Про 3 мови й одну країну

Про 3 мови й одну країну

Історія лікаря- переселенця з Криму

 Колеги жартують, що він пройшов Крим, Рим і мідні труби. Але найважчим випробуванням у цьому несерйозному переліку із серйозним змістом для лікаря Олександра Пахалюка став Крим, що стільки літ був рідним, а одного дня раптом перетворився на чужішого з чужих.
Таких, як Олександр Олександрович, котрі, живучи у рідній країні, стали переселенцями, на Волині близько 4 тис. Чи й більше. Бо ж далеко не всі фіксують вимушену зміну місця свого проживання у колись єдиній країні. 
Олександр Пахалюк із вересня мешкає у Любомлі. Він – лікар вищої категорії з УЗД, ендоскопіст у Територіальному медичному об’єднанні Любомльського і Шацького р-нів. Звідси родом. Кажу, мовляв, що повернувся на малу батьківщину. 
– Чому на малу? На велику! – вичерпно відповідає.
Його історія звичайна в нинішніх реаліях і водночас унікальна. 
– Я жив у Керчі, працював лікарем. Закінчив запорізький медінститут, а тоді за розподілом потрапив на керченський так званий тюлькін флот. Ходив на риболовецьких судах у море – був судовим лікарем. Звісно, побачив трохи світу. А що вже риби наївся! Мабуть, такої більше й не побачу, – відповідь на будь-яке запитання завершує жартом. Бо ж тільки так він уміє сприймати життя – з позитивом. Незважаючи ні на що.
Зізнається, що згодом перекваліфікувався на УЗДиста, бо почали виникати ситуації, з якими не міг і не хотів миритися. Так став працювати у керченській портовій лікарні. Це був його берег на довгі роки, там минула переважна частина свідомого життя.
Але потім Крим став неукраїнським. Абсолютно й одразу! Це було відчутно у думках людей, розмовах у магазинах, а головне – виборі мови.
– Путін проголосив державними три мови: російську, українську й кримськотатарську. Але такий факт: одразу закрили всі українські школи. А їх було 2, і дітей там навчалося достатньо. Крім того, набирали у школах ще й українські класи. І, чесно кажучи, в Криму навіть активно поширювалася мода на все українське... – розповідає.

Ну а з вересня 2015-го не запрацювала жодна така школа. Це, звісно, пояснили тим, що так вирішили самі люди. Але, запевняє Олександр Пахалюк, особисто знає протилежну ситуацію, адже його знайома розповідала, що вони з іншими батьками писали заяви про те, аби діти вчилися українською, самі носили їх до директора, але…
Правда, українську і кримськотатарську у школах Криму таки вивчають. На це виділили аж… 1 годину на тиждень. 
– От вам і три державних, – робить висновки Олександр Олександрович…
Одразу, як прийшла російська влада, то зробили «великий бонус»: усі українські пенсії перерахували, тобто це наші, тільки втричі більші. А ціни тоді ще були українськими. Звісно, настала ейфорія. Але ненадовго, бо коли люди стали виходити на пенсію, то сума вже була значно меншою. Ціни ж постійно і стрімко зростали. 
– От вартість хлібини, наприклад, виходить 20-25 гривень, квартплата дуже висока. Ситуація значно і швидко змінилася, – розповідає. – Та, чесно кажучи, мене «вбила» навіть не зарплата, бо з моєю ще можна було жити, а ставлення до української мови! Так ми з дружиною й приїхали у Любомль.
До речі, дружина Олександра Олександровича – росіянка. І вона в абсолютно чужому для неї Любомлі вільно спілкується російською й запевняє, що ставлення людей – тепле і щире.
– Дякуючи Володимирові Юрійовичу (заслужений лікар України, гендиректор ТМО Любомльського і Шацького р-нів Володимир Дибель, – авт.) і Наталії Данилівні (начмед Наталія Ліщук, – авт.), маю гарну роботу. Він одразу увійшов у моє становище і дав посаду. Маю повний оклад. А тепер будемо потрохи переселятися у гуртожиток – нещодавно нам вручили ключі під час його відкриття. А діти мої живуть у Запоріжжі. Як бачите, все у нас складається. Виходить, не так і страшно починати з чистого аркуша навіть після того, як уже прогорнув добру частину книги життя.
Олександр Пахалюк тішиться й колективом. Каже, що всі підтримують, із посмішкою пригадує, як йому гуртом допомагали писати перші заключення українською.
Але помітно, що Крим йому болить. Спогадами про те, як 2013-го в моду увійшла вишиванка, як усе частіше співали український Гімн, як відзначали державні свята і мріяли про краще майбутнє. Українське.
Тепер же у ще вчора рідному Криму – ніякого українського телеканалу – трансляцію припинили одразу, а ще – жодного невдоволення теперішньою владою. Адже будь-які протести заборонені. Щоб провести зібрання, необхідний дозвіл влади, якого, звісно, ніхто ніколи не надасть. 
Але ж море і теплий берег у тому не винні. Мабуть, саме через це так хочеться хоча б іноді туди повертатися.
Світлана ДУМСЬКА.
Фото автора.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%