Врятована армія. В шпиталі…

Врятована армія. В шпиталі…

Чому Луцький гарнізонний військовий госпіталь відзначив 75-річчя… з одноденним запізненням?

Вітальну програму перенесли з 23 червня на наступний день. Причина – вагома: рівно 75 років тому в Західній Україні (і в Луцьку в тому числі) кати з НКВД і «партсовактіва» розстріляли політв’язнів у тюрмах. Тому після Дня трауру в Палаці культура м. Луцька відбулися заплановані урочистості з нагоди ювілейної дати шпиталю, який в роки російсько-української війни став основним джерелом порятунку поранених і скалічених у зоні АТО військовослужбовців і добровольців.
Запрошеним та працівникам військової медустанови насамперед показали кінострічку з історією шпиталю від часів початку «Великої Вітчизняної війни» і до наших днів. Щоправда, в ній не показали епізоду, коли в часи правління президента-втікача через Громадську раду при облдержадміністрації намагалися «протягнути» ідею повної ліквідації гарнізонного госпіталю, мотивуючи це необхідністю «економити бюджетні кошти» та зосередити всю увагу на лікуванні військовослужбовців в обласному госпіталі ветеранів війни і праці. На щастя, цю нерозумну ідею втілити в життя ніхто не встиг, і госпіталь залишився.

Основний акцент на заході було зроблено на героїчній роботі медиків після травня 2014-го, коли з Донбасу почали масово поступати поранені українські солдати з числа мобілізованих волинян. Оскільки профільне міністерство та інші органи влади довели в матеріально-технічному плані госпіталь до ручки, то його начальникові, полковникові медслужби Олександрові Хоменкові довелося розраховувати, в основному, на допомогу волонтерів і благодійників. В усякому випадку, сучасний операційний стіл придбав за свої гроші один із фундаторів Благодійного фонду «Волинь-2014», голова Наглядової ради ПАТ «Луцьксантехмонтаж №536» Віктор Чорнуха, а сучасний реанімобіль доставив із Німеччини співголова організації «Мости в Україну», голова Спілки ветеранів вермахту округу Детмольд Карл-Герман Крог…

«Так складалися обставини, що мені доводилося і залишати посаду начальника госпіталю, і повертатися. Вдруге прийшовши, мені дісталися порожні полиці на медскладі і порожні рахунки в банку. І це не через те, що їх розтринькували: не було нічого, бо держава нічого не виділяла», – наголосив у виступі Олександр Хоменко, який крім усього іншого пройшов війну в Афганістані не як тиловий щур, а як практикуючий хірург. Зі сцени він особливо підкреслив: завдяки самовідданій роботі персоналу вдалося за 2 роки боїв на Сході врятували життя та здоров’я понад 3500 наших хлопців.
А взагалі, історія військової медицини луцького шпиталю сягає давніших часів. В усякому випадку, під час Першої світової в древніх стінах також розміщувалися палати для поранених та операційні. І хоча лікували тут солдатів інших армій, дух милосердя тут залишився навічно.
Сергій ШРАМЧУК.
На фото Оксани БУБЕНЩИКОВОЇ і Олени ЛІВІЦЬКОЇ: полковник Олександр Хоменко; люб’язний та професійний персонал госпіталю; українські солдати на лікуванні.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (168) - 88.4%
Пізно (5) - 2.6%
Яка різниця? (4) - 2.1%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (7) - 3.7%
Мені байдуже (5) - 2.6%