Навічно в списках

Аби згадати героїв, які віддали своє життя за наше з вами мирне небо, 11 липня Державна прикордонна служба вшанувала пам’ять загиблих. Долучився до загальноукраїнського заходу і Луцький загін.

Бійці, які цього ранку вишикувалися на плацу загону, пригадують: тоді, два роки тому, так саме світило сонце. Але замість співу пташок ревіли смертоносні машини російського агресора. Вони знищували на своєму шляху все і всіх. Не запитували ні віку, ні звання, ні сімейного стану.

Тож серед полеглих поблизу Зеленопілля Луганської області – генерал-майор Ігор Момот, який у складі ще радянських військ вийшов із пекла Афганістану, а через десятки років поліг від рук колишніх побратимів.

Загинув тоді від мінометного обстрілу Олег Глущак, який прийшов у прикордонники для мирної роботи механіком-слюсарем.

Не пошкодували «Гради» і 20-річного Дмира Сирбу та його на два роки старшого товариша Вільгельма Штольцеля. Молодші сержанти всього три місяці пробули у лавах ДПСУ, як у складі тактичного угруповання «Кордон» добровольцями поїхали в зону АТО для виконання бойових завдань.

Рятуючи поранених побратимів, загинув майор Ігор Петрів.12 липня під час евакуації двох поранених із селища Зеленопілля БТР Петріва наїхав на ворожий фугас. У результаті підриву майор загинув на місці. 

Пав смертю хоробрих і старший сержант Анатолій Луцко. Як оператор-навідник бронетранспортера він намагався евакуювати поранених із блокпоста поблизу Довжанського. Втім, під час обстрілу терористів зупинилося і життя сержанта Луцка, зупинилося на позначці «27».

Рятуючи пораненого солдата, БТРом намагався прорватися крізь ворожий обстріл старший сержант Василь Поляков. Але 23-річного бійця теж наздогнала куля агресора. 

Що таке підлість і підступність, відчув на собі солдат Павло Лазаренко. Він, призваний на службу за призовом, добровольцем пішов у зону АТО патрульним-водієм. Отримавши важке поранення, вижив і мав із такими ж пораненими бути у складі колони евакуйованим на мирну Україну. Проте ворог, усупереч моралі та будь-яким міжнародним домовленостям, не пошкодував навіть важких хворих. І за декілька днів після обстрілу тіло Павла Лазаренка упізнали бойові товариші.

Пригадуючи той трагічний період гібридної війни, чимало нинішніх службовців Луцького прикордонного загону згадували, яким непростим було і їхнє перебування у зоні АТО.

– Я пам’ятаю першу хвилю мобілізації, – під час урочистостей виступив перед молодшими товаришами голова ветеранської організації прикордонників, генерал-лейтенант Аркадій Яворський. – Ось тут, на плацу, ми шикувалися. Не мали ні відповідного спорядження, ні належної підготовки. Але дуже швидко ДПСУ закумулювала свої сили та ресурси, аби виконати два основні завдання: тримати оборону і берегти особовий склад. Саме тому, я вважаю, Луцькому прикордонному загону вдалося з мінімальними втратами виконувати бойові завдання на Сході України: із 67 загиблих прикордонників ми, волиняни, втратили двох: Сергія Гулюка та Сергія Киричука. Хоча і це – непоправна втрата. Із 450 поранених 24 – з Луцького загону. Але будемо вірити, що якнайшвидше нам вдасться поставити крапку в цьому сумному переліку…

Вшанувавши побратимів хвилиною мовчання, прикордонники з числа учасників АТО поклали квіти до пам’ятного знаку загиблим прикордонникам. Знаку, який було відкрито 2012-го і який мав стати лише згадкою про далеке воєнне минуле…