Варяг – козак – кріпак…

Варяг – козак – кріпак…

Єдине, чим зараз здатна успішно торгувати Україна в промислових масштабах – це «живий товар». Іншими словами, за роки Незалежності в нас вибудувана така економіка, котра спрямована лише на кваліфіковану підготовку та максимальне використання фактично дармової робочої сили, що стало основною частиною внутрішнього доходу та найпотужнішою експортною статтею.
Коли пригадуєш історію варягів, які ще в дохристиянські часи проторували собі дорогу зі Скандинавії до Константинополя, важно не звернути увагу на одну суттєву деталь: грізні та немилосердні представники Півночі не лише вперто долали багатокілометрову віддаль, перетягуючи власними силами свої витривалі дерев’яні кораблі, але й принагідно захоплювали в полон наших пращурів-слов’ян. І немає тут нічого дивного: спочатку дармова робоча сила використовувалася як ефективний засіб перетягування багато кілограмових суден, а потім – з успіхом продавалася на невільницьких ринках…
Мабуть, «ген варягів», які, врешті-решт, окупували землі Київської Русі, створили тут великі міста та взяли управління князівствами у свої руки, так міцно оселився в наших тілах та свідомості, що кожен більш-менш високопоставлений начальник уже звик дивитися на підлеглих як на щось нікчемне, беззахисне і покірне. І – власне…
Тисячоліття, що минули, лише підтвердили цю аксіому. Які загарбники не вторгалися на нашу землю, та кожен із них намагався прихопити із собою невільників: як правило, дітей або молодих чоловіків і жінок. Навіть спроба героїзувати Роксолану (спочатку безіменний «ясир», згодом наложницю турецького султана, а потім і його законну дружину) свідчить про дуже малий спектр вибору українських достойників на п’єдестал зразка волі, гідності та самодостатності. Врешті, як може бути інакше, коли козацтво поступилося місцем кріпацтву? А потім – панщині і колгоспному ладові?
Що найцікавіше: не один німець із нагайкою і не лише більшовик із ревнаганом творив на нашій землі свавілля та перетворював людей на рабів! Пригадайте, як біля кожного окупанта крутилися та ситно жили наші доморощені прихвосні: від так званої «допомогової поліції» до «уполномочєних» і «заготовітєлєй»! Вони, прикриваючись всесильними покровителями, насправді творили жах чи не більший, ніж їхніх ж господарі! 
Досі з жахом, наприклад, пригадую історію, розказану старшими людьми, про реалії повоєнного колгоспного ладу, коли більшість українських селян були мобілізовані на фронт, звідки живими не повернулися. На селах залишилися лише одні старики, жінки, діти і каліки. Заробленого трудоднями явно не вистачало навіть на елементарне харчування, тому в сутінках люди прямували на поля (колись – їхні власні, але відібрані в процесі колективізації!), аби зібрати там пару колосків чи кілька картоплин… І ось в одному із сіл був ласий до жінок бригадир, який не лінувався чи не щоночі «діжурити» на ланах із однією метою: впіймати там чергову жертву і домогтися її під страхом викриття та депортації в Сибір…
Але що згадувати минуле? Роки Незалежності хіба змінили людей на громадян? Хіба спритники різних мастей і кольорів не обікрали народ, проводячи так звані «приватизацію» та «розпаювання»? Хіба вони не перетворилися з дрібних злодіїв чи перекупників краденого на осіб, які носять «високе звання» олігархів? Хіба не вони (а часом уже й їхні діти) не прибрали до рук усе, що тільки можна? І, врешті-решт, хіба цей процес завершився, і «ген варягів» відійшов у дохристиянське минуле?
Хочеш не хочеш, але мусово пригадувати як торішні вибори до парламенту, так і цьогорічні до місцевих рад. Вони відбувалися після кривавих подій Євромайдану, коли люди на весь світ заявили: не хочемо бути «біомасою», прагнемо стати громадянами! 
І що ж? Гречки в Чернігові не було? Продажних членів виборчкомів у Кривому Розі позбулися? Начальничків, які «рекомендували» в нас, на Волині, працівникам своїх приватних підприємств голосувати цілими родинами за них самих, ми позбулися? Так званих «лідерів», які називали себе «коли перший – номер один», совість спонукала після явного фіаско взяти всю відповідальність на себе і гідно піти туди, звідки прийшли?
Ні, цього не відбулося. І лише з однієї простої причини: суспільство буквально пронизане метастазами глумливого за своєю суттю поняття «Ти начальник – я дурак». Відтак, той, хто згори, воліє жити за принципом курника, знаючи, що доля тих, хто внизу, лише кудкудахати та обтиратися від чужого посліду… А так не може бути! Хоча б тому, що краще ж розбудовувати Україну тут, ніж утікати від неї за сім морів у пошуках заробітчанського хліба, де за кілька поколінь українець перетворюється на варяга…
Володимир ДАНИЛЮК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%