Молочним шляхом

Молочним шляхом

Від доїльного апарата – до маленького бізнесу!

Сьогодні хіба лінивий не говорить про… молоко і доїльні апарати. Але, як не прикро, не завжди тому, що ці теми дійсно болять селянинові, не тому, що йому так хочуть усі допомогти, а часто тому, що вони – благодатний ґрунт для політичних маніпуляцій. Подивиться сільська тітонька телевізор: «От молодці, – скаже, – як за нас сорочки рвуть!». Аби ж то… Реальна допомога селянам-одноосібникам – не в словах, а в конкретних справах. Бо від голослів’я – молочні ріки не потечуть, поголів’я не зросте та поля ліпше родити не стануть.

Регіональні ініціативи, спрямовані на різносторонню підтримку дрібних аграріїв, сьогодні теж іноді піддають критиці. Прикро, але факт: найчастіше це роблять ті, хто й не уявляє, як це – утримувати трьох корів, вставати вдосвіта, годувати телят та жити за рахунок скромної сільської праці. Ми проїхали кілька районів, поспілкувалися з різними господарями, але від жодного з них не почули, що всі ті справи (чи це забезпечення доїльними апарати, чи залуження пасовищ, чи виплати за утримання телят, чи винагорода за штучне осіменіння) – це погано. Так, село нині – не в найкращій ситуації, і земельні питання потребують вирішення, і цінові, і десятки інших… Однак ті певні регіональні ініціативи, окремі з яких запозичені державою, мають більше соціальний, ніж економічний ефект. Селяни вчаться жити по-іншому, вчаться заробляти, працювати не дідівськими методами, орієнтуватися в потребах ринку, сьогодення й бути конкурентоздатним виробником. Бо тільки за такої умови можна з’явитися те, про що нині мріє кожен сільський господар – гарна ціна. 
Четвертня задає тон
Те, що молочні ріки Волині течуть із с. Четвертня Маневицького р-ну, – відомий факт. Це село недарма називають молочною столицею краю. Судіть самі: і в 2010-му, і в 2011-му чертвертнянці були першими за кількістю реалізованого молока від населення, торік – другими (йдеться про 1 млн 79 тис. л молока!). Але цьогоріч худоби у хлівах місцевих хазяїв побільшало, зокрема й корів (а їх тут майже шість сотень). …Ми приїхали у Четвертню якраз тоді, коли Рожищенський сирзавод повністю розрахувався із селянами за продукцію. Господарі полегшено зітхнули. Адже кожен ще пам’ятає часи, коли у високих кабінетах невиплаченою зарплатою чи боргами за молоко не надто переймалися, людські заробітки йшли прахом не раз і не два… Але цього разу так не трапилося: завод оклигав, здобувши нового власника. Мешканцям Четвертнянської сільради, для прикладу, в один день – 31 травня – повернули майже 200 тис. боргу. 
Звичайно, весь секрет успішного господарювання Четвертні – це працьовиті і багато в чому наполегливі люди. Вони не чекають, доки їм піднесуть допомогу на блюдечку, а самі активно зголошуються до участі в них. Сьогодні сім десятків місцевих господинь можуть собі дозволити таку незбагненну розкіш на селі, як прокинутися на півгодини пізніше. Бо доїти корів, яких у хліві як мінімум зо три, тут уже звикли не руками. І спробуйте цим господиням сказати, що гріш ціна – всім цим аграрним програмам. Вони як ніхто інший знають їм ціну. Бо це – ціна їхніх мозолів, недоспаних ночей і стомлених рук.
Валентина Харитонюк – колишня вчителька математики. Матір-героїня. Нині вже пенсіонерка. Але натруджені жіночі руки не знають спочину. Давно вже забула, що таке зошити та підручники… Не вдається забути тільки, що таке підніматися на зорі, бігти до худоби, жити за тим режимом, який диктує тобі власна господарка, встигаючи дбати про дітей та внуків. Хазяйство – чимале. «Ходити», каже, є біля чого. Але, переконує мало не з порога, працювати сьогодні можна. Тільки б здоров’я: «Ці всі постанови і рішення, що стосуються полегшення селянської праці, – дуже необхідні зараз. Звичайно, найкращою допомогою була б гарна ціна на цю всю продукцію: молоко, картоплю… Але не завжди можна вплинути на ці процеси. Тому будемо чекати, поки нашу працю більш оцінять, бо вона дуже тяжка». Майже рік тому Харитонюки придбали доїльний апарат, витрачені кошти потім повернула селянам держава. Лише від однієї корови господиня має приблизно 17 л молока в день. Доять не вручну: «Легше так. Мені довго в тому розбиратися не довелося. В мене є чоловік! – заявляє жінка. – У нього мати на фермі дояркою працювала, він раз-два наладив. Щоранку встає зо мною, все включає, мені майже нічого робити не треба! Тепер на одну корову менш як 5 хвилин іде. За півгодини справляємося не тільки видоїти, а й помити все, молоко навіть процідити». На думку цієї родини, молоко нині – справа вигідна. І дітям є що дати, і собі, і продати. Покладаються Харитонюки на допомогу держави у питаннях збуту, схвально відгукуючись про ідею гуртувати селян у кооперативи. 
У родині сільського священика із Четвертні – о. Серафима – корів (а батюшка з матушкою тримають чимало живності, зокрема й три корови!) вручну віднедавна не доять. Техніка, зазначають, настільки проста в користуванні, що в разі чого навіть діти впораються з доїнням: «А що? Ми вже пробували. Правда, нам тато не дуже дозволяє, бо там же ж електрика», – зізнаються Сашко та Миколка, сини батюшки Серафима. Власне, три корови у цих господарів не так давно. Доїльного апарата придбали, отримали відшкодування від держави. Правда, довго до техніки не приглядалися, а відразу – пустили «в оборот». Священик, якого до господарки привчили з дитинства, переваги у користуванні теж оцінив. І з певною ноткою притаманної селянам філософії означає їх короткою фразою: «На руки легше…». Але у цих кількох словах – уся сіль сільської праці. 
Поки інші думають, мудрі – гуртуються
Чималий «молочний» досвід змусив четвертнянців шукати вихід із ситуації: як би то так зробити, аби не бути недієздатним заручником заводу-переробника?.. Підказали знову ж згори… Ідею підтримки кооперації на селі, яка з подачі уряду цьогоріч пробує «вийти в люди», одноосібники прийняли на ура. Хоча спочатку добряче обмізкували, а точніше – порахували. 
Так-от. Поки інші ще думають… у Четвертні уже створили молочний кооператив. Його четвертнянці завбачливо назвали «Благовіст», з надією, що його поява дійсно стане для господарів благою звісткою, що принесе гарантії стабільних заробітків. Цього року 7 квітня, на Благовіщення, провели установчі збори, зареєстрували. До кооперативу увійшло, перш за все, три засновники і 19 членів. Поки – 19… 
«Ми спеціально їздили у Вінницьку область. Там, виявляється, все сільське молоко реалізовується через обслуговуючі кооперативи. Таким чином відрізають посередника. Функції кооперативу: заготовити молоко і охолодити. Хто це робитиме, завод не цікавить. У нас нині збирачі – від підприємств, вони проти них слова не скажуть, атак їх найматиме кооператив. Думаємо, що у нас він запрацює, вже навіть отримали певні пропозиції від декількох заводів. Але ще нема обладнання. Можемо взяти в оренду, однак є зараз розуміння держави щодо цих процесів, тому співаємося на допомогу. Адже є потреба не тільки в холодильнику, а й, наприклад, у сучасному апараті, який визначає жирність, тощо. Отримаємо поміч – готові працювати», – каже Четвертнянський сільський голова Стефанія Підвальна. 
«Чули як на сесії облради окремі депутати виступали проти надання холодильних установок для селян. Стид і срам, бо як ідуть у депутати, то обіцяють гарно дбати за село, – одноголосно додають селяни. – Та ми чекаємо на цю холодилку!»
Кермувати своїм кооперативом люди доручили найкрепшому із місцевих хазяїв. У Олександра Махновця – 7 дійсних корів, два нетелі, техніка, земля... Він свого часу був одним із перших, хто відважився вийти з колгоспу: «Коли я тодішньому голові сказав, що через малу зарплату кидаю все і йду робити на землі, він відповів мені: «Ти пропадеш індусом». Як бачите, не пропав. Два роки назад, як була ціна картоплю, не чекав державного кредиту, а купив два нетелі «за налічку». Так само й трактора. Не ждав доїльного апарата, а купив шведського ще п’ять років тому, який, слава Богові, непогано відпрацював. От недавно тільки вже дістав того, що пан Азаров мені вручив. Українського. Хай працює! Тримав на запас, бо зразу було п’ять голів, а тепер додалося ще, мусив хліва розширяти… Який кращий за якістю, не знаю: працюють обидва. Тепер у нас багато господарів мають таку техніку. Он брат мій має українського, чотири корови доїть і не жаліється. Сусід Іван Ільчук три корови доїть, теж дружина тішиться. Славік Костюк у числі перших отримав, у нього і дружина, і теща хвора, то сам доїть», – розповідає господар. – Щодо кооперативу… Чекаємо пропозицій від заводів, тут, правда, є одне «але». Їм не вигідно з кооперативами мати справу. Бо то є юридична особа: має печатку, заключить договір, а значить – може подати в суд. Я не можу зрозуміти такої позиції: їм же не треба думати ні за збір, ні за охолодження… Знаєте, люди на селі – мов у вінику: як поодинці, то кожне – гіллячка, яку легко переламати, а разом – віник», – каже Олександр. 
Заробити на молоці – реально!
Якщо у віддалених селах міркують над створенням кооперативу, то в тих, що ближчі до Луцька, йдуть дещо іншим шляхом. Хоч Вербаїв під Луцьком, але випас для худоби тут є. Тому чимало людей тримають корів. Віталій Рудь, для прикладу, хазяйнує давно. Вирощує молодняк, разом із дружиною Лідією реалізують молочну продукцію. Сьогодні родина мріє про холодильне обладнання. Зачувши, що в області мають намір реалізувати програму, що передбачатиме забезпечення власників сімейних ферм такими установками, уже «напоготові»: «А чого тут соромитися? Це ж як добре! Колись здавалося, що без того можна обійтися. А зараз – ні, вже не те… Треба, щоби продукція мала якість. Це як з тими доїльними апаратами. Спочатку забезпечили, а потім люди вже самі думатимуть, щоб його придбати», – каже Віталій Рудь. 
Поки ми розмовляємо, дружина Лідія виносить надвір «помічника», свого часу презентованого, до речі, заступником міністра. Тепер техніка служить сумлінно. Пані Ліда у цій сім’ї за головного реалізатора. На одному з луцьких ринків господиня торгує молоком, а сметаною, твердим сиром... Загалом сім’я має від справи зиск, за роки уже назбиралося чимало й постійних клієнтів.
Тим часом хазяїн запрошує подивитися на теляток. Увесь молодняк, як і належить, зареєстрований. Кожне телятко – на дотації. Поки воно підростає, господар заробляє на ньому таким чином. А реалізовує його тоді, коли з теляти виросте хороша корова: «Оце нещодавно почув думку про те, що не треба допомагати розвивати молочне тваринництво, краще вже садівництво чи кролівництво… Дурниці! Молоко треба пити! Вся Європа п’є».
Якщо Віталій та Лідія Руді молоко реалізовують на ринку за ціною 6 грн за літр, то Леонід Борейко із с. Баківці, який має дозвіл на продаж продукції мікрорайонах Луцька, віддає покупцеві за 5 грн. Він родом із Любешівщини, коли разом із дружиною у Баківцях починали займатися тваринництвом, люди сміялися у вічі. Але рік за роком – і Леонідові вдалося організувати маленький бізнес. Тим паче, що чоловік за фахом – ветлікар, має досвід роботи. Але якось вирішив, каже, що «ліпше бути поганим хазяїном, ніж добрим наймитом». Сьогодні у нього 12 корів, а всього – 23 голови ВРХ. Держава допомогла придбати доїльний апарат. Його господареві достатньо, аби справлятися із бізнесом «на ура». Власне, Леонід першим у Луцьку торував шлях до такої «вуличної» торгівлі. Як і належить, оформив дозволи, які засвідчують, що продукція із Баківців – якісна. А головний доказ цього – черги лучан, котрі готові купувати її у баківцівського господаря. 
Остання точка «молочного шляху» – Любомльський р-н. Тут теж чимало сільських родин, які навчилися ефективно використовувати механізми підтримки аграріїв. Володимир Микитюк з сім’єю у с. Римачі утримує 7 корів, коні, вівці, птицю, свині… Працюють важко, бо біля живності треба добряче потрудитися. Але не нарікають. Мало того, з прийняттям аграрних програм, які дають шанс придбати доїльний апарат чи заробити кількасот далеко не зайвих гривень, скажімо, на телятах, працювати, каже Володимир Степанович, стало набагато легше. А дружина Катерина додає: оскільки в господарці з’явилося два доїльних апарати (перший родина взяла за програмою «Власний дім» у 2010-му, а другий придбала коштом обласної казни у 2011-му), вона змогла влаштуватися …на роботу. І тепер встигає і біля худоби попрацювати, і виконувати обов’язки сільської листоноші. На якість обладнання не скаржаться. Задоволені і якістю молока, мало того – мають змогу реалізовувати його в бюджетні заклади. Господар сміливо стверджує, що держава вчасно прийняла такі необхідні для села рішення. Сьогодні тисячі таких господарів, як він, чекають від неї наступних кроків, а віддячувати за це готові сумлінною працею та якісною продукцією. Без одного не буде іншого. А за цим – здоров’я нації. На щастя, ми дожили до усвідомлення того, що воно чи не передовсім залежить від якості продукції, вирощеної потом і працею селянина. 
Олена ЛІВІЦЬКА.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (70) - 14%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (224) - 44.8%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (145) - 29%