«Я люблю його більше, ніж Україну…»

«Я люблю його більше, ніж Україну…»

Майже за Гоголем

Ця невигадана історія, котру почула недавно, починалася тоді, коли ні про яку Новоросію мова не йшла, і Україна влітку дружно їздила відпочивати в Крим. І вирішила розповісти її, щоб ще раз задуматися, що найцінніше в житті… 
Отож, в обласному центрі розпочалося грандіозне будівництво. Приїхала навіть бригада зі Сходу України – спеціалісти-висотники. Був серед них і красень Руслан. Вечорами любив посидіти в барі, пофліртувати з місцевими дівчатами. Ось так він і познайомився з Ірою. Дівчина інколи заходила ввечері з подругою побалакати за філіжанкою кави. Руслан не міг не помітити темноокої дівчини з довгим русявим волоссям. Та й вона час від часу пускала йому бісики очима.  Ну припав Ірині Руслан до серця. Тому, звичайно, вона не відмовилася від пропозиції зустрічатися. Закохалася по самі вуха. «Мамо, він такий… гарний, не можу я без нього», – казала мамі, коли Руслан переїхав до дівчини додому.
Закінчилося будівництво. Руслан купив на всі гроші хай не зовсім нове, але пристойне авто. Додому не поспішав повертатися. Проте і роботи більше не шукав. «За такие деньги, что у вас предлагают, я работать не буду», – часто любив повторювати, особливо коли мама Ірини не витримувала і докоряла доньці, що її коханий сидить по суті на їхній шиї. Іра сама заробляла небагато, працюючи продавцем у магазині одягу. 
Руслан, тим паче, любив поспати і смачно поїсти. Міг цілими днями розмовляти по мобільному. Батьки його так і не приїжджали. Кілька разів мама дівчини натякала: мовляв, треба було б познайомитися з його родиною, бо все ж таки живуть разом. На ці розмови Руслан відповідав коротко: «Они к бандеровцам не приедут»...
Аж тут – Майдан. Руслан спохмурнів, тільки час від часу нецензурно лаявся, мовляв, «угораздило ж его тут остаться, в логове бандеровщини». Іра теж ходила сумною, переживаючи, що ж буде з ними далі. Залишатися, казав їй коханий, він тут не буде. До того ж, його батьки настирливо кликали приїжджати.
Одного дня Руслан категорично заявив дівчині: «Я уезжаю домой. Оставаться здесь я не намерен. Ты можешь ехать со мной, если хочешь. Если не поедешь – я предупреждаю сразу: больше сюда не вернусь… Выбирай». Дівчина вибрала… коханого, і невдовзі вони рушили на Схід. Скільки мама просила: «Залиш його, доню, хай собі їде. А тобі навіщо та чужина? Української навіть не почуєш, будеш для них усе життя бандерівкою…», ніякі вмовляння не допомогли. До речі, квитки купували молодятам батьки Ірини. Бо ж у зятя не було грошей. Так і поїхали.
Невдовзі Ірина подзвонила і розповіла, що родина Руслана (а це батьки, брат молодший) виїжджають у Росію. Плачучи, сказала, що і вона з ними. Зізналася, що вагітна.
Як тільки мати не вмовляла – нічого не допомогло. Іра просила продати авто Руслана і вислати їм гроші, бо ніхто не працює, як виявилося. Батьки так і зробили, хоч і боліло серце...
З Росії Іра дзвонила дуже рідко, інколи спілкувалися скайпом. Розповідала, що винаймають невелику квартиру. Вона працює продавцем в якомусь магазині… І все – більше ніхто не працює. Іра по суті утримує всю сім’ю…
А це ж їй ще народжувати. «Хто ж за неї там подбає і хто допоможе?» – весь час краялося серце матері. Одного разу не втрималася, набрала сама і вмовляла доню приїхати додому хоч на пологи: «Подумай трохи про дитину і про себе»… Іра відповіла, що подумає. 
Аж тут через місяць дзвінок – і «Мамо, я скоро буду»…
Іра приїхала сама. Радості матері не було меж… Але вечорами донька просиджувала з ноутбуком, спілкуючись із Русланом. Правда, як зрозуміла мати, він нічим не збирався допомагати, тільки наказував, щоб Іра  купила  тут дитячого візка, памперси, дитячий одяг… Мати з батьком, звичайно, і без його нагадувань усе придбали для дитини…
Руслан телефонував усе рідше. А одного вечора, коли Іра після пологів із немовлям повернулася з лікарні, він узагалі сказав, щоб вона поки залишалася, бо в нього інші плани... «Бандеровцам здесь не место», – сказав і вимкнув зв’язок… З того часу – ні слуху ні духу.
«Шкода Іри, страждає дуже… А внук підростає… – ділиться мама. – Може, це й на краще, що Руслан десь дівся… От думаю, не дай Боже, пішов за гроші до бойовиків, бо хтось із Іриних знайомих ніби бачив у соцмережах його фото з автоматом і нашивкою тої «ДНР». Краще хай тут уже без чоловіка, ніж там за бандитом, який вбиває наших солдатів»… 
Олеся ОСТАПОВИЧ.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (167) - 44.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.9%