Кінець «підрахуїзму»

Кінець «підрахуїзму»

Тінь «батька-Ківалова», одіозного екс-голови Центрвиборчкому невдалого періоду «першого пришестя Януковича», продовжує блукати поміж урн із бюлетенями та протоколами з остаточними результатами волевиявлення громадян. І «підрахуї» комфортно почуватимуться доти, доки їх не замінять професійні, чесні, відповідальні і – найголовніше! – обрані народом, а не партійними фюрерами працівники виборчих комісій усіх рівнів.
Чому в дуже багатьох випадках реєстрація кандидатів чи встановлення результатів тих чи інших виборів відбувається під акомпанемент масових акцій протесту та затяжних судових тяжб, дуже яскраво показали події недавнього минулого.
Пригадайте, що коїлося в Луцьку рік тому, коли буквально 28 голосів відділили від перемоги на виборах народного депутата України від округу №22 Ірину Констанкевич та дозволили отримати парламентський мандат Ігореві Лапіну! Комісія, яку очолювала педагог Юлія Гринчук, допрацювалася до того, що категорично невдоволеними були як одна, так і друга сторона. Повітря буквально переповнювала атмосфера підозрілості та невпевненості, адже ні для кого не секрет, що маніпуляції з підрахунком голосів придумав не Сергій Ківалов, і з його відставкою вони нікуди не зникли.
В чому проблема?
Як на мене, в тому, що самі виборчкоми в Україні формуються за хибним принципом, який і сприяє процвітанню «підрахуйщини». Скажіть, будь ласка, чому виборчим процесом, в якому беруть різні партії, повинні опікуватися… представники цих же партій? Та навіть у футболі суддя, який обслуговує матч, приміром, команд із Луцька та Рівного, ніколи не може бути лучанином чи рівненчанином, а представлятиме хоча б Житомир! Ясно, що це не гарантує його неупередженості, проте хоча б формально показує, що на полі рівні обидва суперники.
А тепер подивімося спочатку на ЦВК. Її склад сформовано кілька років тому, причому, навіть із числа представників партій, які вже давно зійшли з політичної арени. Комісія працює на постійній основі, її співробітники отримують хорошу зарплату, використовують розкішне приміщення, мають гарантії недоторканності, і – важливо! – володіють можливістю підвищувати свій професійний рівень у міжвиборчий сезон.
Тепер звернемо увагу на рівень області, району чи міста. Яким чином формується персональний склад виборчкому? Партії, які потрапили в парламент, пропонують ЦВК своїх представників. Оскільки не можна допустити, щоб одна й та ж політсила володіла тотальною перевагою в посадах голів, заступників голів та секретарів, придумали квотний принцип. Тобто, якщо, приміром, «Опозиційний блок» у Рівному отримав пост голови, то в Житомирі аналогічну посаду займе висуванець «Самопомочі», а в Луцьку – «Батьківщини». 
Здавалося б, основні демократичні принципи дотримано повністю. Але! Партії залишають у своїх руках жорсткий механізм впливу на керівництво та членів виборчкомів. Тому ніхто навіть не пояснював, чому в розпал організації процесу волевиявлення з посади заступника голови було відкликано представника партії «Солідарність. Блок Петра Порошенка» Миколу Євтушина. Просто взяли й замінили…
Але якщо суспільство зацікавлене в тому, щоб вибори в нас організовувалися та відбувалися лише на засадах закону та моралі, то систему формування виборчкомів пора змінювати. Нехай партії зосередяться на пошуку, висуванні кандидатів, а потім – і на координації роботи депутатів у тих чи інших радах. А от виборчкоми треба формувати на всенародних виборах із числа суто безпартійних претендентів, і працювати вони повинні на постійній основі, як у ЦВК. 
Чому від цього громада тільки виграє?
По-перше, члени та керівники виборчих комісій, обрані людьми на тих чи інших територіях, не будуть змушені поєднувати працю за основним місцем роботи з громадською діяльністю. Автоматично це означатиме позбавлення щодо них тиску з боку роботодавців.
По-друге, у своїй повсякденній роботі сформовані в такий спосіб комісії перестануть бути залежними від партійного диктату, що максимально унеможливить спроби незаконного тиску на того чи іншого члена чи голову. 
Навіть ці дві обставини суттєво покращать демократичні засади народовладдя та пришвидшать кінець «підрахуїзму».
Та чи реально очікувати від тих, хто контролює владу, що вони добровільно позбавляться хоча б від її частини? Сумна історія з клятвами «революційних партій» із Майдану раз і назавжди покінчити з недоторканністю нардепів та проголосувати за закон про імпічмент Президента показує, що російськомовна фраза «слова, слова, где ваша сладость; прошли слова, осталась гадость» не втрачає актуальності. Чому? Бо в Україні навіть уже запроваджені демократичні механізми – бездіють. От уже другий рік, як мене та інших громадян обрали народним засідателем Луцького міськрайонного суду. І що? Жодного процесу з участю народних засідателів так і не відбулося…
Володимир ДАНИЛЮК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (72) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.7%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%