«А наша Галя балувана»

«А наша Галя  балувана»

Про таких, як Галина Грищук, і в піснях співають, і у фільмах показують. Бо за що в розмові не зачепися – все ця жінка вміє. Схоче – поле трактором зоре. Треба – скутером на роботу примчить. І дітей у любові ростить. І чоловіка увагою не обділить. Ще й немалому господарству дає раду. А коли запитуєш, як усе встигає, Галя тільки сміється та на «десятьох помічників» показує (як у казці про роботящу жінку).
Не дивно, що у рідному селі Старовижівського ра-у не похвалять її хіба заздрісники. А зустрівши «Волинську газету», перше, що люди просять, – «напишіть про нашу Галю».
Хто ж вона – людською шаною балувана? Виявляється – «поштальонка», про яку в трудовій книжці пишеться: начальник відділення поштового зв’язку с. Мокре.  
Знайомимося. Починаємо балакати. Але записати інтерв’ю так, «як полагається», ну ніяк не вдається. Бо двері пошти – рип та рип, і люди, побачивши журналіста, за обов’язок вважають і собі слівце докинути. Один Галі за вчасно принесену пенсію дякує. Інший шкодує, що «дитина такі важезні сумки тягає». Дідусь років під 80 сміється щербатим ротом: «А я глєну на Галю – і літ на сорок молодію!».
Чесна та щира, Галина Петрівна розповідає про своє життя-буття й не приховує: бути листоношею ніколи не мріяла, хоча й працювала на пошті змалечку.
– Просто мама у мене поштарка. Ми з нею – наче подружки, всюди разом. Я ще букв не знала, та вже вміла всі газети із журналами посортувати, по сумках порозкладати. Мама по селу – і я з нею, – пригадує Галина Грищук.  
Мабуть, не одна тоді жінка, дивлячись на маму із дочкою, промовляла: «Золота дитина». Бо і працьовита, й у школі гарно вчиться, ще й трактором керує вправно.
– В атестаті про середню освіту в мене дійсно було всього дві четвірки, а решта – «відмінно». Мріяла вступити в інститут, гарну спеціальність здобути, – ділиться своїми сподіваннями Галина. – Але… так вийшло… тато випивав, і я боялася маму лишати саму. Заради неї нікуди не поступала. Щоб я не зосталася без роботи, мама запропонувала своє місце на пошті. І так для людей труджуся офіційно вже 14 літ. 

Звісно, якщо хотіти – то рук докласти в Мокрому є до чого. Працює в селі цех із заготівлі капусти, ягід, грибів. У кожного жителя – особисте господарство. Та Галина Грищук душею прикипіла до поштарської роботи. Колись же тут, пригадує, у 4-поверховому будинку життя вирувало: ательє працювало, молодіжний гуртожиток. Усе зникло. І тільки відділення зв’язку тримається і розвивається. Окрім листів, періодики, реалізації продуктів і промтоварів, поповнює поштарка мобільний рахунок, страхує, за комунальні платежі гроші приймає. Перш ніж людям нову продукцію пропонувати, купує сама, випробовує і лише після того може чесно сказати: «Беріть – якість перевірена». А кому «пробна» партія сподобалася, дзвонить, замовляє – і Галина власним транспортом товар доставить. 
Як зізнається оповідачка, бути в селі за начальника пошти, листоношу й водночас господарство на хуторі тримати – справа не з легких:
 – Коли мама померла й постало питання: або роботу кидати, або корову продавати – ми навіть сімейну нараду збирали. Бо чоловік часто по заробітках, донечка Маргарита ще геть маленька, – пояснює оповідачка.
Але як колись Галя свою маму підтримала, так тепер її підтримав власний син. На запитання «Хто зможе в обід корову доїти?» – 7-річний Роман сказав: «Не хвилюйся, мамо, я впораюся». І ось уже три роки працьовитими рученятами дитина тричі на тиждень (коли мама дуже зайнята на пошті) забезпечує родину свіженьким молоком.

– Що дуже зайнята, це правда. Не раз люди дивуються: «У скільки ж ти встаєш, аби попорати, дітей у школу й садочок зібрати, і на роботу зранечку приїхати?». А я тільки сміюся: «Як тільки висплюся – так і встаю». Хоча, аби встигати всім людям пенсію розвести (а таких у поштарки 160, – авт.), платежі прийняти та посилки відправити, без скутера не обійтися. А взимку, як замети, то хіба санками рятуюся, – зізнається Галина. – Було якось, іду п’ять кілометрів до найвіддаленішого хутора. Хурделиця страшенна. Мороз до кісток проймає. Від холоду очі аж злипаються. «Господи, – думаю, – хоч би не замерзнути дорогою». Та якось дійшла.
За доброту й любов відповідають Галині Петрівні взаємністю. І це, каже, дуже допомагає у скрутні хвилини.

– Коли працювати маєш із сотнями людей, у кожного з яких – свій характер, буває, що й образять незаслужено. План виконуєш – не всі те розуміють. Скажімо, в нашому Мокрому аж чотири продуктові магазини і два промтоварні, але я ж то мушу реалізувати продукції стільки, скільки «зверху» поставлено, – пояснює Галина Грищук. – Тому найтяжче, коли якісь життєві негаразди трапляються, а тобі, замість підтримати, ще більше солі досипають… – зізнається оповідачка.
– Та зараз, у різдвяні свята, про сумне годі говорити. Богородиця в рушниках, котру поштарка Галя обрамила рушником, зігріває кожного своєю благодаттю і щоразу нагадує: любіть ближнього, шануйте старшого. Бо тоді, де б ти не був, яку б роботу не виконував, – завжди будеш балуваний долею та шанований людьми.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.



  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%