Вона любила Пушкіна, а він – горілку

Вона любила Пушкіна,   а він – горілку

…так і жили.

Скільки жила, стільки Маня мріяла про принца. І він з’явився. Та не на коні. Ревом старого «Запорожця» ввірвався в Маньчине село і серце. Підморгнув, ущипнув, а через рік повів на «розпісь».
Чи щаслива була Маня? Де там... Але мати казала: «Злюбиться – змириться». Так і жили…
Перший рік, як іще хотілося любові, а та любов десь вешталася, жінка сідала за поезію. Дрова у грубці тріщать, Маня їх час од часу підкидає і мріє, як колись її серце теж тако палахкотітиме у вирі почуттів.
Тільки коли?..
Що більше в Мані ріс живіт і рябіло лице, то менше поглядів кидав на жінку Вася. Прийде посеред ночі, скине черевики, завалиться в іншій кімнаті й хропе. Зранку Маня схопиться, сніданок приготує (перше, друге, компот і тормозок на роботу), сяде й чекає покірно.  Він зайде, брови насупить, щось подлубає з похмілля і відсуне. Мовляв, можеш прибирати. Маня прибере, помиє, пил повитирає, вечерю приготує і знову – коло грубки за книжки.
Так і жили…
Із великої мрії про велике кохання народився спершу синочок Руслан, за ним – Люда. І хоча од домашніх клопотів Маня часом аж валилася з ніг, та вночі, коли Василь п’яний хропів та тихенько сопіли діти, Маня брала книжку, ліхтарика і знову читала.
А якось приїхав у їхнє село Святослав (його всі Славою кликали). Дивакуватий такий. В окулярах. «Видно, вчоний», – хвалили баби. «Який вчоний? Слабий!» – заперечували мужики. Бо Слава, бачте, горілки не п’є, бабів не мне. Усе з книжкою та книжкою. Приїхав, аби маму до смерті доглядіти. А як похоронив, то й на зовсім лишився. «Добре у вас тут, привольно», – казав Мані, коли разом корови пасли: він – свого табуна, а вона – свого, він зі своєю книжкою, а вона зі своєю.
Так і жили…
Із часом баба стали помічати, як Маня бачить Славу і аж сяє од щастя, а Слава (сором-то який), вітається і Мані… руку цілує!!! «Олень ти, Василю!» – реготали мужики, після третьої пляшки горілки. А Василь – як той бик: очі кров’ю наливаються, руки в кулаки стискаються і женеться до хати «кляту курву» лупцювати.
Так і жили…
Терпіла бідна Маня рік, терпіла два. Руслана вженила. Люду заміж видала. І через місяць після доньчиного весілля, коли Василь нарешті вийшов із запою, Маня кудись поділася. Думали, впала у криницю. Ні. Мо’пішла в ліс і в бурштиновій ямі де кричить? Теж ні. На третій день, розглянувши «заяву про зникнення людини», дільничний міліціонер знайшов у хаті поміж пляшками й баняками прощальний лист. «Бо я любила Пушкіна, а ти – горілку. Втомилася. Прощай». У той же день сусіди запримітили, що Слава також десь подівся. Усе всім стало зрозуміло. Плітки, бабки, горілка, мужики. Та Слава й Маня того вже не чули. Сміялися, кохалися, раділи.
Так і жили…
Оксана БУБЕНЩИКОВА.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%