"Скажи Путіну "До побачення!"

«Дотації на газ для населення йдуть у Росію, а їх могли б отримувати аграрії та енергетики в Україні», – вважає  Костянтин Богатов, керуючий партнер компанії «SALIX energy». 
Агро-енергетична компанія «SALIX energy» працює на ринку біоенергетики з 2010 р. Вона першою з українських компаній започаткувала вирощування енергетичних рослин у промислових масштабах як джерела для виробництва біомаси. Нині головний напрям розвитку компанії полягає у створенні промислових плантацій такої енергетичної культури, як salix viminalis, або «енергетична верба».
«SALIX energy» є єдиним в Україні постачальником біопалива, виробленого з екологічно чистої та спеціально виведеної для таких цілей енергетичної культури – енергетичної верби. Тож наша розмова із Костянтином Богатовим стосувалася багатьох актуальних питань.

– Який стан справ з біоенергетикою у світі загалом та Європі зокрема?
– Так, європейські країни вже давно зрозуміли, що біоенергетика займає важливе місце в енергозабезпеченні населення і промисловості, і вже більш ніж 20 років ефективно розвивають цей напрям економіки. Важливо, що біомаса чи біопаливо є місцевим видом, який можна ефективно використовувати як для виробництва теплової, так і електричної енергії. В Європі зрозуміли, що розвиток цієї сфери – то не тільки отримання енергії, а й створення нових робочих місць, підвищення ефективності використання та утилізації відходів, додаткові прибутки для сільського господарства та лісової промисловості.
За даними Європейської комісії, станом на 2010 рік біомаса займала 15% у  структурі джерел виробництва теплової енергії в країнах ЄС. Якщо говорити про альтернативні джерела в цілому, то біомаса тут є безперечним лідером і 99% тепла  сьогодні виробляється саме із біомаси та органічних відходів.
В ряді країн показник виробництва тепла із біомаси має такі значення: для Швеції – 61%, Австрії – 37%, Данії – 35%, Фінляндії – 32%. 
Зауважу, що в структурі біомаси основну частку займає тверде біопаливо (деревні відходи, тирса, пелети, брикети, тріска енергетичних культур). На другому місці стоять тверді побутові відходи, з яких теж отримують теплову та електричну енергію.
Такий тренд залишиться стабільним у середньостроковій та довгостроковій перспективі, біоенергетика посідатиме важливе місце як у промисловості, так і в приватному секторі. Європа нині є найбільшим ринком споживання твердого біопалива і основним імпортером пелетів у світі.

– Як європейські держави підтримують розвиток біоенергетики? Знаю, що у сусідній Польщі з бюджету надають безвідсотковий кредит на 25 років господарствам, що займаються біопаливом, оскільки поляки вважають газ дорогим задоволенням.
– Можу сказати точно, що такі програми існують. І не тільки у Польщі, а й в інших країнах ЄС. Можливо, останніми роками підтримка трохи зменшилась у зв’язку з економічною кризою та спадом виробництва, проте програми досить ефективно стимулюють розвиток біоенергетики. 
Якщо говорити про Польщу, то, для прикладу, в цій країні, як і в інших країнах ЄС, існують стимули для розвитку енергетичних культур для виробництва біомаси. Фермери, котрі мають намір вирощувати такі культури, отримують часткову компенсацію витрат на закладення плантацій. У кожній країні ця цифра може відрізнятись, проте вона достатня, щоби зацікавити фермерів вкладати кошти у виробництво.
Загалом способи стимулювання можуть бути різні: інвестиційні гранти та субсидії, податкові пільги, фінансування через спеціальні програми, фонди, пільгове кредитування, законодавча підтримка та зелені сертифікати на виробництво енергії з альтернативних джерел енергії.

– Що маємо в Україні?
– В Україні ситуація, на жаль, не така райдужна, як у сусідній Польщі та інших країнах Європи, хоча потенціал у нас не менший, а, можливо, більший. Ми просто ще не до кінця зрозуміли, що навколо нас є багато ресурсів, які можна використовувати як енергоносіїв та локальні види палива.  
Насправді, все це для нас не нове. Ми маємо досвід використання і торфу, і дров, і ще за радянських часів були програми виробництва біогазу. Тільки дешевий газ не стимулював розвиток таких напрямів. Як кажуть: «Навіщо щось змінювати, коли і так добре». 
Однак зараз ситуація у світі змінилась – енергоносії стали дорогими, питання екології також стоїть дуже гостро. І ми маємо по-іншому подивитись на ті ресурси, які нас оточують. Кожен регіон у нашій країні має свою специфіку і широкі можливості: на півночі та заході – це торфовища, відходи деревопереробної промисловості, можливість вирощувати енергетичні культури, на сході та півдні потенціал мають солома зернових, відходи переробки соняшнику, на всій території успішно можна виробляти біогаз.
Так, за оцінками експертів Інституту теплофізики України та Біоенергетичної асоціації України, розвиток проектів біоенергетики може замінити 3,5 мільярда кубічних метрів природного газу до 2020 року та 7,5 мільярда – до 2030-го. Для першого варіанту щорічна економія становить більш ніж 8 мільярдів гривень на закупку енергоносіїв. А в нинішніх умовах – це кошти, які могли б залишитися в Україні і піти на розвиток інших соціально важливих напрямів.
Незважаючи на такий потенціал, держава поки що законодавчо стримує розвиток біоенергетики в Україні: процедура отримання зеленого тарифу дуже складна. До того ж, відповідне обладнання в Україні майже не виробляють. Попри те, що у нас існують законодавчо закріплені податкові пільги і звільнення від мита при імпорті обладнання, на практиці ці механізми майже не працюють і компанії змушені витрачати дуже багато часу, доводячи свою правоту в тих питаннях, які, здавалося б, і так зрозумілі.
Тому на практиці ми маємо дуже повільний розвиток ринку, хоча за інших умов і підтримки з боку держави ця галузь могла би стати драйвером розвитку, оскільки це і виробництво сировини, і логістика, і створення нової інфраструктури, і машинобудування, і сервісні послуги й багато іншого.

– Чи багато господарств вирощують в Україні енергетичні культури?
– На сьогодні в Україні таких компаній уже більше десятка. Але не всі з них можна віднести до професійних гравців, багато хто висаджує невеликі обсяги, щоб подивитись і оцінити культуру. Проте з кожним роком ми бачимо появу нових компаній, які серйозно цікавляться цим напрямом бізнесу і готові інвестувати в нього власні кошти. У цілому ж, станом на 2013 рік в Україні було висаджено понад 1200 га енергетичної верби.

– Міскантус, енергетична верба, багаторічне сорго, світчграс… Яка культура найбільш поширена в Україні?
– Найкраще прижилася у на енергетична верба, інші культури висаджують у незначних кількостях. Основна проблема – в Україні наразі не сформувався ринок кінцевого споживача і не розвинена інфраструктура, що стримує розвиток виробництва. Бракує інформації, немає підготовлених спеціалістів у цій сфері. Всі вчаться на власних помилках та міжнародному досвіді. 
Можу сказати, що, порівняно з 2009 роком, коли наша компанія починала цей бізнес, ми бачимо прогрес та інтерес до біоенергетики як із боку агрокомпаній, так і нових гравців, які розглядають вирощування енергетичних культур як новий вид бізнесу.

– Розкажіть, як ваша компанія входила в цю галузь. Що мотивувало її керівників?
– До кризового 2008 року ми займалися житловим та комерційним будівництвом. Оговтавшись і розібравшись із банками, замислилися над подальшим розвитком компанії. Вивчаючи різноманітні сегменти ринку, зрозуміли, що аграрний ринок буде лідирувати тривалий час. Наявність землі, людській потенціал і не дуже складні технології (як, приміром, при створенні мікропроцесорів), попит, який ніколи не припиниться, оскільки людям потрібні продукти, – всі ці речі показували, що в нас щось вийде. З іншого боку, нас цікавила енергетика як базова галузь, зокрема, нова хвиля альтернативної енергетики, яка, на мій погляд, уже кілька років як переступила той технологічний рубіж, коли вона може бути не дотаційною, а економічно ефективною. В нашій країні розраховувати на дотації не слід, вони не для всіх. Ніхто зі звичайних бізнесменів не будуватиме свій бізнес, розраховуючи на дотації. 

– Як вибирали культуру?
– Проаналізували все. Спершу розглядали пелетне виробництво, зокрема з соломи. Однак виявили проблему з логістикою сировини. Агроном бачить у соломі природне добриво, він воліє її віддати землі, до того ж потрібна спеціальна техніка для збирання і, головне, довготермінові договори. Якщо ти будуєш завод, інвестуєш в нього мільйони євро, то, природно, прагнеш мати гарантію безперебійної поставки соломи принаймні років на 15. Проте фермери, землі яких розташовані навкруги заводу, можуть у будь-який час кардинально змінити сівозміну і наш технологічний ланцюг розірветься. Приміром, нині багато заводів з виробництва пелет простоюють через брак сировини. 
Наступний варіант – тріска з лісгоспів. Проблем іще більше. Забагато корупції, все монополізоване, великі західні споживачі міцно тримають руку на поставках цієї сировини. Цей варіант ми також відкинули, не вважаючи його раціональним.
Порадившись, дійшли думки, що біопаливний бізнес має спиратися на власну сировинну базу. Вивчаючи технологічні особливості різних енергетичних культур – тополі, верби, міскантусу та інших, дійшли висновку, що для наших умов і для нашої ситуації найбільш актуальною є енергетична верба. Ми для себе початково визначили базовим регіоном Волинь. Там легше взяти землю в оренду, достатньо ґрунтової вологи і опадів, є пойми річок. 
Верба розмножується живцями, які висаджують у підготовлений грунт. Ми закупили в Європі доволі велику кількість сортів. В перший рік отримали пагони, які зрізали, щоб стимулювати рослину кущитися. Потім настає вже період збору «врожаю». Щодо цього є різні підходи. Одні компанії збирають щороку – отримують позитивний результат, інші – раз на два або три роки і також отримують позитивний результат. Середнім терміном експлуатації куща зазвичай вважають 25 років. У Швеції є і 28-річні плантації, але врожайність після цього терміну поступово знижується, тому доцільно зробити рекультивацію і посадити нові рослини. 
Рослину легко доглядати, їй формально добрив не потрібно, оскільки збирають культуру після листопаду, відповідно опале і перепріле листя є природним добривом (хоча для вищого результату вносять раз на три роки після збирання врожаю комплекс мінеральних добрив). До того ж за рахунок затінення відбувається багаторічний контроль бур’янів. Існує думка, що росте верба на будь-яких ґрунтах. Так, росте. Проте для отримання очікуваного результату треба садити у землю, де високо розташовані ґрунтові води і випадає достатня кількість опадів. Для отримання хорошого урожаю потрібно, щоб річна кількість опадів була більше 550 мм в рік. Ми найчастіше беремо малопродуктивні землі, які не були у користуванні більше 10-15 років або від яких відмовились фермери у зв’язку з нерентабельністю вирощування на них звичайних сільськогосподарських культур, таких як пшениця, буряк тощо. 

– Скільки землі на сьогодні у вас під плантацією енергетичної верби?
– У перший рік ми висадили 130 га, станом на весну 2013 року загальна площа закладених плантацій складає уже майже 1000 га. Тож на сьогодні, можна сказати, ми є найбільшим плантатором енергетичної верби у центрально-східній Європі. Відповідно до бізнес-плану плануємо вийти на 2300-2500 га. 

– Чи потрібна для збирання спеціальна техніка?
– Звичайний силосний комбайн зі спеціальною насадкою, яка дробить пагони і подає  в контейнер. Є спеціальна техніка з Бразилії для збирання цукрової тростини, яка також комплектується насадкою для зрізання товстого стебла. 

– Що робите із зібраним урожаєм?
– Поки що всі зрізані пагони ми використовуємо на закладення нових насаджень. На сьогодні для нас головне завдання – не отримати енергетичну сировину, а посадити якомога більше рослин верби. Це ми робимо вже третій рік поспіль. 
Проте вже восени плануємо розпочати спалювати тріску у котельних, але спершу куплятимемо сировину в колег, а вже з наступного року спалюватиме власну продукцію. Розпочали підготовку до будівництва великої котельні, низка котелень пропонують нам спільний бізнес. Кінцева мета у нас – пряме спалювання тріски. Це найбільш ефективна схема: зібрав – спалив. Не потрібно подальшої переробки, яка потребує додаткової енергії.
Приміром, у Польщі кожний 1 га енергетичної верби при продажі тріски на когенераційні установки чи «тепловні», як у них кажуть, приносить фермерам дохід в розмірі 1 тис. євро в рік. Якщо продавати тепло, одержане від спалювання такої самої кількості деревини, то цифру слід помножити на два. Такий бізнес. Це як у випадку продажу м'яса чи ковбаси, соняшнику чи олії: що вищу ти вертикаль збудував, то більший ефект отримуєш.

– Отже, ваша компанія поки що нічого на продаж не пропонує. На чому ж ви заробляєте?
– Ми перебуваємо на інвестиційній стадії проекту. Цей бізнес довгий. На відміну від звичайного аграрного – навесні посадив, восени зібрав і отримав гроші – тут ти впродовж 4-5 років очікуєш. Проте потім впродовж 25 років збираєш урожай і отримуєш прибуток. 
Саджанці не продаємо, оскільки у нас самих велика потреба в них. Невеликі партії продавали по спеціальному запиту. Визнаю, що це вигідно, саджанців енергетичної верби в України немає. Є приблизно десятка інших гравців, які також займаються цією культурою, але на їхню частку припадає близько 10% площ вирощування. Решта 90% – це наша компанія.
Саджанці можна знайти різних категорій – ліцензійні і неліцензійні, різного походження – шведські і польські сорти, а також просто зрізані на болотах. Компаній, що працюють з ліцензійним матеріалом, в Україні три: дві з них займаються розмноженням для себе і майже нічого не реалізовують. Є ще 5-7 гравців, які не мають історії походження своїх саджанців, сертифікатів, досліджень, але зовнішньо їхні саджанці виглядають так само. Відповідно ціна на ринку коливається від 15 коп. до 1 грн за штуку. Ми ж цього року завезли саджанці по 1 дол. Це найновіший сорт, ми отримали на нього ліцензійні права. Але говорити, що його у найближчі роки будемо продавати, не доводиться. 

– Хто, на ваш погляд, міг би купувати енергію з біомаси, коли ви вже почнете її виробляти?
– Для нас як виробників не має значення, хто купуватиме, але орієнтуємося на комерційні об’єкти. А політику держави щодо  тарифів на тепло для населення вважаємо недалекоглядною. Населення купує газ по 800 грн за тисячу кубів, а коштує він 4600 грн на ринку. Різниця – це збитки держави у вигляді дотацій, які насправді платить кожен із нас у вигляді податків. Тому ціна газу 800 грн. є оманливою, ми за нього платимо ті ж самі 4600 грн у вигляді дотацій з наших податків. Питання – де логіка? 
Якби у нас зробили рівні правила і справжню конкуренцію на ринку виробництва теплової енергії, компанії самі перейшли б на біомасу, тому що сьогодні вона дешевша і дозволяє за 3-4 роки окупити затрати на новий котел. 

– Якщо аграрному підприємству рахунки за газ є обтяжливими, воно може самотужки налагодити такий бізнес, як ви?
– Однозначно зможе. Економія буде приголомшливою. Якщо ви, приміром, посадили 50 га верби, то це дасть змогу опалювати більше 10 тис. кв. м площі приміщень. Звичайно, за умови дотримання всіх норм будівництва щодо енергозбереження (вікна, двері, покрівля). Для розуміння, це середня районна лікарня.
Вирощувати вербу вигідно тим, у кого є внутрішнє споживання тепла. Маючи трудові ресурси та техніку, виділивши невеличку площу землі зі свого кластера, фермер фактично забезпечить себе паливом самостійно, у нього з’явиться така приємна незалежність – енергетична. До того ж у багатьох господарств є землі середньої ефективності чи підтоплені. 

– Чи не існує загрози, що родючі ґрунти підуть під енергетичні культури?
З одного боку, все має регулювати ринок. Якщо на цьому етапі затребувана верба – її треба садити. Якщо соняшник – треба садити його. З іншого – слід розуміти масштаб загрози. На сьогодні під енергетичними культурами перебуває 1200 га землі, з них 1 тис. – наші. З 35 млн української землі 8 млн не обробляється взагалі. Повірте, якби це були родючі землі, невже ніхто дотепер не взяв би їх в обробіток!?
Якщо із 35 млн га в Україні під енергетичними культурами буде декілька десятків тисяч гектарів, то ніякої загрози для родючих ґрунтів не існує. Для прикладу скажу, що тільки в Волинській області малопродуктивних земель більше 50 000 га, які не придатні для вирощування звичайних сільськогосподарських культур. І сьогодні вони простоюють. Ми ж пропонуємо їхнє ефективне використання.
Також ані в Німеччині, ані в Англії  під енергетичними плантаціями немає сотень тисяч га, плантації вимірюються тисячами гектарів. Отож, тут існує певна саморегуляція. Я не працюватиму в Полтавський області, бо мені потрібні не чорноземи, а волога. Тобто розмови про загрозу голоду ініціює лобі, яке зацікавлене в тому, щоб Україна дедалі більше споживала газу. На мою думку, загроза нашої газової незалежності набагато реальніша і страшніша, ніж загроза вирощування енергетичних культур.
Розмовляла Вікторія РОЗОВА.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (5) - 55.6%
Пізно (1) - 11.1%
Яка різниця? (1) - 11.1%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (0) - 0%
Мені байдуже (1) - 11.1%