Про бабине Різдво

Про бабине Різдво

Сидиш у теплій хаті. Грубка ще не вивітрила вранішнього духу. Баба щойно з церкви прийшла. «Хух! Мороз, дитино…» –  і рукою у бічну кишеньку старого пальта «шусь!». Там завжди для мене малої був неймовірний гостинець … проскурка з храму. І чого вона мені тоді здавалася солодшою за всі меди?.. Мабуть, тому що – бабина. 
Тут баба починала гриміти баняками, вигортати з них на тарілки те, що наготувала. А тільки сіли за стіл - і я вже слухала: чи не чути чого в сінях? 
А ось – кляцнула клімка, зашаруділо щось у веранді… «Бабо-о! Бабо-о!!! Йдуть!». Я упевнена: перші колядники в нашу хату заходили «на звук». Мій)

Вони колядували не так майстерно, як нинішні діти. Зазвичай – «Ісусика» (такої дитячої колядки, як у нашому селі, я більше ніде й ніколи не чула) чи «Нову радість», ну в кращому випадку «Добрий вечір тобі». Але скільки радості було, коли в жменю падали зароблені копійки!.. Колядники виходили в сіни, а я вже ждала наступних… А за вікном у ці дні – незмінні пейзажі. Вийдеш за калітку – дорогою наше мурашки розбігаються у двори. Чорні – це хлопчаки. Ті, що з яскравими головами – дівчата у хустках. Заходять у двір несміливо, а викочуються звідти, мов горох. І одразу голови – в жменьки: «А скільки хто кому дав?..». 

Чи не тому таким солодким було те бабине Різдво, що саму мене колядувати по хатах чомусь не пускали. Ну не те, щоби зовсім… Так, хіба до сусідів… А як же мені хотілося бігати з юрбою дітлашні сільськими вулицями від хати до хати! До тих пір пам’ятаю того «Ісусика»… Чому не пускали? Ну, бачте, «дитина з города, чого буде у чужих гроші просити». Цим своїй мамі (бо то її «команда») досі дорікаю. Але може, саме з тої заборони і виросла у мені така таємнича, така особлива казка. Про бабине Різдво.

20 років минуло. Традиції колядувати уже сприймаються як святе, а не пережиток минулого. І слава Богові! Свою малечу я першим чином вчила головну колядку свого дитинства «Як Ісусик народився, та й не мав кожушка, ні чобіток, ні шапчини. Мерзли йому вушка…». З моїм «Ісусиком» вони спершу колядували вдома, попід грубою, а потім неодмінно обходили чи не кожну хату у нашому кутку. І хіба заборониш їм мати найсокровенніші у своєму дитинстві спогади? Спогади  – про бабине Різдво.

… «Ну що: на коляди приїдете?» – завше питала баба. 
Бабусі уже нема на білому світі, а «коляди» незмінно озиваються. 
Дитячими барвистими хустками. 
Стоптаними малими ногами стежками до кожної калітки. 
Пирогами з розпареними сушеними яблуками та грушками. 
Морозяними візерунками у вікнах, на які мусиш «хукнути», щоби щось побачити зовні. 
І теплою грубою. 
Олена ЛІВІЦЬКА.
P.S. Спробувала зафіксувати бабине Різдво у кількох світлинах. Село Годомичі, Маневицький р-н. Ці  діти обов’язково матимуть свої спогади про «коляди». Але чомусь мені здається, що  будуть вони такими подібними… 














  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%