500 тисяч книг… під землею

500 тисяч книг…  під землею

Від Сталіна та Леніна – аж до Шопена: як змінювалися поштові адреси обласної бібліотеки, так змінювалася і її суть.

Найсокровенніші таємниці головної книгозбірні Волині – у книгосховищі. Підвали бібліотеки зберігають сотні тисяч видань. Є поміж і них і заповіти Сталіна на пожовтілих сторінках радянсько-волинської преси, і заборонені  українські книги 20-30-х, за які їхні автори давно згнили у тюрмах, і багато іншої літератури. Книгосховище – то чи не єдине місце, де спинився час. 
…Ми спробували пройти коридорами Волинської обласної універсальної наукової бібліотеки. Знайти деталі, невидимі для пересічного користувача, і розповісти про них читачеві. Заодно отримали нагоду  відчути на собі зміну епох. Бо якщо змістовно читальні зали та відділи насичені неймовірно цікавими і навіть несподіваними новаторськими ідеями, то кілька секунд ліфтом до підвалу – і ти у 1978-му. Тьмяне світло старих ліхтарів, п’янкий запах старих книг,  старезний транспортер: кращої екскурсії для книжкових гурманів і не придумаєш. 
Сьогодні (з 1991-го) головна книгозбірня Волині носить ім’я Олени Пчілки.  Вважається, що саме ця подія стала відліком існування бібліотеки насамперед як просвітницького центру, а не лише установи для зберігання книг. Вдихнути нове життя у насичені радянськими догмами стіни, мабуть, було непросто. Але колективу це все вдалося. Тепер тут навчають англійської, пишуть і реалізовують різні проекти, залучають кошти, працюють із молоддю, проводять культурні заходи, плетуть сітки для АТО, волонтерять і поруч із тим щодня у 160 рук (бо в колективі трудиться 80 людей) виконують рутинну, непросту, хоч і благородну роботу – плекати книгу і читача. 


Театр – із вішалки. А історію ОУНБ можна пізнавати …з гардероба. Саме тут працює нинішній корифей волинської книгозбірні. Віра Бєлоножко (у минулому бібліотекар і завідувач відділу) зізнається: це монументальне приміщення, що нині на вул. Шопена у Луцьку, будувати ходили навіть тодішні працівники книгозбірні! Поруч мало бути ще велике книгосховище, але споруду в 77-му здали без нього. Натомість виросла багатоповерхівка. 
«Ми тут мили, прибирали будівельне сміття. Кожен мусив певну кількість годин відпрацювати. Але з яким бажанням те все робили! Вам не передати. Книжки самі переносили, руки обривалися, а раділи!.. Бо ж приміщення було нам – як палац!» – згадує вона.
Першу адресу закладу зазначено у постанові облвиконкому №42, виданій ще 10 червня 1940 р.  – вул. Сталіна, 91. Новоявлена радянська влада взялася організовувати музеї та бібліотеки в області. Хоча навряд чи книгозбірень на ту пору на Волині не було. А потім – війна. Весь книжковий фонд заснованої у 40-му бібліотеки ніби знищений. Із 44-го почали з нової сторінки. Адреса книгозбірні радянської епохи – вул. Леніна, 2.
…Минули роки, «перестройка», незалежність…  Палац почав протікати, а люди хронічно мерзнути. 
«Нам сьогодні кажуть, що опалюватися газом дорого. І, мовляв, треба нашу газову котельню на щось змінювати. Але ми категорично проти. Цей колектив за стільки літ мерзлоти заслужив працювати у теплі та затишку. Тому наші дівчата опанували «арифметику» тендерів і різні газові премудрості – й навчилися економити», – зазначає директор бібліотеки Людмила Стасюк. Уже не один рік ця жінка на чолі чималого колективу. І є не тільки  захисницею книгозбірні, а й ініціатором багатьох цікавих проектів. Такий собі добрий неспокій, здається, панує у її серці, і надихає на роботу. І це – видно. 


Хто не був в бібліотеці років хоча б п’ять? Переступіть поріг. У коридорі працівники, хто має вільну хвилинку, плетуть сітки на війну… У відділі міського абонементу  – несподіваний куточок для дитини: килимок, іграшки, дитячі книжки, щоб поки мама чи тато спілкується з бібліотекарем, дитя могло і погратися.  Піднімаємося широкими сходами… Ці сходи і величезний купол угорі роблять  книгозбірню схожою на …концертну залу.  «Тут при нагоді можна оркестр розташувати», – усміхається, піднімаючись сходами, пані Людмила. А найбільша зала нині нагадує мистецький салон. Так і називається  один із проектів закладу. На стінах тепер експонують картини земляків. Наразі, наприклад, виставка надзвичайно талановитого випускника Національної академії мистецтв  Віктора Швеця.
Змінилася система пошуку потрібної книги. Якщо раніше за «вимогу» (де читач зазначає назву, номер та автора книги) платили кілька копійок, тепер вона – безкоштовна. А до послуг – і електронний каталог на сайті книгозбірні. 
Тим часом заступник директора Євгенія Євтушок захоплено розповідає про центр «Вікно в Америку» та відділ іноземної літератури. Спочатку вони ділили одне приміщення. Але робота центру стала такою різноманітною, що йому конче були необхідні «свої стіни». За круглим столом збираються учасники різних проектів, гості з США, читачі мають змогу працювати зі своїми гаджетами, слухати аудіозаписи, дивитися відео, скористатися книгою… 
«А ви бачили велосипедну стоянку на вході?.. Ми та ще кілька бібліотек України написали проект «Вікно на велосипеді», що передбачав велоекскурсію містом. Пересіли на велосипеди, проїхали місцями Косачів. До речі, і американців залучили...  Так свою парковку і «заробили», – зізнається пані Євгенія. 


Загалом у ОУНБ 12 відділів. Святая святих, як на мене, – відділ краєзнавчої літератури. Місцева преса тут – з першого номера навіть 70-літньої давності і дотепер, краєзнавчі книги, рідкісні історичні дослідження. Вражає, що працівники роками ведуть листування з відомими  волинянами, які давно виїхали за межі області. І навіть допомагають знайти коріння на Волині іноземцям. 
А от Меккою для всіх 568-ми бібліотек області (а їх рівно стільки) є тренінговий центр програми «Бібліоміст». Програма тривала з 2009-го і вже закінчилася. Але навчила більшість фахівців працювати в Інтернеті, створювати власні веб-ресурси, зацікавлювати читача новими формами роботи і, головне, оновилася комп’ютерною технікою. Окремі елементи програми в ОУНБ зберегли і провадять досі. Часто працюють за скайп-зв’язком із місцевими книгозбірнями. До речі, через скайп тут налагодили й консультування (безкоштовне!) із різних правових питань. Із кожної бібліотеки області (а їх 85), які працювали в рамках програми «Бібліоміст», раз на тиждень можна звернутися до юриста, який підготує кваліфіковану відповідь на будь-яке питання. Багато волинян у районах цією нагодою справді користуються, розповідають працівники. 
Традиційно у стінах бібліотеки панує спокій. «Нам би окремі лампи до кожного столу, як у парламентській бібліотеці – не треба було б освітлювати величезні зали без потреби», – зазначає Євгенія Олексіївна. Словом, палац – це добре. Обласна влада виділяє кошти, аби приміщення достойно виглядало. 2006-го виділили 1 млн грн державних коштів на реконструкцію. Відтоді тут – своя дахова котельня. А недавно реконструювали старі і небезпечні балкони. Зробили водовідведення. Лишилося оновити фасад.  Ахіллесова п’ята нині – стара електропроводка. «Нинішнє освітлення – на рівні 1978-го року. Мережа нераціональна, самі бачите. Освітлюється дуже велика площа. Тим паче, у нас – майже 60 комп’ютерів різного покоління. Тут теж є певні ризики», – переймається заступник директора.


Прошу дозволити побачити найсокровенніше. Звичайним ліфтом спускаємося до підвалів, точніше – до книгосховища. Загалом, у книжковому фонді Волинської обласної універсальної бібліотеки ім. Олени Пчілки – понад 500 тис. книг. Лише на один рік тут передплачують 400 періодичних видань (щоправда, це небагато менше, ніж було раніше, а з початком АТО книгозбірня принципово відмовилися від російської періодики). 
«Тут у нас найкраще видно всю цю стару систему освітлення. Оці ліхтарі з 78-го не змінювали. Але тут неймовірна аура…» – всміхається завідувач відділу зберігання основного фонду Лариса Довгай і запрошує поміж стелажі. Вражає громіздкий транспортер для книг родом теж ще з СССР. І справді: можна знімати кіно. Акуратно складені сотні старих книг… Це – відібрані працівниками відділу рідкісної книги видання, що вийшли у світ до 1945-го. Серед них віддають перевагу тим, які є унікальними та рідкісними. І то тільки на перший погляд – більшість книг – «радянський мотлох». Є серед них навіть прижиттєві видання відомих авторів, справжні раритети. 
«У відділі рідкісної книги маємо до 3 тисяч видань», – каже Лариса Степанівна і демонструє найцікавіше. Книги 1726-го, 1795-го, 1893-го. «Мертві душі» Миколи Гоголя, видані українською у 1934  в Харкові, «Касандру» Лесі Українки, що побачила світ 1916-го, і «Поезії» Шевченка того ж року. „Ілюстрований путівник по Волині” Мечислава Орловіча польською мовою 1929-го. Підручники з української літератури для школярів початку 20-го століття, які зникли в плині часу.  І спеціально для мене – газета «Радянська Волинь» 1947-го року. Наче на замовлення:  зима 47-го на сторінках видання вирує передвиборною рекламою. Обличчя. Кандидати. «Блок сталіністів і безпартійних». Зустрічі із селянами…. Нічого не змінилося. І ніякі «інтернети» про це не розкажуть, тому що тоді їх і на світі не було. А бібліотеки – були. І будуть!
Олена ЛІВІЦЬКА. 
На фото автора: Лариса Довгай оберігає раритети; транспортер у книгосховищі; бібліотека – як галерея; головний бібліотекар відділу читальних залів Поліна Тимощук.



  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (57) - 16.6%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (148) - 43%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (96) - 27.9%