружальця… Вони пописані дорогами і путівцями, ледь помітними стежками, що біжать-прошкують до сіл… Під крилами – село Городище… Центральною дорогою рухається підвода, хтось приклав долоньку і дивиться у бік нашого «Бекаса»: «Що за пташка літає над селом?». Фотографую… А з іншого боку – знов ліси… Зрубані ділянки, зазеленені сосонками позаторішні зруби… Згори найкраще видно працю лісівників кількох поколінь – ті садили ліси і діждалися стиглолісся, інші, може, їхні сини чи й онуки, збирають лісовий урожай… Ті лише плекають саджанці, тим переліскам – під сорок… А он і погарисько… Чорна біда… В однім місці, другім… Цуманські ліси цього літа горіли не раз і не два… Такої навали пожеж у цім краю ще не знали… За масивами ДП «Цуманське ЛГ» починаються лісові угіддя ДП «Колківське ЛГ». Легка позолота гаїв… Пролітаємо над Журавичами, помахуємо крилами до ошатних хатинок і садків… Унизу видніються ставки, схожі на озеречка… Свого часу тут була торфорозробка, зараз – рибогосподарство…
 
Переводжу фотоапарати з боку на бік – дуже цікаве і колоритне видиво… Жаль, що велика відстань до об’єктів мого зацікавлення, димкою затягує виднокіл, нема сонця, видимість – мов у чистій прозорій воді… Ось-бо у тім ліску – дві легкові автівки і бус… Хтось виїхав на гриби чи пікнік… Он фура повільно повзе лісовою дорогою… Заледве встигаю фіксувати поглядом і фотооб’єктивами краєвиди, що з’являються по лівому і по правому борту… Тягнуся рукою, аби ще й сфотографувати вид попереду, та в кадр потрапляє тільки край панелі управління та навігатор, у якому проглядається все та ж карта місцевості….
Летимо над Тростянцем… Пересікаємо трасу Луцьк – Маневичі… Із землі, коли їдеш шосейкою, видається, що вона аж дзвенить від автівок та автобусів. Із неба бачиш, що рух не такий інтенсивний.. А там пасовисько… Стадо корівок дожовує зелену вже прив’ялу травицю, пастух прикладає руку до козирка шапки. Захоплює дух від споглядання землі згори!.. Час від часу літачок легко провалюється у повітряні ями, і тоді серце завмирає, і душа ладна випурхнути з кабінки… Мимохідь хапаюся за металеву трубку, мов в якому автобусі… І це діє заспокійливо… А якби не ця металева ручка (до речі, вона зовсім не для тримання), не фотоапарати, могло б і знудити… Та згодом призвичаївся і до плавних падінь-невагомості, і до відкритих колес під кабінкою літака… Здалося, ніби Костянтин кермує видимим тільки йому небесним путівцем і колеса мають опору, якої я не бачу. 
І ще важлива деталь! Згори, роз’єднані на міста і села, ліси і поля, дороги і бездоріжжя, розбиті у часах на виборчі округи та вотчини олігархів світи, таки видаються одним цілим і неподільним. Нашим державним людям варто час від часу підніматися в небо, щоб подивитися на світ згори. З піднебесся він єдиний і потребує справедливого уважливого ставлення, цільного мислення і по-небесному доброзичливого керівництва… Якщо дощу – то лісам, полям, лукам, болотам, озеречкам, ставкам, садкам, грибовиськам, дорогам, стежкам… Якщо сонця, то містам, селам, розкиданим по полях одиноким обійстям, бобровим загаткам, мурашиним мегаполісам, квітковиськам… Якщо долі, то багатим фермерам і бідним вдовам, і міщукам, і владцям… Усім-усім по крапелинці щастя, дощу, по зірничці, по промінчику… І цій дикій груші край лісу, і цій дорозі, що цибає у світ від сільця… 
Літати небом – велика насолода… Хоча, зізнаюся, це небезпечно. Літуни кажуть, що в Україні таких льотчиків-трудяг скоро можна буде на пальцях порахувати… Літаків і взагалі може не залишитися… Костянтин Ісаєнко розповідав, як ще в середині 80-х їх авіакомпанія гриміла на весь світ – мала ескадру АНів чисельністю до 45 одиниць, дві ескадри пасажирських ТУ-134 та ескадру вантажних АН-26… А в 90-ті авіакомпанію підвели під банкрутство і розпродали за безцінь приватникам… Ось і тепер він має роботу завдяки власнику «Бекаса», який найняв його льотчиком… 
Півгодини збігло – як одна мить… Пілот розвертає «Бекаса» до польового аеродрому, іде на зниження. Нас трусить, кидає у стан невагомості частіше звичного… Земля насувається, вже видно посадочну смугу, сідаємо між гіркі полини, командир веде свій борт до одинокої фігури, що стоїть на краю поля. Хто ж це нас зустрічає? Той, хто і проводжав! Технік-інженер Олексій Бушмакін… Слава Богу, читаю у його очах, усі живі-здорові…
– Хто чекає вас вдома? – цікавлюся у Костянтина.
– Дружина Тетяна, – каже льотчик. – Працює у конструкторському бюро хіміком-техніком… А ще донька Олена, зять Павло і чотиримісячна внучка… 
– А вас хто очікує у ріднім місті? – запитую у Олексія.
– Також дружина, – мовить чоловік. – Еліна у мене лікар-лаборант. А ще маю сина Олександра.
– Чи сподобалася вам Волинь?
– Чудовий край. Таких лісів у нас нема… І люди тут славні… – зізнається харківська команда «Бекаса». – Давно вже ми не збирали стільки грибів, як тут… Різних. Направду… В оцих лісопосадках… Ми будемо сумувати за вашим краєм…
Ці льотчики – таки герої: роблять вкрай ризиковану і важливу роботу… Вірять, надіються, люблять… Мріючи, літають… Хай береже вас небо!.. 
Сергій ЦЮРИЦЬ.
На фото автора: у польоті; літак та його командир.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (73) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (235) - 43.4%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (168) - 31.1%