Од війни лікується… машинами

Од війни лікується… машинами

Демобілізований Петро Басальський разом із братом Сергієм – перші на селі майстри тракторної справи.

Двоє братів – Сергій та Петро із с. Колодяжне Ковельського р-ну – з дитинства любили майструвати. Але не що-небудь, а саме техніку. Доки маленькими були (а часи ж то радянські), машини з дерева вирізали, трактори й автомати виготовляли. Тож доки сусідські хлопчаки лише мріяли, аби мати купила в магазині «самосвал», малі Басальські не чекали і майстерними дитячими руками самі собі мрію втілювали.
Звідки така фанатична любов до техніки? Мабуть, від батька передалася. Бо як хлопці навчилися на своїх двох ходити й дорогу запам’ятовувати, то тільки й бігали до батька, котрий усе життя в колгоспі трудився трактористом і комбайнером. Мати довго сміялася, пригадуючи: якщо Петі коло хати нема – знай, що в батька на тракторній бригаді.
Із трьох літ підростаючи біля колгоспної техніки, Сергій після 9-го класу почав працювати. Спершу – помічником комбайнера, а потім і самостійно зернозбиральною технікою орудував. Петро теж відразу після школи влаштувався в той самий колгосп. І це при тому, що в Колодяжненській школі, звідки брати родом, жодних «водійських» занять не було. 
Хтось міг би закинути: мовляв, ну та ж батько на роботу загітував. Можливо, й загітував би. Та чоловік, на жаль, дуже рано пішов із життя. Тому хлопці у своїх 8 та 11 літ мусили самі виконувати чоловічу роботу, ще й матері-колгоспниці допомагати, коли на фермі працювала. 
Із часом, розповідають брати, вони збагнули: тільки лопатою і мозолями на полі багато не наробиш, а на селянську зарплату багато не купиш. Тож подав Сергій ідею: а чом би самим якого тракторця не скласти?
Стали брати Басальські по запчастинці збирати: там мотора куплять, там кузова. Кожну вільну хвилину крутили, варили, паяли. Довго і нудно, кажуть, старалися. І зрештою таки розжилися через рік на тракторця, потім другого. Одним, маленьким – щось перевезти. Другим уже й орати можна. 
Навіть тоді, коли прийшла війна і Петра разом із чотирма односельцями покликати до війська, Басальський без техніки не обходився. Його умілі руки «ставили на ноги» те, що давно мало би їхати якщо не в музей, то на металобрухт. А після проходження навчань у складі тодішньої 51-ї (тепер уже 14-ї механізованої бригади) Петро воював на самому «передку» й орудував грізними «градами». Про рік перебування в зоні Антитерористичної операції (з квітня 2014-го до квітня 2015-го) Басальський-молодший мовчить навіть із рідними. «Нащо воно вам?» – відповідає так, як і більшість  бійців.
Але попри важку психологічну травму, любов до техніки зосталася незмінною. «Він навіть коли на кілька днів у відпустку прийшов, не зміг не зайти до своєї машини, на котрій працював на ковельській фірмі далекобійником», – зауважує Петрова дружина Юлія.

Та й після демобілізації, коли одні бійці лікувалися медикаментами, інші – картинами чи спортом, Петро Басальський обрав трудотерапію. Зі словами «Я все хочу забути, як кошмарний сон» чоловік два тижні побув удома, від’ївся-відіспався і – знову пішов на автофірму. «Найкраще лікування – займатися улюбленою справою, тобто машинами», – зізнався. І тепер йому відволіктися від тяжких думок допомагають поїздки всіма світами: Німеччиною, Францією, Бельгією, Фінляндією, навіть Туреччиною.
Коли ж удається вдома хоч по кілька днів бувати, брати (а вони двоє далекобійники) крутять якусь чергову  господарську техніку. Трохи образливо, кажуть, що так бідно український люд живе. Щоразу, як їдеш по закордонах, бачиш у тамтешніх фермерів гарненькі трактори-комбайни – серце кров’ю обливається: чому там влада допомагає господарювати, підказує, що вирощувати й куди реалізовувати, а в нас так тяжко працюєш, зі «сміття» техніку складаєш і все одно живеш у злиднях?
– Подивіться он – через Інтернет купили тракторця, – показують Басальські. – Йому вже літ, певно, більше, ніж вам. Але ж береш, бо на нового грошей нема, а руки – вони безплатні, хай за рік – та скрутять того лаха.
І щоразу, споглядаючи на достойне життя бельгійця чи голландця, брати сподіваються, що не дарма на Сході своїм життям ризикували. А ще вірять: не сьогодні-завтра війна закінчиться й нарешті ми почнемо жити так, як за якихось кілька сотень кілометрів од Колодяжного ведеться польським господарникам.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
На фото автора: Петро Басальський та його маленький помічник.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (169) - 45.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.7%