Юлія Вусенко: «Депутат вирішує питання громади, а не своєї фракції»

Юлія Вусенко: «Депутат вирішує  питання громади, а не своєї фракції»

Під час другого пленарного засідання новообраної Луцької міської ради VII скликання представницю «Самопомочі» Юлію Вусенко обрали секретарем. За день до того цю дещо несподівану пропозицію озвучив Луцький міський голова Микола Романюк – і от 23 депутати сказали «за». 
Йдемо знайомитися з новим секретарем одразу у її перший робочий день. Почувши, до кого, охоронці в міськраді лише пожартували, мовляв, сьогодні до пані Юлії весь день… хтось іде.
Таки склалося враження особливої зайнятості й під час розмови, яку змушені були переривати через дзвінки. Чесно кажучи, про все заплановане не встигли й договорити, бо Юлію Василівну врешті терміново викликав Микола Романюк.
– Розкажіть про себе. Хоч ви і не нова людина у політиці Волині, проте про вас іще небагато відомо. Тим більше, ви й у своєму виступі перед депутатами зазначали, мовляв, шкода, що вашої біографії не озвучили.
– Так, я одразу, як тільки голова сказав про те, що розглядатимуть мою кандидатуру, пропонувала прийти на засідання усіх фракцій. Аби люди мене побачили, змогли задати запитання, які їх цікавлять. Аби подивилися і визначилися. Адже посада секретаря передбачає, що це – людина, котра здійснює представницьку функцію депутатського корпусу, та сприяє депутатам ради у здійсненні їх повноважень. Це незалежна посада. 
Звісно, у нас склалося таке враження, ніби секретар – це людина із цілком провладною позицією, бо ж тут отримує зарплату. У європейських країнах такого немає. 
– Ніколи не пізно ламати стереотипи.
– Тож ви просили розповісти про себе. Я народилася у Луцьку, тут виросла. Одразу після закінчення 3-ї школи, до речі, із золотою медаллю, вступила у Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, що в Івано-Франківську. Одразу поїхала туди, 5 років прожила, від чого, чесно кажучи, отримала масу вражень, чимало нових друзів та гарну освіту.
Після закінчення вузу повернулася додому з дипломом магістра, влаштувалася на роботу вже у наш СНУ імені Лесі Українки – на кафедру цивільного права і процесу на юридичному факультеті. Працювала на посаді асистента на півставки рік, потім мене перевели на повну ставку – стала старшим викладачем. 
Після  захисту дисертації мене перевели на посаду доцента, диплом доцента отримала тільки цього року – у вересні мені його вручили.
– Більш-менш вільний графік роботи викладача, значно меншу відповідальність ви нині свідомо проміняли на величезну масу роботи з незліченними обов’язками перед цілим містом.
– Так, коли я сьогодні йшла на роботу, то було таке відчуття, що моє життя таки змінилося.
Адже робота, де досі працювала, така, як би сказати, жіноча. Вона – одна з найкращих для жінки. Ти працюєш зі студентами, постійно спілкуєшся з молоддю, у тебе вільні всі літні канікули, досить часу, аби займатися науковою роботою, писати статті. А тут на мене чекає безліч усіляких завдань, відповідальність зовсім інша. Тому, можливо, й є таке відчуття…
– Ну, це нормально, що у перший робочий день з’являються якісь сумніви.
– Ні, сумнівів нема і не було, то виважене рішення. Можливо, швидше ностальгія за тим, що мала.
– Ви згадували, що писали статті, працювали над науковими роботами. У чому себе найкраще, на вашу думку, проявили?
– Так як працювала в університеті, то це були вимоги до мене як викладача, науковця. Тому я писала статті, що стосувалися трудового права, відповідно – багато працювала над методичними матеріалами. Крім того, треба ж було готувати відкриті лекції, наукові дослідження.
– Зараз якраз на законодавчому рівні обговорюється прийняття Трудового кодексу. Ви долучалися до цієї роботи?
– Депутати нашої фракції у Верховній Раді запрошували мене до розробки нового Трудового кодексу, та й я не раз звертала увагу на певні моменти. Нині маємо таку ситуацію, що у тому новому кодексі є чимало резонансних статей, які певною мірою захищають більше роботодавця, аніж працівника. Мене запрошували на конференції Незалежних профспілок, і їхній лідер Михайло Волинець озвучував чимало питань, із цим пов’язаних, тож той дисбаланс доведеться зважувати, все доопрацьовувати. Думаю, серйозно це ще обговорюватимуть під час засідань комітетів Верховної Ради, і ті поправки від громадськості та профспілкових організацій врахуються. Тож переконана, що фахівці не дадуть прийняти кодекс, який буде гіршим, ніж той старий радянський із певними поправками, що ми зараз користуємося. Крім того, він має відповідати європейським нормам.
– Ви вже сформували бачення своєї роботи на посаді. Кажу ствердно, бо про це ви заявили ще під час другого пленарного засідання сесії.
– Так, я дійсно таке бачення маю. І головне моє завдання як секретаря – враховувати позицію й думку кожного депутата, зробити роботу ради консолідованою. Тож сьогодні я вже говорила із керівником відділу секретаріату, запропонувала перед кожним пленарним засіданням ради збирати керівників фракцій після того, як відбудуться їхні фракційні збори. Тому що робота депутата передбачає присутність на комісіях, які скликаються, розгляд запропонованих питань. А не кожна фракція має свого представника в кожній комісії, тому, логічно, під час сесії іноді виникає чимало питань. Щоб у нас був більший конструктив у залі, будемо озвучувати це під час спільних засідань. 
Узагалі дуже важливо, коли люди вміють думати разом, коли довго і витривало народжується думка. Але коли вона же з’явилася, тоді дуже легко голосувати. Я цього навчилася на засіданнях нашої фракції у Верховній Раді. Бувало, що після тривалої дискусії депутати виходять із засідань о 2-й, 3-й годині ночі, але з чітким баченням ситуації, бо рішення – справді спільне.
От я й хочу, аби й у міській раді в кожній фракції було таке ж обговорення і колективне мислення. Бо треба пам’ятати: у сесійній залі кожен вирішує питання громади, а не своєї фракції.
– Було б прекрасно, якби ви, принаймні, змінили «чудову» традицію під час сесій формувати годинами порядок денний…
– Так, це ж неприємно. Навіть дратує. Та я не збираюся нікого ламати. Просто хочу говорити з людьми. 
Коли було голосування за мою кандидатуру, я не знала, яке політичне рішення прийме команда «УКРОПу», хоча я пропонувала, що прийду на засідання їхньої фракції, аби розказати, як бачу себе на посаді секретаря.
– Зустрічалися?
– Зустрічі не було, і голосування показало їхнє одностайне негативне рішення.
– Так, те голосування було таємно очевидним.
– Я це проаналізувала, тому буду намагатися все ж, аби такі зустрічі під час засідань фракцій відбувалися.
– Пропозиція від Миколи Романюка щодо цієї посади була для вас несподіванкою?
– Чесно кажучи, розуміючи, яким кількісним складом ми заходимо в міську раду, не думали, що посада секретаря може бути нашою. Але так склалося, що у раді є лише дві великі фракції, які хочуть сформувати навколо себе більшість. А посада секретаря передбачає консенсус. Я вже говорила: це має бути людина, яка з холодним серцем дивитиметься на всіх і бачитиме не політичну силу, а депутатів, які спільно працюють на громаду. 
Тож спочатку було 4 кандидатури. Про всіх не знаю, але якби моя не пройшла, то, ви розумієте, за процедурою – голосування було б за наступного претендента.
– Зараз триває процес кулуарних домовленосте про те, хто з ким і проти кого. Ви як думаєте, має шанс на конструктивну роботу нинішній склад ради?
– От коли перестануть домовлятися за спинами, а почнуть робити це максимально публічно, одразу й з’явиться конструктив.
– Ми так занурилися зараз у роботу... Чесно кажучи, планувала, що наша розмова стосуватиметься більш простіших речей. От, наприклад, бачила на вашій сторінці у «Фейсбуці» весільні фото і підпис до них, що у вас – річниця шлюбу.
– Так, за тими всіма подіями ми оце вчора з чоловіком ввечері зустрілися, він каже: «А ти знаєш: у нас сьогодні ще й річниця весілля!».
– О, то ви зараз доводите, що та правда, описана в анекдотах, мовляв, чоловіки постійно забувають про сімейні свята, – щира брехня!
– Так, він про це мені нагадав, а йому… нагадала його мама. То не треба ставити галочку чоловікам – такі анекдоти про них – таки не дарма. 
А щодо соціальних мереж. Чесно кажучи, та сторінка, яку веду, більше моя особиста, я там розповідаю виключно про якісь сімейні новини.
Тож щойно тільки проговорювала, як правильно зробити, аби була паралельна сторінка, де вже розповідатиму про новини як секретар ради. Бо це неправильно змішувати одне й інше – тобто після публікації для своїх друзів про річницю весілля, наприклад, писати про якісь офіційні заходи, де братиму участь. Тому у мене буде інша сторінка у зовсім іншому форматі.
– А ви вже подумали про те, що тепер треба час свій по-новому планувати?..
– Знаєте, сьогодні довелося дитину вести в садочок на півгодини раніше. А так… Чоловік мій уже звик до цього. 
– Малечі це не сподобалося?
– Ні, вона дуже любить бути активною. Прокидається – і з великим задоволенням іде в садок. 
– А якого віку у вас діти?
– Дочці три роки. А синові – два. У них невелика різниця – рік і три місяці.
– Про свої нові обов’язки ви якось намагалися розказати чи все ж вважаєте, що надто рано ще зі своїми дітками про це?
– Сумніваюся, що принаймні донька щось зрозуміє. А щодо нестачі часу… То, звісно, діти іноді сумують. Знаєте, часто всі сміються із якихось мультфільмів, де до мами, котра раптом повертається, збігаються діти і починають галасувати. То у мене приблизно щось таке відбувається. Тож коли я вдома, спокою немає, як дехто думає, а навпаки – діти займають весь час і простір. Із ними треба поговорити, погратися, погодувати. Це стандартна ситуація, яка водночас – надзвичайно приємна. 
– То Юлія Вусенко, як і кожна звичайна українська жінка, на кухні готує борщ…
– Ну звісно! Аякже! Правда, у моїх дітей є няня, вона доглядає за молодшим сином. Працює у нас давно, як тільки народилася моя донька, і вона мені багато допомагає, але кухня – то тільки моє.
– То – ваш робочий кабінет удома, і туди ви нікого не допускаєте.
– Чому ж? Якщо у мене не вистачає часу, можу сказати, наприклад, чоловікові, що я там щось зробила, а треба доробити інше. Я встигаю це. От і вчора готувала. 
Взагалі вважаю, що кожна жінка, яке б становище не займала у суспільстві, має піклуватися про свою родину. Можливо, тепер у мене буде менше часу на це, але обов’язково буде. Як же інакше.
– Дякую за щирість!
Спілкувалася Світлана ДУМСЬКА.
Фото автора.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (167) - 44.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.9%