Ірина Констанкевич: «Нехай символ вільної України живе у кожному серці»

Глибоко символічним стало рішення Ірини Мирославівни зустріти 25-річчя Незалежності України серед простих волинян. Із нагоди свята народний депутат, як і обіцяла, приїде до громади в с. Суськ Ківерцівського р-ну!

Саме про реальну працю, спрямовану на розбудову рідної держави та покращення життя кожного її громадянина, ми й говоримо напередодні славного ювілею України.

– Як каже філософ, усе тече, усе міняється. Життя не стоїть на місці. Певні зміни відбуваються і в людській свідомості. Учорашні цінності не можуть сприйматися однаково сьогодні і – тим більше! – завтра. Тому й вирішила не лише брати участь у виборах, але й перемагати, щоб донести до влади голос людей. Потрібно змінювати модель суспільно-політичних відносин. Робити це потрібно професійно, відповідально і швидко. І ми це можемо зробити тільки разом! Оскільки трапилася гарна нагода, то із задоволенням скористаюся нею і щиро вітаю усіх волинян і, у першу чергу людей із Маневицького, Любешівського, Камінь-Каширського та Ківерцівського районів,  із нашим найбільшим святом. Хочу, щоб символ вільної України жив у серці кожного громадянина і завжди дарував відчуття щастя та радості. Зі святом, дорогі мої!

– Реформування сьогодні потребує буквально все. Про це повсякчас заявляють навіть посадовці найвищого рівня нашої держави. Та далі слів, на жаль, справи не рухаються. Враження таке, що ми потрапили у якесь зачароване коло, з якого не знаємо, як вибратися. На словах усе густо – на ділі пусто. Взяти для прикладу хоча б чорнобильські проблеми. Камінь-Каширський та Маневицький райони від аварії на ЧАЕС постраждали найбільше. Нині людей, які проживають на цих нещасних територіях, хочуть позбавити багатьох пільг. Але без них селяни просто не виживуть. Тут і так украй складна ситуація, особливо це стосується Маневиччини, де спостерігається високий рівень захворюваності, у тому числі онкологічного напрямку, та й діти народжуються з важкими вадами здоров’я… На жаль, ця проблема чомусь уперто замовчується. Усі ніби у рот води набрали. Невже ми стали байдужими до чужої біди і чужого горя? Але ж ми єдиний народ, котрий має одну мету – побудувати демократичне суспільство вільних і щасливих та самодостатніх людей. І чужої біди в такому суспільстві бути не може. 

– Мені болить той стан, до якого доведені освіта, медицина, культура. Особливо наполегливо працюватиму над збільшенням місць у дитячих садках, покращенням матеріально-технічної бази освітніх закладів, упровадженням соціальних програм щодо надання підтримки сільському вчителю,  зокрема – пільгового кредитування з нульовою ставкою для придбання  власного житла. Це ж просто наруга над людиною: вимагати повної відданості і у той же час не створити для неї звичайних побутових зручностей! Скажіть, де ще в якій країні найдете, щоб учитель чи медик жив на приватній квартирі і платив за неї останні гроші?! Це – нонсенс! 

Вважаю вкрай негативними ідеї позбавлення студенства стипендій. Якщо подібне станеться, вітчизняні чиновники на самому злеті підріжуть крила молодим талантам. Хто ж тоді рухатиме нашу науку, звідки братимуться передові, прогресивні технології, які так нам потрібні у всіх сферах? 

Давно назріла пора серйозно зайнятися лікуванням нашої медичної галузі. Ні для кого не є секретом, що рівень життя та його тривалість в Україні є найнижчими порівняно з іншими країнами Європи. І – не тільки Європи. Тому медична сфера вимагає адекватних реформ. Держава практично не виділяє коштів на профілактику захворювань, тому ініціюватиму збільшення видатків на цей напрямок, реалізацію проектів у дитячій медицині, належне забезпечення ліками ФАПів, амбулаторій. Думаю, далеко не другорядним питанням є ціни на ліки. Сьогодні вони просто зашкалюють. Більшості працюючих та  пенсіонерів, які мають мінімальні зарплати та пенсії, лікування нині просто не доступне. І про яку реабілітацію взагалі можна говорити? За який кошт придбати, скажімо, путівку у санаторій на оздоровлення?

– Сподіваюся, що в цьому питанні не буду одинокою. Депутати, які по-справжньому вболівають за людей, за їхні інтереси, не мають права байдуже спостерігати за тим, що з цими людьми коїться. Бідність стає їхнім постійним супутником. І при такій ситуації владці намагаються забрати в окремих категорій громадян ще й останні копійчані пільги. Це якесь блюзнірство і політична близорукість. Мені це нагадує того чоловіка, котрий сидить на гілці і докладає максимум зусиль, аби швидше її спиляти власною рукою. Робитиму усе можливе, аби повернути соціальні виплати «чорнобильцям». Найважливіші питання для цієї категорії пільговиків –  це безкоштовне, але якісне лікування, достатнє пенсійне забезпечення та вирішення житлової проблеми. При формуванні статей державного бюджету ініціюватиму збільшення  коштів для потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС і повернення відмінених пільг. Ми не маємо права забувати, що ці люди ризикували найдорожчим – власним життям, аби зберегти його мільйонам інших. 

Відстоюватиму також надання реальних пільг дітям війни,  збільшення виплат одиноким матерям та тим, які отримують державну допомогу на дітей. Вимагатиму, аби прожитковий мінімум, який є основою для бюджетних розрахунків, відповідав сьогоднішнім реаліям.

– Я уже зауважувала, що у більшості своїй державні мужі навчилися лише обіцяти. Потім дуже швидко про це забувають. Чи не тому украй недостатня увага з боку влади бійцям, які відстоювали і відстоюють нашу Незалежність на Сході України? 

Землі, які держава обіцяла всім учасникам АТО в межах міст, містечок та поблизу них, практично немає. Їх роздають «потрібним» людям, котрі не створюватимуть дискомфорту місцевим чиновникам. Миритися з таким станом речей не збираюся. Пропонуватиму підтримати ініціативу голови обласної ради Ігоря Палиці, щоб у містах відшукати ділянки під зведення багатоповерхівок, у яких пропорційну частину квартир забудовник міг би виділяти  для бійців. Ініціюватиму створення нових робочих місць, що пришвидшить процес адаптації бійців АТО. Підтримуватиму надання демобілізованим захисникам України безкоштовної медичної допомоги, психологічної реабілітації, забезпечення санаторно-курортним лікуванням разом із сім’єю. 

– Відомо, що аграрії у більшості розвинутих країн користуються державною  підтримкою. Адже погода у будь-який момент може внести корективи у намічені плани цього гігантського цеху під відкритим небом. І фермери, і одноосібники повинні користуватися беззаперечним правом на отримання дотацій від держави. Волинь –  аграрна область, тому вважаю за необхідне відстоювати державну підтримку сільгоспвиробників; ратувати за програми підтримки сільськогосподарських виробників, у тому числі  як фермерських господарств, так і одноосібників у рамках загальноукраїнських та регіональних програм. У нашої держави реально усі передумови для того, щоб стати провідною годувальницею у світі, Господар у землі дбайливий, варто лише його підтримати і всіляко заохочувати.

– У тому то й річ, що високопосадовці не дуже хочуть відпускати самоврядний корабель у самостійне плавання. Мовляв, побачимо, куди ви будете пливти, а тоді подумаємо про фінансове забезпечення наміченого курсу. Грошима повинні розпоряджатися самі громади, тоді, переконана, толку буде більше. На місці завжди видніше, що треба зробити у першу чергу, а що відкласти на потім. Виходячи з такої позиції, відстоюватиму зменшення відсотків відрахувань до державного бюджету, що збільшить фінансування територіальних громад. А запровадження незалежного аудиту для контролю місцевих бюджетів, прозорості їх використання дасть можливість уникнути зловживань у фінансовій сфері.  Підтримуватиму ініціативи щодо розвитку соціальної інфраструктури: виділення коштів на ремонт та будівництво доріг, забезпечення належного автобусного сполучення між населеними пунктами, будівництво сміттєзвалищ, ремонт каналізаційних мереж. Вважаю за необхідне знайти кошти на ремонти приміщень клубів як соціально-просвітницьких центрів, підтримку аматорських колективів, розвиток народного мистецтва. Ініціюватиму вирішення питання поширення мовлення волинського телебачення у північних та східних районах Волині. Зрозуміло, підтримуватиму розвиток спортивної інфраструктури у місцевих громадах. 

Попереду – дуже багато планів, які потрібно реалізувати в найкоротші терміни.

Тільки разом змінимо наше життя на краще!