Яблуневе щастя

Яблуневе  щастя

Настя давно жила самотиною. Чоловік загинув у перші дні війни (чи й АТО). Донька «згоріла» від раку (чи й від якоїсь іншої недуги, лікарі так і не визначилися). Якось раптово так, обоє – за півроку. Було у Насті все – і не стало. Вона вже й не плакала – все робила паперові квіти.
Мала гарну вроду. Тож коли овдовіла, молодиці пильнували за своїми чоловіками. Не один на Настю оком кидав. Тільки ці погляди не торкалися її серця. Була переконана: якщо судилося втратити двох найдорожчих людей, значить, так її долю написано.
Якось сиділа за тими квітами і задрімала. Наснився Насті дивний сон: ніби йде вона довгою вулицею, а назустріч – покійна доня у білій льолі. Настя руки тягне, а вона спокійно так – візьми яблучко. То – на щастя. Взяла. Кинулася, а у неї – руки гарячі.
Чомусь запам’ятала Настя це, хоча доня їй снилася і до того, і після того ой як часто. 
Настя вже понад рік працювала у місцевій бібліотеці. Любила вона ту справу. Мабуть, тому й дітей у неї стало там повно, хоча до того колежанки жалілися, що у селі й забули вже до них дорогу, не читають нічого. 
Коли діти приходили і тихенько перешіптувалися у куточку, Настя плакала. Уявляла свою доню серед хлопчиків і дівчаток. Й вона б зараз отако сиділа, зітхала подумки.
На роботу Настя ходила в костюмі, гарно викладала свої довгі чорні коси. Її врода, упереміш із вічним смутком у карих очах, видавалась такою ж дивною, як і вона сама.
Нових сусідів Настя й запримітила не одразу. Але у селі одразу пішов поголос, що вона з тим Миколою ночами разом сплять то в його, то в її хаті. Тож коли Насті сусідка таке нашептала, коли та вийшла до криниці по воду, Настя аж здригнулася. 
– З яким Миколою? – не второпала зразу й подивилася так страшно, що та у відповідь тільки махнула рукою. 
Настя тільки тепер збагнула, чого свекруха вже з місяць до хати й не загляне, хоч раніше щодня з роботи заходила, чому подруга Іринка вовком дивиться, бо ж вона колись Насті розповідала, що файний їй той Микола. І де вони тільки взялися на її бідну голову?
– Ти, Миколо, до мене більше свою Маринку не веди глядіти. А то вже все село гуде, – відрізала з порога.
Він лише голову опустив, мовляв, добре. А Маринка, котра за татом ховалася, не розплакалася, не злякалася, що тітка так кричить, тільки підійшла до Насті і яблучко дає. 
– Воно чарівне, мені мама покійна казала. Те, у якого бочок червоний, треба з’їси і бажання загадати. І тоді збудеться точно, – каже дівча.
І тут перед очима у Насті знову зринув той сон, як її доня так само яблучко їй дала. Навіть здалося, що й сказала те саме у сні.
Розплакалася Настя, Маринку до себе тулить, а та нічого второпати не може: то кричала тітка, то раптом добра така стала.
…Тепер у Насті з Миколою росте спільний садок. Яблуневий. І хата – спільна.
Світлана ГАВРИЛЮК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (169) - 45.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.7%