Порівняння з голокостом

Про те, що відбувалося в Луцьку, де з журналістами зустрілися голова облдержадміністрації Борис Клімчук і Генеральний консул РП Беата Бживчи, ми написали в статті «Урок від Бориса Клімчука» (див. «Волинську газету» від 13 червня ц. р.). Як і повідомляли, про події, що стануться на польській території, плануємо розповісти докладніше.

І ось один із учасників візиту – Олександр Зінченко – в «Історичній правді» написав статтю «Волинська проща», де, зокрема, сказано й про такий епізод: 

«В Україні є історики, з якими нам немає про що дискутувати! Вони заперечують Волинський злочин у спосіб, подібний до того, як дехто заперечує факт Голокосту!» – Маріуш Зайончковські з Люблінського відділення Інституту національної пам’яті Польщі, мабуть, прагнув забезпечити українських журналістів сенсаціями. «Це антиісторична дискусія! Не можна сідати за один стіл із В’ятровичем, Патриляком! Складається враження, що пан В’ятрович сам не читав документів, які опублікував!», – вів далі польський історик.

Урешті-решт я не витримав: «Ви можете як завгодно ставитися до професійних якостей доктора В’ятровича, але стверджувати, що він заперечує факт Волинської трагедії, – це просто неправда!».

Програма поїздки передбачала, що в Любліні відбудеться зустріч із істориками та прокурорами польського ІНП, які досліджують Волинську трагедію. Серед згаданих у програмі учасників зустрічі фігурувало ім’я Александри Зінчук, яка була ініціаторкою проекту «Поєднання через складну пам’ять». Пані Зінчук та її однодумці збирали оповіді тих, хто пережив волинське божевілля. Волонтери проекту збирали свідчення очевидців і з українського, і з польського боку. Мені здавалося, що зустріч у Любліні відбудеться зважено, книжка змальовувала цю трагічну історію аж ніяк не чорно-білою. Заява Маріуша Зайончковські просто зламала все…

Але одна справа – академічні дискусії, а друга – публічні звинувачення. Не витримав навіть досі спокійний Вахтанг Кіпіані: «Ви кажете, не можна зустрічатися і дискутувати із В’ятровичем? За цією логікою, ми мали б відмовитися від сьогоднішньої зустрічі із Євою Сємашко!»…

«Кресов’яки» формують найрадикальнішу версію подій на Волині: мовляв, українці-різуни не тільки вбивали і мордували, а ще й без сенсу жорстоко тортурували поляків. Єва Сємашко завжди асоціювалася з цими середовищами. І у певних українських колах її сприймали навіть гірше, ніж Маріуш Зайончковські –  Володимира В’ятровича.

Образ «великої та жахливої» аж ніяк не пасував мініатюрній жінці з учительською зовнішністю: «Я не відчуваю ненависті до українців! І в жоден спосіб не можу поширювати відповідальність за Волинський злочин на сучасних українців. Я пробачила, так... Але доки в Україні існуватиме культ ОУН-УПА, доти вибачення і примирення залишатимуться складним питанням».

Поруч із Євою Сємашко на цій зустрічі у Варшаві сидів відомий композитор, автор музики до фільму «Вогнем і мечем», Кшесімір Дембські. «Я на одну восьму – українець! – одразу заявив Маестро. Він розповідав, що багато хто з його близьких загинув у Волинській різанині, але батько, Влодзімєж, урятувався саме завдяки допомозі українців. – Я свідомий того, що тих, хто допомагав і рятував, серед українців було більше, ніж тих, хто убивав!».