Тягар відповідальності і крила надії

Голова облдержадміністрації Борис Клімчук і голова облради Володимир Войтович біля входу в римсько-католицький храм зустріли поважну делегацію, яка прибула частково з Варшави, а частково з Києва. Це були Президент РП Броніслав Коморовські з представниками урядових та парламентських кіл Польщі та віце-прем’єр-міністр України Костянтин Грищенко, який за дорученням Президента України Віктора Януковича очолив українську сторону на заходах, присвячених 70-річчю Волинської трагедії в Луцьку. 

Слід відзначити, що глава Польської держави на борту спецлітака приземлився на летовищі у Рівному, звідкіля після завершення всіх заходів відбув у Варшаву.

Для зручності сприйняття молебню організатори подбали про пряму трансляцію на Замкову площу всього, що відбулося в костелі, де могла перебувати лише обмежена кількість людей. Особливо бентежними були не тільки моменти богослужіння, яке провів керівник РКЦ в Україні архієпископ Мечислав Мокшицкі (до речі, нагороджений орденами Ярослава Мудрого двох ступенів), а й загалом уся атмосфера, що панувала в храмі та довкола нього.

Згодом із промовою, яка транслювалася в прямому ефірі Польського національного телебачення, виступив Президент Коморовські, який наголосив: «Костел у Луцьку сам по собі є незвичайним символом важливого процесу, що відбувався на наших очах і знайшов відгомін у наших серцях. Бо раніше саме тут у Луцьку, де завжди був костел – про це ще всі добре пам’ятають! – упродовж багатьох років був… музей атеїзму».

Говорячи, що слід шанувати жертв минулої війни як із польського, так і з українського боку, оспівувати велич тих, хто намагався врятувати інших людей, ризикуючи власним життям, Броніслав Коморовські особливо підкреслив:

«Перебуваємо тут разом – поляки та українці. І подумки повертаємося до того драматизму, до того злочину, котрий стався на цій нещасній землі 70 років тому. Разом віддаємо шану всім замордованим. Разом просимо пробачення в Бога за злочини та кривди простими словами: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Ми тут разом відповідальні за виклик, скерований до всіх поляків та українців у християнській справі поєднання. Переконаний, що довго ще будуть над цим задумуватися і описувати трагедію як польські, так і українські історики. Будемо ще довго всі разом нести тягар того великого і драматичного досвіду». 

Глава сусідньої держави також запевнив, що Польща, яка першою у світі визнала Незалежність України, й надалі сприятиме євроінтеграційному курсові нашої держави: «Бо немає іншої країни, яка б сильніше, ніж Польща, оцінювала роль незалежної України в Європі і краще підтримувала її проєвропейські прагнення. Ми, поляки та українці, є один одному однаково потрібними».

І хоча, на думку Броніслава Коморовські, такий поміркований та цивілізований підхід не подобається радикалам в обох державах, уроки з минулих протиріч (коли внаслідок польсько-українського протистояння вигоду отримувала якась третя сторона, вороже налаштована до незалежності обох країн) на найвищому державному рівні у Варшаві та Києві вже зроблено. діалог та співпраця триватимуть.

Віце-прем’єр-міністр України Костянтин Грищенко нагадав, що спільне тоталітарно-комуністичне минуле заважало українцям та полякам знайти правду про події в 1943-1944 рр., проте зараз час для цього настав. «У нас немає причин сваритися, нашим державам нічого ділити. У нас єдина мета – спільне європейське майбутнє. Ми повинні примиритися, і цей процес розпочався на початку 90-х років із приходом незалежності в Польщу та Україну», – сказав віце-прем'єр.

Разом із тим Костянтин Грищенко нагадав про історичну заяву президентів Алєксандра Квасьнєвські і Леоніда Кучми щодо примирення з нагоди 60-річчя Волинської трагедії, а також зазначив, що історично український і польський народи мають багато спільного в мові, культурі та побуті, проте «раною залишаються в душах двох народів криваві події в їхній історії».

Вітаючи слова Президента Коморовські про взаємне прощення за минулі кривди, Костянтин Грищенко запевнив: наша держава не зверне з євроінтеграційного курсу.

Після всіх запланованих заходів у костелі українська сторона з нагоди візиту Президента Польщі в ресторані «Корона Вітовта» організувала офіційний обід. Поруч на площі було розгорнуто польові кухні та намети, де охочі могли втамувати голод та спрагу. Чаю, кави, тушкованої гречки і кулешу вистачило всім охочим, адже передбачалося, що в Луцьк прибуде значно більша кількість гостей із Польщі. Частували яблуками та булками й волонтери, які виносили ці дари з приміщення Луцької дієцезії РКЦ.

Далі Президент та його українські колеги відбули в с. Кисилин Локачинського р-ну, де на старому цвинтарі вінками та квітами вшанували пам'ять про загиблих під час воєнного лихоліття поляків та українців. Відвідав пан Коморовські і костел, що поряд із могилами поляків. Там запалили лампадки пам’яті.

– Старожили розповідали, що жорстоко розправилося з невинними людьми невідоме військове угруповання. Ніхто не міг точно сказати, хто ці люди. Ніхто у селі не знав їх в обличчя, – розповів Кисилинський сільський голова Адам Соколюк. – То було Богослужіння напередодні свята Петра і Павла – 11 липня. Тривало це кровопролиття не більше 10-15 хвилин. Спочатку, за розповідями старожилів, ніхто й не звернув особливої уваги на стрілянину, бо ж то була війна. Поляки, звісно, захищалися, адже мали зброю. А потім, коли все завершилося, тіла загиблих похоронили. Хто зміг, утік із храму. Убили тоді приблизно 18 людей. То все – мешканці сіл, котрі входили в парафію нашого костелу. Загалом до цієї парафії належало близько 10 сіл, де загалом проживало до 5000 населення – поляків, українців і євреїв.

Мешканці Кисилина тих подій не забули. Навіть більше – розповідають цікаві факти, які не знайдеш серед офіційних даних. Наприклад, Павло Самчук, котрому 1943-го було 7 років, розповідає таке:

– Сам я мало знаю, але мій батько добре те все пам’ятав. Він довго мовчав, хоч як я його просив повідати правду, – розповідає Павло Ананійович, втираючи сльози. – А потім каже: „Сину, ти ніколи нікому не кажи цього. Те зло робили не українці і не поляки, а всі – люди кавказької національності, з місцевої партизанки”. Їх же по обличчю видно було. А в тій партизанці були і грузини, і казахи. Словом, багато їх було... 

У складі польської делегації, до речі, був і композитор Кшесімір Дембські, чимало родичів якого загинули влітку 1943 р. саме в цьому селі. Тож Броніслав Коморовські повідомив: уже є домовленість із українською владою, що в майбутньому саме біля руїн костелу відбудеться жалобний концерт музикантів під керівництвом саме пана Дембські: «Він має звертатися не лише до пам’яті про тих, хто згинув, але також і до тих, хто зараз, незважаючи на той злочин, будує краще майбутнє наших народів».

Окрім цього, глава Польщі вшанував загиблих у місцевості, де колись було с. Рудня.

На цьому офіційні заходи з нагоди 70-річчя Волинської трагедії завершилися. 

Що вселяє найбільший оптимізм, так це позиція звичайних людей. Один із них – Збігнєв Нєдзєльські – у складі харцерської делегації прибув на Волинь із Лодзького воєводства РП. Разом із колегами він таборується в лісі біля с. Костюхнівка Маневицького р-ну, де вони доглядають за похованнями легіонерів періоду Першої світової війни, якими командував Юзеф Пілсудські. Але стоячи біля входу в луцький костел, цей юнак висловив переконання: «В майбутньому стосунки між українцями та поляками повинні покращитися. Особливо – між представниками молодого покоління».

На цій мажорній ноті, мабуть, час поставити крапку.