Про ангелів і чортів

Про ангелів і чортів

Президент Петро Порошенко цього тижня очікує звіту правоохоронних органів щодо розслідування кримінальних справ проти Майдану. Але на це так само вже майже два роки сподівається й більшість простих людей, особливо – осиротілі родини Героїв Небесної Сотні. Чому ж такою довгою та болісною виявилася дорога до омріяної свободи і цивілізованої Європи, куди Україна ніяк не втрапить?
Пригадаймо, з чого все починалося восени 2013-го. Владні фанфари з приводу можливого підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом почали згасати одразу після завершення Олімпіади в російському Сочі, де Віктор Янукович зустрівся з Владіміром Путіним. Тодішня Банкова, яка сама налаштувала суспільство на прозахідний вектор, поволі почала давати задній хід. Спочатку Микола Азаров, потім інші чиновники центрального рівня, а насамкінець вічні служаки будь-якому режимові на місцях (зокрема і в Луцьку!) почали публічно переконувати: Україна ще, мовляв, не готова до рівноправної співпраці з розвинутими країнами ЄС, будь-які документи треба підписувати за участі Кремля, а от у Митному Союзі під контролем Росії нам буде набагато комфортніше…
Та до останнього моменту існувала віра на диво. Навіть тоді, коли делегація на чолі з Віктором Януковичем прибула в Литву, сподівалися, що в обмін на кредити та ще якісь преференції Київ таки спробує позбавитися від московських кайданок. Але цього не сталося. Офіційно – через неготовність ЄС долучати до переговорів про асоціацію з Україною російську владу, від небажання виділити для зубожілого бюджету нашої держави 15 млрд дол. США кредиту і, як стверджують деякі джерела, з огляду на різкий особистісний вислів Президента Литви Далі Грибаускайте на адресу тодішнього «гаранта». 
В усякому випадку, ілюзії розвіялися вранці 29 листопада, коли світові інформаційні агенції повідомили остаточно та безповоротно: відповідні угоди підписано з Молдовою та Грузією, а от з Україною – жодних документів. Навіть протоколу про наміри – катма…
Прямо з Литви Віктор Янукович поїхав у Межигір’я, де шукав «розраду» в полюванні та інших утіхах. А на столичному Майдані з’явилися перші неорганізовані мітингарі. Що вони вимагали? Тільки одного: підписати Угоду про асоціацію з ЄС. 
Та все змінилося, коли ніч 30-го листопада розітнули загони «беркутівців», коли знущалися над журналістами і громадськими активістами 1 грудня на Банковій… От тоді й підвелася вся країна, адже більшість людей зрозуміла, що Віктор Янукович та його поплічники заведуть державу під дурного хату.
Як часто буває, до колон патріотів та відчайдухів почали долучатися політичні аферисти і просто злодії, за якими за будь-якої влади давно тюрма плаче… Власне, саме участь останньої категорії наших співгромадян у священній війні з тоталітаризмом та подальше «узаконення» тих чи інших персоналій у владі, мабуть, і стали основною причиною того, що навіть через 2 роки після початку Революції гідності люди не знають, хто винен у побитті студентів та журналістів, хто організовував штурм Майдану 11 грудня, хто складав списки та возив на Антимайдан десятки тисяч «борців із бендерами і фашистами»…
Ми вже не говоримо про пошук та притягнення до суворої відповідальності кожного, на чиїх руках кров безневинних людей під час наступних подій, бо це – тема дуже ґрунтовного дослідження, котре мали б провести правоохоронці. Мали б…
«Не маю жодного сумніву, що щодо кожної жертви Майдану має бути проведено розслідування, і відповідальні за вбивства мають бути притягнуті до відповідальності. І ви, і я – маємо право знати!», – справедливо висловився на цю тему Президент України Петро Порошенко. 
То чому ж цього не відбулося й досі? Відповідь – очевидна. Система правоохоронних органів (дитя системи політичної)  нагадує колос на глиняних ногах. Немає різниці, чорт чи ангел потрапляє в її нутро: через дуже малий проміжок часу і у святих виростають роги. Бо суддів, які виносили неправомірні вироки майданівцям і активістам, рекомендували на роботу ті, хто, у свою чергу, є духовним та професійним онуком тих, які допомагали більшовикам розбудовувати тоталітарно-злодійську радянську систему. Аналогічна ситуація і з прокурорами, і з представниками спецслужб, і з іншими силовиками та чиновниками. І навіть якщо хтось із них і дня не працював на «світле майбутнє» та власне сите сьогодення, то наставниками та вчителями в них були ще ті… 
Щоправда, не можна всіх стригти під одну гребінку. Навіть у клановій системі Віктора Януковича намагалися не заплямуватися справді кваліфіковані кадри, які працювали на своїх посадах задовго до узурпації ним влади. Існує ще одна причина: казнокради та пройдисвіти всіх мастей, два роки тому відчувши шанс відмитися від бруду власних гріхів, наче кліщі, впилися в здорове тіло української нації, і зараз їх витягнути без загрози виникнення смертоносної інфекції непросто…
Тому не поспішаймо з висновками. Пригадаймо, чого жменька сміливців вимагала 2 роки тому. І що натомість отримала Україна?   
Володимир ДАНИЛЮК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (72) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.7%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%