Храм тюльпанового поля

Колись із пагорбу, де ще в 1531 р. (за літописами) стояла гарна дерев’яна церква, на озеро Світязь відкривався чудовий пейзаж. Зараз мирська суєта дісталася й до цього заповідного куточка волинської природи, тому краєвид перекрила якась химерна та примітивна споруда, де стирчать у вікнах голови відпочивальників… Хто і коли дозволив цю аферу, залишається лише тільки здогадуватися, бо в древні часи наші пращури думали не про миттєві вигоди…

Коли в 1834 р. храм згорів від недопаленої свічки, вже наступного року богобоязні світязяни звели дерев’яну каплицю з дзвіницею. 

А на початку 1840-х років стараннями сина Ксаверія графа Владислава Браницького у с. Світязь розпочато будівництво мурованої церкви, яке закінчила дружина Владислава – графиня Роза Потоцька вже після смерті чоловіка. 

В 1846 р. – рівно 170 літ тому! – церква була освячена. Священиками на той час були о. Федір Тетеруковський (до 1843 р.) та о. Євфимій Пінькевич (з 1843 р. і пізніше). 

Світязький Петропавлівський храм, який у первозданному вигляді зберігся й до сьогодні, в лихі часи міжконфесійних утисків завжди залишався острівцем православ’я на північно-західних землях України. 

Навіть після того, як Волинь на підставі радянсько-польського договору відійшла до складу Другої речі Посполитої, тут вдалося захистити предкавічну віру та звичаї. Особливо на цьому поприщі потрудився священик Анастасій Абрамович. Незважаючи на те, що влада Волинського воєводства у різні способи відбирає в храму земельні наділи (з 150 га в 1921 р. залишилось 38 га в 1937 р.) та душить неймовірними податками (річний дохід церкви становив 816 злотих, а різні податки забирали 500 злотих), духовне життя тут не спиняється. Мало того: парафіяни зуміли навіть зібрати 8 тис. злотих, аби перекрити дах церкви бляхою. 

Ні «перші совєти», ні німецькі окупанти не змогли побороти Петропавлівську церкву та її прихожан. І лише в лютий період войовничого атеїзму (1967-1968 рр.) богослужіння в храмі довелося припинити. Люди оббивали різні пороги владних кабінетів (від Луцька до Києва), і нарешті отримали свого душ пастиря: в село прибув новий настоятель храму Сергій Мельничук, про якого з теплотою досі згадують люди.

Ще один місцевий священик – Адам Матіюк – також навічно увійшов в історію парафії, бо напередодні Незалежності встиг провести необхідні внутрішні і зовнішні ремонтно-реставраційні роботи.

«З 1999 р. для Петропавлівського храму починається нова сторінка історії. З приходом отця Василія Дем’янчука при церкві починає діяти недільна школа, здійснено перекриття храму, заново побілено стіни ззовні, повернуто частку колишньої церковної землі (1,25 га), до вівтарної частини храму добудовано паламарку, зроблено опалення в церкві», – говориться в інформації Володимир-Волинської єпархії УПЦ Московського патріархату (саме до цієї конфесії й належить нині церква).

А 27 вересня 2001 р. у світязькому храмі сталася ще одна вікопомна подія –  замироточила Почаївська ікона Божої Матері. З того часу потік людей, що приїздили на молитву, збільшився. 

Мало того: в вищих церковних колах виникла ідея збудувати поруч із древньою церквою однойменний чоловічий монастир.

29 березня 2002 р. уперше в історії парафії тут відбувся чернечий постриг (настоятель храму отець Василій став ієромонахом Арсенієм), а наступного дня – хіротонія диякона Федора Шопука (тепер священик храму с. Світязькі Смоляри). Тоді ж владика Симеон оголосив про перейменування храму с. Світязь у Петропавлівський скит Низкиницького чоловічого монастиря.

«Коли настав час копати рови під фундамент братського корпусу, до о. Арсенія підійшов житель села Омеляне і сказав, що йому ще 20 років тому приснився сон, ніби на тюльпановому полі (тут один селянин тривалий час вирощував тюльпани на продаж, вони й тепер часто викидають зелені листочки із землі) копають рови. Він запитав тодішнього батюшку: «Що тут буде?». «Монастир», – відповів той», – гласить легенда.

28 жовтня 2003 р. архієпископом Володимир-Волинським і Ковельським було звершено Літургію та молебень і закладено наріжний камінь храму на честь ікони Божої Матері «Спорительниця хлібів» та капсулу з документом про заснування Петропавлівської обителі, через 2 роки оголошено про перейменування скиту у Світязький Петропавлівський чоловічий монастир, де нині проживає значна кількість монахів.

Навіть у літні сонячні дні біля Петропавлівських церкви та монастиря багато людей. Одні моляться в храмі, інші з цікавістю оглядають архітектурну пам’ятку та все, що зроблено на території храму та обителі. Особливу увагу привертають рукотворний ставочок із бесідкою посередині, пам’ятні знаки на честь мешканців с. Світязь, які пропали безвісти під час Другої світової війни, а також – гарно обладнаний дитячий майданчик і навіть невеличка та екзотична ферма з фазанами.