Фантасмагорія «чорного терору»

Фантасмагорія «чорного терору»  

Шкода, що на Волині немає театру опери та балету. Тим самим наш край підтверджує свою провінційність і недалекоглядність, схильність до вирішення дуже приземлених завдань, спрямованих на коротку перспективу. 
Коли переглядав балет-фантасмагорію на дві дії «Майстер і Маргарита» за мотивами однойменного твору Михайла Булгакова в Національному академічному театрі опери та балету України ім. Тараса Шевченка (148-й сезон!), подумки повертався до текстового матеріалу. Роман «Майстер і Маргарита» за життя самого Михайла Опанасовича не був завершеним і не публікувався. 
Це й не дивно, якщо зважити на біографічні особливості автора: він народився в родині професора Київської духовної академії і, здобувши диплом лікаря, за професією працював спочатку на фронтах Першої світової, а потім – у складі діаметрально протилежних армій – Директорії УНР і Добровольчій (так звані білогвардійці). Потім він переїхав у Москву, де як російський радянський письменник зайнявся літературною творчістю. Причому, з поправкою на своє перебування в ворожих для СССР військах, а тому про якесь інакодумство з його боку важко було й мріяти. 
Саме через цю обставину письменник, який пережив «великий терор» 1937 р. і помер через 3 роки після завершення його першої фази, беріг «Майстра й Маргариту» (попередні назви – «Останній політ», «Великий канцлер», «Сатана», «Ось і я», «Капелюх із пером», «Чорний богослов», «Підкова іноземця», «Пришестя», «Чорний маг», «Копито консультанта», «Князь пітьми») як зіницю ока, переписуючи текст роману мінімум тричі, спаливши 1930-го перший рукописний варіант. У листі на адресу Іосіфа Сталіна він це пояснив так: «Особисто я власними руками кинув у пічку чернетку роману про диявола»…
І якщо навіть сам автор, народившись у Києві, але так і не зрозумівши, що це – столиця України, а не губернське місто Російської імперії, так важко створював своє неслухняне літературне дітище, то чи здатні наші митці донести вимогливій публіці його суть із допомогою музики та хореографії?
Балет – блискучий! У ньому органічно поєдналися музика Дмитра Шостаковича, Гектора Берліоза, Йогана-Себастьяна Баха, Густава Малера, Жака Оффенбаха. Єдиним цілим виступає музична композиція та хореографія Давида Авдиша (уродженець Житомирщини, мешкає в Росії). Серед творців постановки – теж переважно вихідці з СССР: художник-постановник Семен Пастух, художник костюмів Галина Соловйова, диригент Аллін Власенко…
Але чи «Майстер і Маргарита» – про минуле? 
Дивлячись і слухаючи, починаєш усвідомлювати: нам показують закони співіснування людей та впливу на них вищих сил, щоб кожен задумався не лише над власним способом життя, але й належним чином оцінив навколишніх. І в результаті всі разом повинні стати Світлом. Яке має шанс перемогти Пітьму.
А що зло було і є різноликим та різношерстим, то на київській сцені це продемонстрували дуже переконливо та виразно. 
Особливе враження склали мінімум два епізоди. 
…У гімнастерці радянського покрою та галіфе. А зверху зеленої уніформи – розкішне біле плаття танцівниці. Це – збірний образ «гомо совєтікус», якими ми всі були і багато хто залишився й тепер. 
А ця вдовиця, яка залазить на імпровізовану домовину, сідає на покійника верхи і, несамовито причитаючи на публіку, щоразу дістає люстерко, після чого, припіднімаючи чорну ажурну вуаль, помадою підфарбовує губи?! Чи не найкраща це демонстрація лицемірства і пристосуванства, коли на біді чи крові інших навіть найближчі, ті, кого уже безсиле та бездиханне тіло всіляко підтримувало (і навіть любило!), перетворюються на аморальних і безсердечних істот?
Можна знаходити безліч пояснень буквального кожному рядку «Майстра і Маргарити», як і по-різному трактувати кожен сюжет балетної постановки. Для того, власне, люди й читають книги та відвідують театр. Але не можу не погодитися з точкою зору заслуженого діяча мистецтв України Василя Туркевича, який серед усього іншого звертає увагу на таке: «Чорні» – це саме та темінь, яка заповнює простір, стає символом терору: «чорні» збиткуються над Ієшуа, своїм невпинним потоком ледь не затоптують Маргариту. Вони готові до беззастережного виконання будь-якого наказу: нищити і захоплювати, бути ідейними інквізиторами, катами, удавано ридати на урядових похоронах, блискавично мімікрувати в артистів вар’єте та виконувати викличний канкан, що враз перетікає в ритм революційного танцю, який імітує рух кінноти, щоб знову вибухнути тим самим сексуальним канканом. Відчувається епоха, час, пануючі прапори, навіть актори недавньої історії на сцені, хоча дія відбувається в першій, так званій біблійній частині і відображає страшну своєю стихійною силою, швидше люттю, юрбу, яка жадає побачити страту, бути її учасницею»…
А серед нас, таких патріотичних, моральних і  охочих привселюдно відбивати чечітку поклонів, «чорних» – не забагато?
Володимир ДАНИЛЮК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%