А вона замерзне – 2

А вона замерзне – 2 Іноді й не сподіваєшся, який неймовірний фінал матимуть статті в газеті. Він буває різним: від абсолютної байдужості до навпаки. Стаття про Раїсу Братюк із с. Прилуцьке Ківерцівського р-ну («А вона замерзне…» у «ВГ» від 12 листопада) була якраз про це. Про небайдужість. Написали, щоби світ почув.
А те, як склалися обставини потім, – свідчення того, яку силу може мати слово. Якщо його почули не черстві душею люди.
Ми приїхали до однієї оселі в Прилуцькому за дзвінком читачки Ганни Гонти: «Хата, в якій гниють люди»… «Посеред села, а наче ніхто й не бачить»… Якби сусід Ігор Панчишин нас не спинив, чесно кажучи, й не стали би просити за долю мешканців тієї самої хати. Ледарі, пияки і бомжі… «Але ж живі люди!» – сказав Ігор, і це змусило нас повернутися до Раїсиної вбогої хати.
Жінка живе без газу, води і світла. Має сина, але той десь вештається. Усе життя трималася за чоловіка, а як той помер, виявилося, що «некрепка на розум» Рая не здатна за собою подивитися. Їсти зварити не вміє, не пере, не прибирає. Немає жодного поняття, як люди живуть. Як дадуть сусіди шматок хліба, то має… Живе – як трава. Може, вже мала б і пенсію отримувати, але сама ж її не оформить. Не раз, каже Ігор Панчишин, він говорив про цю жінку представникам сільської влади. Але нікому до неї діла не було. Через стіну від Раї – Леонід Франко. У його хаті – майже притон, туди сходяться випити, хоч інвалід після інсульту теж фактично гниє, подбати про себе не може.
«Бог дає на цей світ різних людей. Бідних і багатих. Роботящих і лінивих. Розумних і геть без розуму. Але хто його знає, хто дурніший: Рая, яка немов блаженна живе у злиднях, чи ті, які це бачать, розуміють і – мовчать??? » – з тими роздумами ми повернулися до редакції. Одразу ж про безпорадну ситуацію повідомили голові облосередку Товариства Червоного Хреста України Валентині Пришко. Сподівалися, що Раю не залишать напризволяще…
Але якщо відверта розповідь про обездолених (хай вони і самі винні у тому, як живуть) залишила у серці якийсь неприємний слід і розчарування, то реакція на публікацію – абсолютно навпаки. Більше як за місяць ми поцікавилися долею цих людей. Коли вдарили перші морози…
Головною героїнею наступної історії стане Любов Новосад, керівник районної організації Товариства Червоного Хреста України. Жінка, яка має неабиякий депутатський довід. Була і депутатом районної ради, і Ківерцівської міської. І нині представляє у міськраді інтереси земляків. Жінка, яка 37 (!) років відпрацювала у Червоному Хресті. Відпрацювала на совість, бо, як виявилося, не тільки має велике серце і зрозуміла, про що була розповідь «ВГ», а й багато може.
«Як тільки мені зателефонувала Валентина Пришко і розповіла про цю ситуацію, я одразу ж організувала виїзд до Прилуцького, – несподівано відрапортувала на наш дзвінок Любов Василівна. – Разом із заступником голови Ківерцівської райдержадміністрації Сергієм Третяком, представником управління соціального захисту, ще тодішнім сільським головою Віктором Кирилюком, завідувачкою місцевим ФАПом ми поїхали на Івана Богуна, 35. Жахнулися побаченим. Поспілкувалися із сусідами, вони теж справді переймаються долею цих людей. Хоч різні можна було почути відгуки, але ситуація дійсно складна».
Тут треба сказати: БУЛА складна. Після візиту такої потужної комісії немічного Леоніда Франка оглянули лікарі. Хоч він і збрехав, що є самотнім, з’ясували, що в нього є син. Але оскільки синові до батька байдуже, бо й батькові все життя було байдуже до сина, інвалід погодився з холодної хати (а опалення в нього теж не було!) перебратися у територіальний центр для одиноких й непрацездатних у с. Тростянець Ківерцівського р-ну. Нині він уже (!) там, частину своєї пенсії віддаватиме державі – на організацію догляду.
«Умовами у хаті Раїси Братюк теж були неприємно вражені. За 2,5 роки, відколи помер її чоловік, у хаті ніхто не прибирав. Я подивилася, чи має вона що вдягнути, чи має постіль. Має, тільки той одяг треба витягнути з купи лахміття, попрати. Вона того не зробить. Нам не вдалося побачити її сина, тут, напевне, треба, щоб дільничний втрутився і з’ясував, де він. Жінка складає враження неповносправної, тільки ж її ніхто не обстежував. Щодо допомоги в оформленні пенсії, то виявилося, що їй ще трохи рано її оформляти. Буквально щойно цікавилася і, як повідомила мені завідувачка тамтешнім ФАПом, зараз Раїси Братюк удома нема. До себе її взяли родичі (хоча сусіди думають, що це ненадовго), які живуть у Луцьку, тому холод пересидить. У будь-якому разі ми будемо стежити за її долею (це пообіцяли працівники ФАПу), щоб не дати їй згинути», – розповіла Любов Новосад.
На ці слова хотілося відповісти як мінімум низьким поклоном. Найперше – за величезну людяність! «Волинська газета» щиро вдячна Валентині Пришко, Любові Новосад, Ганні Гонті, усім тим, хто потурбувався і буде турбуватися про те, як доживуть віку Леонід Франко та Раїса Братюк. Спільно нам вдалося довести, що ми – люди, які чують біль сторонніх.
Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора.  

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%