Найвищий пріоритет – інтереси держави

Найвищий пріоритет –  інтереси держави

Перші кроки завжди найважчі

Це інтерв’ю далеко не з пафосом святковості. З народним депутатом України Ігорем Лапіним ми говорили про буденні речі, без яких не мислиме наше життя. З ними ми стикаємося щодня, щогодини, кожної миті. Вони й становлять суть нашого буття на одній з планет сонячної системи – Земля. Звичайно, ми далекі від думки, що усе сказане політиком такого високого рангу – це істинна в останній інстанції. Далеко не з усіма тезами можна погоджуватися. Їх можна сприймати чи заперечувати. Пригадаймо класика: «Каждый имеет свой ум голова». Тому будемо дотримуватися демократичного принципу: кожен має право на висловлення власної точки зору. Об’єктивна вона чи суб’єктивна – судити читачам видання. 
Про Ігоря Лапіна я дізнався далеко до чергових виборів у Верховну Раду, які відбулися ( просто нагадую) у 2014 році. Допомогла у цьому сесія обласної ради, на якій слово надали людині у форменому однострої. Це і був Ігор Лапін – командир роти славнозвісного добровольчого батальйону «Айдар», бійці якого одними з перших стали на захист рідної землі від північних «печенігів» на сході України. Тоді Ігор Олександрович (він у той час після поранення лікувався у Луцькому військовому шпиталі) емоційно та пристрасно звертався до обранців волинської громади з проханням максимально допомагати нашим воїнам і технікою, і провізією.    
Дещо ближче ми познайомилися під час виборчої кампанії. Так, видно, розташувалися небесні світила, що саме мені довелося робити матеріал про кандидата у депутати Верховної Ради України Ігоря Лапіна. Тож не без підстав, вважаю, що вніс якусь долю у перемогу мого візаві, котрий тепер у почесному ранзі народного депутата.

– Ми з Вами кілька разів спілкувалися у телефонному режимі. Нині маємо нагоду робити це віч-на-віч. Читачам буде цікаво дізнатися про перші кроки учорашнього бійця у високий політикум. Тут основною зброєю для захисту державних інтересів має стати слово, про що свого часу влучно висловилася наша геніальна землячка Леся Українка.
– Перші кроки завжди даються найважче. І не тільки дитині, яка сп’ялася на ноги, але й людині, котра починає самостійне життя чи то після школи, чи після вищого навчального закладу. Новий колектив, нові обов’язки, нова атмосфера. У політику також уходив обережно та поступово. У буденному житті трапляються речі, які тобі не дуже подобаються і ти їх ніколи б не робив. У політиці іноді доводиться йти на компроміс з власною совістю. Таке враження, що це інший світ – перевернутий з ніг на голову. У цій царині існує термін «політична доцільність». Іноді, здається, що у тебе або зв’язані руки, або зав’язані очі і ти йдеш наосліп. Але робити саме так потрібно обов’язково. Йти на певні компроміси, зважувати баланси сил, оцінювати певну ситуацію і, зрештою, домовлятися, аби той чи інший закон набрав необхідну кількість голосів. Добре знаю, що за таку поведінку пересічні громадяни нас часто-густо гудять. Але не будеш кожного разу доводити, що так вимагали інтереси держави, яка нині знаходиться у досить важкій ситуації, спричиненій війною, що її нам нав’язала північна агресивна сусідка. Її керівництво досі живиться примарними шовіністичними ідеями «єдиної і неподільної» на чолі зі старшим братом. Тепер ми усі добре знаємо, що таким він ніколи нам не був. Не є і не буде. 
Ось приблизна ситуація: фракція виносить на обговорення якийсь закон, який на її переконання підготовлено ідеально. У колег з інших фракцій думки діаметрально протилежні. Проблема виникає сама собою. Тоді й починається пошук методів розв’язку задачі з багатьма невідомими. Коли пропонують щось змінити, додати чи прибрати взагалі, то власні амбіції доводиться ставити на другий план. Подібні складності, на жаль, існують і нікуди від них не дінешся. Доводиться вчитися вести перемовини, знаходити спільні дотичні точки і на цій основі  знаходити спільний знаменник. Це перше, що мені довелося робити в парламенті на початку мого депутатства.

– Пане Ігоре, про домовленості, шляхи пошуку компромісів у народі гуляють цілі легенди. Давайте конкретизуємо ці поняття, аби вони стали необхідними гравцями на певному правовому полі. Ми звикли усе помацати руками чи побачити на власні очі. Такий метод переконує остаточно.
– Такий наш менталітет. Нас так виховували і ми такими виросли. Але не про дрова мова. Візьмемо конституційну реформу. Ми усі говорили і переконані досі, що узурпацію влади ні в якому разі допускати не можна. У той же час у пропонованій конституційній реформі передбачено, що вся повнота влади, по суті, зосереджується у руках однієї людини – у даному випадку у президента. Подібна квота діє тільки у перехідний період, який знову-таки пов’язаний з російською агресією. Якщо ситуація нормалізується така необхідність відпадає сама собою. Україна повертається до парламенто-президентської  форми правління, що чітко записано у нашому Основному Законі. Більшість парламентарів не одразу пішли на подібний крок. Лише переконлива аргументація, що в іншому випадку ситуація в країні може стати не контрольованою і привести до великого хаосу, зробила свою справу. 
У даному випадку доля держави значно переважає над твоїми принципами та амбіціями. Для чого ж ми тоді виборювали нашу Незалежність і відстоюємо її тепер на полі бою зі зброєю у руках? Щоб будувати власну державу на своїй, Богом даній землі, і передати у спадок дітям та наступним поколінням. На моє глибоке переконання компроміс у таких випадках цілком оправданий. Крім змін до Конституції, ще був прописаний закон про судоустрій, який передбачає зміни у цій державній інституції.

Правові колізії з добровольцями

– Досвід, як відомо, набувається з часом. Він додає упевненості, сприяє більшій активності, породжує бажання бути більш корисним і суспільству, і людям, котрі тобі повірили та довірили.
– З часом прийшло розуміння, що потрібно самому братися за розробку законодавчих документів різного призначення. Юридична освіта у даному випадку стала доброю підмогою. Щоправда, на перших порах виникали труднощі щодо стикування одного закону з іншим. Доводилося шукати фахівців, які надавали кваліфіковану допомогу.  Тепер ці нюанси у минулому. Маю і власноруч написані проекти законів і у співавторстві з іншими колегами. Маю напрацювання правового характеру. У чому їх суть? Не секрет, що владці бояться бійців добровольчих батальйонів і роблять усе, щоб їх дискредитувати. Чому? Вони пішли воювати не за гроші, а за ідею, яку відстоюватимуть до кінця перед будь-ким. Це декого лякає. Ось чому в державі порушено ряд справ проти патріотів, які першими вийшли боронити Україну. Є така справа і відносно командира добровольчого батальйону «Айдар» Сергія Мельничука. Вона тягнеться уже два роки. Якби там була серйозна доказова база, то ми побачили б логічний кінець. 
Це далеко не одинокий факт. Не стану усіх перелічувати. Тому я запропонував дещо поміняти підхід до звинувачень тих людей. Інкримінують, скажімо, незаконне затримання чи розповсюдження наркотиків. Ми в бою взяли сепаратиста. Поряд нема ні прокурора, ні судді, які дали б санкцію на арешт чи тримання. Правда, парадокс? Наркотики мали усі, бо після штурму (у 2014 р. їх в «Айдара» було 12) потрібно терміново вколоти важко пораненого. То що усіх стригти під одну гребінку і назвати злочинцями?! У такому разі станемо країною-концтабором. Словом, працювати є над чим.

– Незабаром буде два роки Вашого депутатства. Під час передвиборчої кампанії у Вас було чимало зустрічей з лучанами, на яких прозвучало чимало корисних порад, пропозицій, побажань. Якусь частину з них, думається, вдалося реалізувати, інші чекають у черзі на вирішення. Що можете сказати з цього приводу?
– Якщо відверто, то у більшості люди мене запитували, що буду робити, коли стану депутатом Верховної  Ради. Я демонстрував розроблену програму, яку тепер поступово перетворюю у життя. Основним її пріоритетом, що на той час було і залишається донині досить актуальним, значилося підвищення обороноздатності держави. Я особисто напрацював законопроекти у цьому напрямку, у яких чітко прописано як в умовах агресії з боку Росії зміцнювати та нарощувати могутність наших Збройних Сил. 
Інший аспект програми увібрав у себе питання, пов’язані з децентралізацією органів місцевого самоврядування. Не буду співати дифірамби, але ще  в минулому Уряді вони успішно пройшли апробацію. Тепер залишається лише одне – виконувати намічене. Та тут, як уже знаємо з нашої повсякденної практики, далеко не усе гаразд. Прірва між словом і ділом – колосальна. Взяти приміром боротьбу з корупцією. Більшість європейських експертів одностайні, що наше законодавство у цьому напрямку найпрогресивніше. На сьогоднішній день кожна людина може зайти в інтернет і побачити статки будь-якого чиновника. Ще до недавнього часу ці  дані були засекречені. Зараз кожен бажаючий може переконатися, що ні в Лапіна, ні в його родичів нема ні 25 квартир, ні інших статків, про що писали фейкові ЗМІ. До чого веду? 
Стало набагато простіше вивести на чисту воду нечесного чиновника.  Але скільки часу затрачали усі наші правоохоронні органи, аби притягнути когось до відповідальності? Справи тягнулися не місяцями, роками.  Наша Генеральна прокуратура  перетворилася на консервну банку,  яку пора викинути на смітник, бо  її вміст давно зіпсувався. Тепер у цьому відомстві з’явився гострий ніж в особі Юрія Луценка, який допоможе цю консервацію оперативно відкрити.
Останнім часом більше уваги став приділяти залученню коштів державного бюджету на потреби луцької громади. Торік, приміром, п’ять мільйонів гривень виділили на ремонт будинку школяра. Є певні напрацювання і цьогоріч. Але справа в іншому. Усі інтернет-видання нашого краю знаходяться у руках олігархічних груп. І другий рік поспіль усі вони мене «мочать». Це правда, бо ні під кого з них я не ліг. Аби оправдатися, мені треба ходити й розказувати, що це не так. Це забере багато часу. Власних медіа ресурсів у мене нема. Будь-яка позитивна інформація про мою діяльність просто ігнорується. Якщо крок зробив не так, то так розпіарують, що навіть за великі гроші так не розписали б за щось хороше. Будь-яка фейкова новина про Лапіна, яка не існує у природі, швидко набирає обертів і розкручується. Потім ці «доброзичливці» кажуть, що, мабуть, це правда, оскільки до суду він не звертався. 
Судитися з інтернет ресурсами вважаю нижче своєї честі. Роблю вигляд, що подібних побрехеньок просто не помічаю. Робиться це з однієї простої причини – я не лобіюю інтересів жодної олігархічної групи.  Вони ж хочуть мати ручних чи кишенькових депутатів, а не тих, що мають власну думку і гідність. За таку позицію і розпинають мене словесно. Коли вранці продивляюся сайти і на жодному нічого про себе не знаходжу, починаю міряти пульс, чи я ще живий. У результаті зробив для себе один висновок: раз «мочать», виходить усе роблю правильно.

– Ігоре Олександровичу, думаю, для Вас не є секретом чутка, яка гуляє Луцьком, що ні в якому АТО, ні в «Айдарі» Лапін не був.
– Що мені усім розповідати, де я був? А сенс? Мої хлопці, з якими я пройшов, усі мене знають. Як і те, що командиром роти мене не назначали у якомусь штабі.  Приїхав на Схід простим солдатом і самі хлопці виявили бажання, аби я взяв командування ротою на себе. Їх думка для мене найцінніша. До різних побрехеньок не звикати. Знаєте, хто найголосніше волає: «Ловіть злодія!»? Сам злочинець. Спочатку писали, що не був на війні. Тепер кажуть: «Був, але займався мародерством». Чиї ЗМІ це розповсюджують? Приватні, які, ще раз це кажу, належать олігархічним групам. Якщо в когось є достовірна інформація, що я мародер, готовий сьогодні написати заяву про зняття з мене недоторканності. Вона мені не дуже потрібна. Я був у боях і чимось іншим займатися не було коли. Добре знаю одну людину в Луцьку, яка усім розповідає і в Фейсбуці пише, що Лапін не воював. Цей негідник сидів у штабі за сто кілометрів від передової, поки ми не розкусили, що це щур і не вивили на чисту воду. Тепер він мстить. Звідки йому знати, хто, де і як воював. Зрештою, не хочу на цьому навіть акцентувати більше уваги.

Прагнення наближають перемогу

– На превеликий жаль, війна на східних теренах України триває і досі. Знаю, що Ви періодично їздите на бойові позиції не лише рідного «Айдару», а й інших підрозділів, возите різноманітні вантажі, військове спорядження. Не кортить піти у розвідку, узяти участь у засідці?
– Скажу так, що потреби на війні лишаються одні і ті самі. Тут не міняється нічого. Учора, сьогодні і завтра солдатам були і будуть потрібні тепловізори, прилади нічного бачення, тактичні окуляри, берці, налокітники, наколінники, інший одяг та військова амуніція. Є іще одна мета наших поїздок : передача досвіду молодим воїнам. Зі старої гвардії «Айдару» у строю залишилося шість чоловік. Зізнаюся відверто, що скучаємо  (усміхається ) за тим духом, за тим рухом, життєвим неспокоєм, в якому постійно підстерігає небезпека. Не відмовляємося, коли хлопці просять підсобити у якійсь спецоперації. Відразу десь береться бойовий азарт. Звичайно, подібне не дозволяється, але «Айдару» (знову щиро сміється) можна трішки більше, ніж іншим підрозділам. Буває, що йдемо до «сепарів» і садимо їм картоплю, тобто ставимо міни. Підтримуємо контакти і з іншими підрозділами. Усі вони виконують одну і ту роботу – захищають нашу незалежність, яка у 1991 році далася нам легко. Тепер відстоюємо її власною кров’ю  наших патріотів. Іноді доводиться вирішувати якісь складні проблеми на високому рівні. Депутату набагато легше достукатися до генерала, ніж рядовому солдату. У разі нагальної потреби контактую з Генеральним штабом чи командуючим сектором оборони. Стараюся робити усе можливе, аби якомога швидше наблизити день нашої перемоги. Хоча, скажу відверто, побоююся, що російський агресор з його імперськими амбіціями може втягнути нас у ще кривавішу бойню. Щось він планує, коли стягує танки та іншу військову техніку на захоплені території. Прошу Бога, аби я помилився у своїх побоюваннях. Нам треба облаштовувати свою державу на європейський лад. Люди мають жити достойно як і в інших цивілізованих країнах світу.

– Шановний пане депутате, що можете побажати  читачам «Волинської газети»  напередодні Дня незалежності?
– Чистого голубого неба над нашою мирною землею. Це у першу чергу. По-друге, більше радості та доброти на кожен день. І, по-третє, високого рівня життя, процвітання кожній родині, щирого дитячого сміху у наших оселях. Зі святом Вас, дорогі мої земляки. Щиро ваш Лапін.
Розмову записав 
Володимир ПРИХОДЬКО.




  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (542) - 87.8%
Пізно (21) - 3.4%
Яка різниця? (10) - 1.6%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (21) - 3.4%
Мені байдуже (20) - 3.2%