«Прівєт од сєпара!» Невигадана історія

«Прівєт од сєпара!»  Невигадана історія  Тихий вечір. Пахне кутя. Діти вже вдягаються. Бо на Йордана сім’єю ходимо до церкви. Я ще досмажую гриби, щоб після вечірньої служби разом сісти за святковий пісний стіл. Аж раптом мобілка.

– Алло, – прикладаю до вуха і знову стаю до плити.
Пауза.
– А… Дзіму можна? – російською запитує жіночий голос.
Мого сина теж звати Дмитриком. Але сумнівно, що саме його хоче почути якась тітка. Пояснюю. Виявляється: таки ні, не його. І ми чемно прощаємося.
Через хвилину знов мобілка.
–…Алло! – серджуся, що масними руками знову мушу піднімати телефон.
– Гдзє Дзіма?! – знову російською, але вже криком і басом запитує інший голос.
– Я ж вам пояснила: Діма, якого ви шукаєте, тут не живе. Перевірте ще раз номер телефону і більше мені не дзвоніть! – переходжу на крик, сердито тисну «викл» і кидаю ні в чому не винного телефона. Але за мить він, бідолашний, знову грає. Знову піднімаю.
 – Ти, б..дь, бандеровка йо..на! Ти что с Дзімой сдєлала?!
 – Ти що, тормоз?! Я ж тобі українською мовою пояснюю: нема тут твого Діми! Роззуй очі і правильно номер набери! 
Кидаю телефона. Він знову грає. Знову просить прийняти виклик. Зі словами «Альо, це сєпар», незнайомець горланить, щоб я випустила Діму, що той зранку без одягу кудись пішов і до цих пір не повернувся. Я не витримую, кричу, що Діму з’’їла зразу після «мальчіка в білих трусіках», а зараз – вибачайте, бо готую гриби. Вервечка матюків. Сєпар підозрює: я дійсно мухоморів об’їлася і «такий брєд морожу». Бачу, через дурну балаканину вечеря справді може минути без грибів. Тож аби їх дотушкувати, спокійно-благально пояснюю, що це помилка в номері, що я живу на далекій Волині і Діма якби й хотів, то не встиг би до мене прибігти, ще й голяка, ще й у мороз. Почувши про Волинь, сєпар раптом згадує, що кілька років тому він теж був на Волині і класні в нас озера.
– А люди нормальні? Не людоїди? – перепитую й, почувши ствердну відповідь, прошу лишити мене у спокої з їхнім Дімою: «Проснеться і вернеться». 
Сєпар і справді не згадував більше про Діму. Але доки я вдягалася, взувалася та йшла з дітьми і чоловіком до церкви, ми познайомилися, українською балакали про війну та мир, про те, що обоє – православні, але я вже йду з дітьми до церкви, а він – у лавах «ДНР», і його рідні зараз чекають «папку с фронта». Він, як і я, погодився, що нині брат брата во хресті вбиває і що ділити справді нам нема чого. Домовилися, привітали одне одного зі святом. Після вечірньої молитви він знову подзвонив. Сказав, що вбиті наші хлопці йому сняться, що совість мучить і що завтра він теж піде до церкви – сповідатися. А потім… Потім, мабуть, поїде в Сирію. Бо там і гроші кращі платять, і брат на брата не йде.
…Відтоді він більше не дзвонив. 
Оксана БУБЕНЩИКОВА. 

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (167) - 44.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.9%