Іван ВОВК: «Посіяти і зібрати – клопіт господаря, збути – держави…»

 Тривалий час Іван Вовк очолював державне підприємство «Камінь-Каширськагроліс». А після кількарічної роботи на посаді керівника виконавчої гілки влади району зробив ставку на деревопереробну справу. Сьогодні навряд чи можна заперечити те, що Іван Іванович залишається однією з найвпливовіших особистостей  цього регіону. Тож, має своє бачення його розвитку. А нині  особливо активно спілкується із жителями Камінь-Каширського, Любешівського, Маневицького та Ківерцівського р-нів, для яких проблема відродження села – чи не першочергова.  Тому зовсім не здивувалася, зустрівши під час недавнього аграрного форуму в Луцьку серед багатьох запрошених аграріїв з різних куточків України і його. Разом із іншими оглядав зразкові посіви на Горохівщині та Локачинщині. І, як потім зізнався, постійно порівнював родючі тамтешні чорноземи та їхні можливості з можливостями свого рідного поліського краю, де люди тільки й кажуть, що «на полі можна хіба горба заробити»…

– Я переконаний: розвиватиметься аграрний сектор – розвиватиметься і село. Незважаючи на те, про які підприємства йдеться (чи кооперативи, чи фермери, чи одноосібники, що особливо актуально в нашому північному регіоні, тому що в нас невеликі площі землі), вони повинні відчувати підтримку з боку держави. Кожна людина дає собі раду: вона посіє, обробить, збере врожай, але саме основне – збут  продукції. Щоби можна було продати вирощене за тими цінами, які б дозволяли далі господарювати. Бо в нас виходить так: у північних регіонах рідко буває врожайний рік, бо землі бідні, а такі погодні умови, що або засуха, або затопило. Якщо раз на п’ять років людина виростить собі щось, то ціни на ту пору нема… На мою думку, треба лобіювати на законодавчому рівні статус поліських регіонів і обов’язково подбати на державному рівні про збут продукції, вирощеної звичайним господарями. Це і є те, що всі називають «держава мусить повернутися обличчям до селянина». Крім того, в нас чимало багатодітних сімей. Люди тримають худобу, здають молоко, тут також треба на рівні держави прийняти закон про статус родинної ферми. Є п’ятеро діток, батько та мати, то чому б одну людину не «оформити», щоб вона мала стаж і пенсію? Держава ж від того навпаки тільки виграє, бо отримуватиме податки. А так через відсутність стимулу відбивають в народу охоту до праці. 

– Ви зверніть увагу, як боляче сприймається селянами тема, яка сьогодні актуальна, – закриття шкіл. Треба викреслити її з порядку денного! У нас не повинно бути жодного села, що деградує. Ми – аграрна країна. Що ми без села зробимо? Політика нашої держави мусить бути соціально зорієнтованою. Я розумію, що ми надіємося на підтримку МВФ (Міжнародного валютного фонду). Це нормальна ситуація: кредити і таке інше… Але які вони нам умови ставлять? Підняття пенсійного віку? Спочатку треба потурбуватися про підвищення соціальнихстандартів, реформування медицини, а тоді вже братися за пенсійний вік, а то виходить у нас все з ніг на голову. Інше питання – тарифи на житлово-комунальні послуги. Це ж треба мати здоровий глузд, щоб задуматися: невже простий пенсіонер зможе заплатити за послуги за цими тарифами? Та ніколи в житті! Прийде зима – і, враховуючи рівень життя людей, 60%  громадян не зможе заплатити. Це дуже важливо, і над цим треба думати. Я вірю в одне: якщо ти хочеш, щоб хтось до тебе ставився добре, то передовсім сам стався до інших так само. Так і з державою.

– Справді. Ліс і все, що в ньому росте. Не раз мешканців цих територій звинувачують у тому, що «ви там тільки лісом живете». Це нормальне явище! Ну, не може людина у Камінь-Каширському р-ні вирощувати такі пшениці, як у Горохові. А там не мають такого лісу. Всі ці реалії треба просто привести у розумне русло. Коли працював головою Камінь-Каширської райдержадміністрації, ніколи не ставив питання про закриття пилорам. Я вимагав приведення їх діяльності у законне русло! Якщо людина має бажання і хоче законно працювати – хай працює!  Їй тільки треба допомагати, але, звичайно, й контролювати з боку держави. Якщо ти береш ліс крадений, то треба ставити питання так: раз попався, а на другий – до побачення, і нема уже ні бізнесу, ні пилорами... А то не знають, що робити і за що братися. Найперше – варто врегулювати ці відносини на законодавчому рівні. 

– Лісові ресурси і енергоощадні технології. Очолюю приватне підприємство «Біоресурс-2015», яке займається переробкою деревини (починаючи від заготовок під європіддони, у перспективі – меблеві заготовки) і завершуючи переробкою тирси (виготовляємо біопаливо – гранули для опалення).  Що означає глибинна переробка: у нас нічого не залишається, тільки дим вгору йде. Працюємо два роки. Робота мені до душі, бо я сам лісівник. Це наша перспектива, тому що енергозбереження – на часі. Переконаний: держава теж має стимулювати інвесторів, які впроваджують ці технології.  Ось для прикладу: завжди гостро стоїть у районі питання незаконних вирубок лісу. Я, ще у 2004-му, будучи депутатом облради, розказував: враховуючи рівень газифікації нашого району і кількість домівок, які опалюють дровами, нам треба 100 тисяч метрів кубічних дров, щоб тільки обігріти оселі. А хто спитав, де людина їх братиме? Чому над цим не задумуються? Давайте зробимо так, щоб вона на крала, не їхала в ліс і не ризикувала. А так собі – асортимент, натомість людям –  шишки і тріски. Потім крайньою роблять лісову охорону, бо вона не справляється. Ця проблема вже назріла. Але ніхто не задумується наразі, як її вирішити, бо кожен піклується поки – сам за себе.