Трішки тепла

Трішки тепла

Одного разу вночі Леся прокинулася від сильного болю в серці. Їй здалося, що вона вмирає. Страх заполонив усе тіло. Хапаючи повітря ротом, вона розридалася…

Антон, прокинувшись і сонно позіхаючи, запитав, що сталося. Леся, не стримуючи себе, розповіла йому про свій біль і страх. Жінці так хотілося, щоб її заспокоїли, як дитину, приголубили, пообіцяли, що все буде добре. Але… чоловік протер рукою сонні очі та спокійно сказав, що не треба турбуватися завчасно, а просто сходити до лікаря.

– Ти мене зовсім не любиш! – вигукнула з відчаю.

– А кого ж я маю любити, крім тебе? Краще давай спати, а то мені рано вставати на роботу, – і повернувся на інший бік…

Леся прожила з чоловіком близько десяти років. Нічого поганого про нього сказати не могла: приносив додому зарплату, якщо її давали, не курив, можна сказати, майже не пив, навіть інколи готував та мив посуд. Правда, Лесі бракувало елементарної уваги, хоча б кількох добрих слів, трішки тепла. От як зараз. Чомусь здалося, що на всій земній кулі немає нікого, крім неї. Біль потрохи вщух, але стало непереборно холодно. Ледве дочекалася ранку, так і не зімкнувши очей…

Коли за чоловіком зачинилися двері, Лесі знову стало зле і самотньо. Вона вся тремтіла від холоду. Навіть вранішня кава не додала бадьорості та настрою. Автоматично взяла в руки мобільний. Кому зателефонувати? Хто допоможе? Почала перебирати номери. Очі наштовхнулися на номер Вадима…

Вони зустрілися банально – на роботі. Між ними спалахнула іскра. Але Леся була заміжня, та й Вадим – молодшим на 6 років. Тож тоді все закінчилося, так і не розпочавшись. Вадим зайнявся власним бізнесом, навіть кликав її до себе. Відмовилася. Обірвала будь-які зв’язки. З того часу минуло два роки…

Чомусь захотілося набрати цей номер. Можливо, Вадим ще пам’ятає її.

На диво, він впізнав її:

– Лесю! Ти?! Дуже радий чути твій голос!

– Я хотіла б поговорити...

Домовилися про зустріч.

Коли увійшла в кафе, Вадим уже був там. Попрямував назустріч із усмішкою та обережно потиснув її змерзлу руку. І Леся, п’ючи маленькими ковтками еспресо, чомусь розповіла все. Від сказаного їй стало легше. Тримаючи її руку, заспокоював як міг, промовляючи якісь ніжні слова, від котрих тепліло на душі. Поступово зник і пронизливий біль у серці. Але до лікаря вона пообіцяла сходити. Хоча тепер, сидячи біля цього чоловіка, вже не розуміла, чому її огорнула паніка. Біля нього було так затишно й добре.

Запросив до себе:

– Я непогано готую.

– А чому б і ні?! – вирвалося в Лесі.

… Вадим справді щось трохи чаклував на кухні, спочатку приготувавши Лесі духмяний чай. Потім вони їли незвичайні страви з ароматами трав і гострим присмаком прянощів, пили вино...

Не пам'ятає, як заснула в його обіймах. У голові лише крутилися слова, котрі він шепотів їй. Його поцілунки були такі ніжні, а руки такі ласкаві. Відчувала, як у ній прокидається пристрасть… Коли розплющила очі, згадала про все. Розгубилася, зніяковіла. За вікном уже була ніч. Швидко підвелася.

– Пробач, мушу йти.

Швидко одягнулася і вислизнула за двері.

– Лесю! – зірвався за нею. – Зачекай! Я підвезу тебе!

– Ні, не треба.

Просив зателефонувати. Казав, що чекатиме, скільки треба.

…Вдома чоловік спав біля телевізора. Навіть не прокинувся, а вона й не будила. Вимкнула світло, тихенько роздягнулася, лягла в ліжко. Знову не могла спати. Але тепер – від почуттів, які переповнювали серце. Так приємно почуватися коханою…

Вадим подзвонив сам. Знову кликав до себе. Назавжди. Пообіцяла подумати. А через тиждень із сумкою через плече вже стояла біля дверей Вадима.

– Я назовсім, – сказала на одному подиху, коли відчинив двері. – Можна?..

Він притиснув її до серця.

Ната МОРОЗОВСЬКА.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (168) - 88.4%
Пізно (5) - 2.6%
Яка різниця? (4) - 2.1%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (7) - 3.7%
Мені байдуже (5) - 2.6%