→Рубрики →Резонанс

Шлях розбрату

Чому любешівських селян звинувачують у демаршах і лякають притягненням до відповідальності «за провокаційні дії»?

Жителі Ветлівської сільради Любешівського р-ну та депутати облради вважають, що в процесі демаркації українсько-білоруського кордону на цій ділянці Волинь втрачає не один кілометрів власної території. Прикордонники та обласна влада переконані в протилежному. Тому у Ветлах вирують пристрасті, а суміжна сторона вирішила тимчасово припинити розкопування Жиричівського каналу, щоб не викликати ще більшого невдоволення місцевого люду…

Історія з перенесенням держкордону з географічних карт на місцевість триває вже не один десяток років. Урешті-решт, наприкінці березня ц. р. на Любешівщині побували члени спільної Робочої групи з демаркації, які дійшли висновку, що ніяких проблем не існує в природі. А любешівські полішуки самі не знають, чого хочуть.

Виявляється, тоді ще радник, а нині вже повноцінний перший заступник голови облдержадміністрації Олександр Степанцов разом із іншими учасниками посиденьок на озері Білому теж вирішив, що Ветлівська громада – неправа. Офіційний висновок робочої групи: «Всі роботи з делімітації державного кордону проведені у спосіб, визначений законодавством України, та уповноваженими на те особами, а делімітаційні документи набули чинності у відповідності до законодавства України та міжнародного права… Їх проведено відповідно до норм міжнародного права та законів України, з урахуванням законодавчих актів колишнього СССР, документів, у яких встановлені межі земле- і водокористування, історичних відомостей про формування кордонів, та за погодженням з обласними, районними державними адміністраціями Волинської, Житомирської, Київської та Чернігівської областей».

Та місцева громада і депутатський корпус облради переконані в протилежному. Тому на одній із сесій обранці громади проголосували за протокольне доручення органам виконавчої влади Волині розібратися в проблемі та за потреби врахувати інтереси жителів нашого краю.

Голова облдержадміністрації Володимир Гунчик скерував, урешті-решт, на адресу голови облради Ігоря Палиці офіційну відповідь, де детально описав історію демаркації (почалася ще в 1993 р.!) і знову нагадав попередні аргументи.

Мовляв, виїзне засідання робочої групи української делегації Спільної українсько-білоруської демаркаційної комісії пройшло в березні за участі представників органів державної влади та місцевого самоврядування Любешівського р-ну.

«Оскільки опис державного кордону проводився вперше, в інтересах України і Республіки Білорусь та населення прикордонних областей, за згодою сторін проведені деякі уточнення проходження лінії державного кордону, – наголошується. – Увагу учасників зустрічі було привернуто до факту реєстрації цього Договору у Секретаріаті Організації Об’єднаних Націй 1 січня 2015 р. за №52468».

Та найбільшу увагу привернула така сентенція Володимира Гунчика:

«Голова Любешівської райдержадміністрації спільно з головою Любешівської районної ради, представниками прикордонної служби, лісових господарств, Держгеокадастру, водного господарства взяли участь у зборах селян Ветлівської сільської ради… Місцевим жителям надали вичерпні роз’яснення щодо законності делімітації та демаркації державного кордону. Додатково повідомляємо, що інформаційно-роз’яснювальна робота ведеться через сайти облдержадміністрації, Любешівської райдержадміністрації, районну газету «Нове життя», а також безпосередньо у Дольській та Ветлівській сільських радах із залученням представників відповідних служб».

То чому ж конфлікт розгорівся з новою силою 4 травня, а продовжився через день?

Ветлівський сільський голова Любов Павлік колегам із «Волинських новин» заявила:

«Ми писали листи в обласну раду, облдержадміністрацію, до прикордонників, Президента України, Прем’єр-міністра з проханням роз’яснити ситуацію та показати нам документи щодо демаркації кордону. Ми просили створити повторно комісію із демаркації кордону, аби процес відбувався без втрати інтересів територіальної громади перед білоруською стороною. Наразі ми чекаємо відповіді та, аби уникнути конфліктів, просили не допустити проведення робіт білорусами в межах Ветлівської сільради. Хоча відповідь ми ще не отримали, втім, білоруська сторона 4 травня продовжила роботи. На це відреагували місцеві мешканці й пішли на кордон на переговори. Все пройшло спокійно, трохи емоційно, але без конфліктів, із порозумінням. Білоруси погодилися припинити роботи до вияснення обставин і відвели свою техніку. Окрім того, вони запевнили, що мають усі необхідні документи й показали копію протоколу засідання спеціальної комісії від 30 березня 2016-го року, яке відбувалося на озері Біле. Разом з тим, білоруси дуже здивувалися, що наша сторона про це не знає нічого. Дивно, що жодних документів немає ані сільська рада, ані районні керівники».

Українські прикордонники переконані, що спротив місцевого населення необґрунтований, а причини його виникнення можуть мати «бурштиновий» інтерес любешівських селян.

Таким чином, говорити про умиротворення сторін наразі не доводиться. І якщо хтось у Києві чи Луцьку вважає, що звідти видніше, де закопувати прикордонні стовби біля с. Ветли, то місцева громада переконана: треба захищати кожен сантиметр рідної землі.

Сергій ШРАМЧУК.

«Усі бояться писати те, що я кажу…»

Збори у Ветлах відбулися. Однак після них громада ще у більшому відчаї.

«Так збори були: прийшло 350 людей. Але ви ж не напишете правди, бо всі бояться писати те, що я скажу, – заявила у телефонній розмові журналісту «ВГ» Ветлівський сільський голова Любов Павлік. – На тих зборах було багато журналістів, представників преси і навіть центральних каналів. Їх привезли прикордонники. Але поки тривали збори, журналістів повезли під кордон щось знімати. Там та преса стояла доти, доки не порозходяться люди. Потім вони брали коментарі у наших людей (селяни говорили відверто), але показали по всіх каналах тільки чоловіка із сусіднього села, який грозився спалити техніку. Тому, куди ми тільки не зверталися, про наші проблеми ніхто правди писати не хоче. Звинувачують громаду: нам, мовляв, треба Жиричівський канал, щоб мити бурштин. Та хто коли на кордоні бурштин мив? Це ж самісінький кордон! Уся справа у воді: Білорусі треба канал, бо їм треба вода. Розумієте, білоруси, які приїздили в село на проводи, один поперед одного розповідають, що у с. Маліновка є водосховище, яке порожнє. А Лукашенко надумав чи атомку будувати, чи якийсь реактор ставити, але води не вистачає. Мало того: за новими картами після демаркації половина нашого озера Білого вже ніби теж буде за Білоруссю (раніше кордон ішов по березі водойми). Це ж завершиться екологічним лихом! Та ми спинятися не будемо!».

P. S. Окрім того, за інформацією місцевих жителів, які, до речі, у соцмережах жваво обговорюють публікацію ВГ про «ветлівську революцію» на сайті видання, під вечір на спірну територію прибули бійці Нацгвардії... А ще в селі нібито бачили військову техніку. Тож градус напруги міцнішає.