→Архів

12 літ поневірянь через… сусідів

У селі на Турійщині люди посварилися за тополі.

Ще дев’ятої ранку не було, як під дверима редакції чекала жіночка.

«А можна мені із журналістами поговорити. Бо вже тільки на вас і надіюся», – попросила гостя.

Розповідаючи, хто така і звідки, жіночка пояснює:

– Галина Петрівна мене звати. Прізвище Свитка. Коли ваша редакція у Турійському районі дні передплатника проводила, то й до нас, у Соловичі, приїжджала. Спершу я газету виписала, щоб, як мовиться, для душі читати, може, які поради господарські знайти. Але побачила, люди до вас зі своїми проблемами пишуть, то, думаю, і я приїду. Бо якщо не ви, то вже ніхто не допоможе», – ледве стримує сльози пані Галина.

Що ж привело нашу читачку з Турійщини аж до Луцька? Виявляється – алергія!

– З’явилася вона у мене 12 років тому. Так точно пам’ятаю, бо саме тоді ми з чоловіком переїхали в нову хату, – пригадує Галина Свитка. – Будиночок не великий, без особливих розкошів. Але тим подобався, що довкола хати багато простору було. Сусід сусідові у вікна не заглядає.

Однак, тішилася жінка не довго. Бо того ж таки року почалася в неї «непонятна болячка».

– Сама я 1952 року народження. Але за 50 літ не знала, що воно таке «алергія». Тому коли мені стало носа закладати, в горлі лоскотати, думала – застудилася. Стандартні в таких випадках медикаменти не допомагали. А на осінь болячка сама собою зникла. То я й заспокоїлася, – переповідає.

Однак, із наступної весни знову повернулися до жінки нежить, кашель, стали очі свербіти. Аби не мучитися ціле літо, пішла Галина Петрівна до лікаря. А той і пояснив: «Алергія у вас. Щоб позбутися неприємних відчуттів, випишу вам таблетки. Але основне, що маєте робити, – уникати контакту з алергенами». – «Із чим?» – перепитала пацієнтка. «Точно визначити, на що у вас алергія, можна тільки з допомогою лабораторних досліджень», – пояснив лікар. Однак, тоді ж зазначив: зазвичай негативну реакцію в організмі викликають цвіт злакових, пух тополі, пилок із квітів.

Почувши таке, жінка збагнула: причина – в сусідській ділянці! Бо колишні господарі обсадили свій город тополями. Дерева повиростали і тепер Свиткам як не листям садок засипають, то пухом ніздрі забивають.

– Пішла до сусідського сина Юри попросити, щоб дерева зрізав. Тим більше, частина їх від старості вже повсихала. Але Юра як сказав колись «Не буду», так до цих пір своїми тополями мене тероризує, – нарікає Галина Петрівна.

Крім того, жінка має зуба на Юрія Кашубу через те, що він, оберігаючи свій ставок від несанкціонованих рибалок, зумисно розвів довкола водойми «джунглі».

– Бо то таки джунглі! – підтверджує Галина Свитка. – І не просто хащі: цілі зарослі борщівнику! Густі такі, що там лисиці заводяться. У мене курей крадуть і в борщівник ховаються. Я як у попередні роки побачила: курчата зникають, узяла косу та й пішла трохи зарості прорідити. Не знала-бо, наскільки той борщівник отруйний. Скосила його. Стала коло води помитися: ой матінко!!! Все тіло такими водянками покрилося, страшно глянути!!! Як-то від сильних опіків. Сусід наш теж колись прибігає до мене і показує: вся шкіра в таких червоних пасмах од того борщівника.

Аби змусити Юрія Кашубу навести лад на його земельній ділянці, каже Галина Свитка, до кого тільки не зверталася: у санстанцію, до районного начальства. Соловичівський сільський голова теж просив Юрія Кашубу пошкодувати сусідів і позрізати рослинність, котра так шкодить людям. Проте дарма.

– Один чоловік із села пропонував: сам позрізає тополі і вивезе. Але ціна, яку запропонував, Кашубі не підійшла, – зітхає жінка. – Ось так через ті алергени в мене з кожним роком здоров’я все гіршає. Ніс фактично весь час закладений (а від того болить голова, бо кисень до мозку не надходить). Очі, як ви бачите, постійно спухають. Кашель так хапає, як в астматика! Та найгірше, що через постійний прийом протиалергічних препаратів я вже печінку «посадила», а самі медикаменти через звикання до них організму щораз менше допомагають. От і не знаю, як мені далі бути?..

Ще не знаючи, наскільки результативним буде втручання «Волинської газети», ми пообіцяли одне: спробувати допомогти.

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора.