50 тисяч – для звичайного журналіста…

Заступник головного редактора регіональної газети «Вестфаліше нахріхтен» округу Мюнстер землі Північний Рейн-Вестфалія Ґюнтер Беннінг обговорив із головним редактором «Волинської газети» та головою «Білоруської асоціації журналістів» Андрєєм Бастунцом (м. Мінськ) стан та перспективи розвитку місцевих медіа в Німеччині, Україні та Білорусі, а також – стан свободи слова в цих трьох європейський державах.

45 % усіх місцевих домогосподарств продовжують читати паперові газети. В основному – через передплату. Хоча Німеччина ще раніше від нас зіткнулася з тотальною втратою інтересу до «старих медіа» (телебачення, радіо, газети, журнали) з боку молоді, яка не читає нічого поза своїми планшетами і смартфонами. Саме тому редакція налагодила виготовлення мобільних додатків, а з другого – активізує роботу з читачами, вважаючи їх своїм найціннішим надбанням за 300-літню історію існування видання. 

Власне, німців можна з повним правом назвати нацією, яка продовжує читати: щодня тут виходить понад 1200 найменувань локальних медіа загальним тиражем майже 22 млн примірників. Тобто, газету отримує кожен другий! 

На ринку регіональної преси ФРН, утім, також відбуваються різноманітні метаморфози. Наприклад, деякі газети стикаються з загрозою банкрутства. Але на відміну від волинських реалій, де журналісти в подібних ситуаціях опиняються на вулиці, а видання з багатою історією існування просто зникають, німці діють інакше: «Вестфаліше нахріхтен» просто купила контрольний пакет акцій у видання, яке було конкурентом, і тепер вони «дуплетом» досягають поставлених цілей.

Це робиться, звичайно, не суто з мотивів благодійності і не з вимог редакційного статуту, де в 1945 р. було записано основний постулат: сповідування християнських цінностей. Просто в період панування гітлерівського режиму видання, саме того не бажаючи, перетворилося разом зі всіма іншими в рупор нацистської пропаганди.

Ґюнтер Беннінг пояснив це так: фюрер і його оточення придумали такі закони, коли свобода слова стала просто неможливою, а органи цензури чітко стежили, щоб на шпальтах друкувалося лише те, що подобається владі. Коли ж у 1945 р. третій рейх капітулював, то адміністративна влада союзників (тут були британці) з представників країн Антигітлерівської коаліції одразу провела люстрацію серед журналістів. Ліцензію на право в подальшому працювати в ЗМІ отримали лише ті, хто не співпрацював із гітлеризмом. У результаті «Вестфаліше нахріхтен» очолили нові люди, які раніше ніколи не працювали в журналістиці та не співали од нацизму. Одним із трьох керівників «перезавантаженої» газети був дідусь дружини нинішнього заступника головного редактора…

Власне, зміни торкнулися не лише персоналій, але й системи підготовки кадрів. В німців будь-яка, навіть дуже талановита особа, не може прийти просто з вулиці і за один день стати журналістом. Існує система так званого «волонтерства»: 2 роки кандидати вчаться під керівництвом досвідчених журналістів, отримуючи не лише досвід, але й більш-менш пристойну зарплату – до 1800 євро (приблизно 50 тис. грн). Коли ж отримують стабільне місце роботи, то щомісяця заробляють до 4000 євро (120 тис. грн). Це, до речі, на третину більше, ніж середньостатистична зарплата працюючих у Німеччині.

Іншими словами: в цій країні переконані, що бідна людина не здатна повідомляти правду про життя суспільства, бо вона залежна від кожного євро, а голова її зайнята не творчістю, а думками про те, як прогодувати сім’ю. У нас – все навпаки.

Хоча способи та методи впливу на аудиторію не дуже різняться. Особливо, якщо власник медіа хоче маніпулювати свідомістю. Наприклад, війну на Донбасі тут зазвичай називають «українським конфліктом», а бойовиків і російських найманців – «повстанцями».

Ґюнтер Беннінг не став пояснювати, чому це так, але навів інший приклад: чим радикальнішими є заяви кандидата в президенти США Дональда Трампа, тим охочіше їх цитують журналісти, розповсюджуючи по всьому світу. Але гонитва за сенсацією призвела до сумних результатів: екстремізм породжує новий екстремізм, і фоторепортажі чи теленовини про теракти вже перетворилися на навчальний посібник для нових ісламістів…

«Як професійним журналістам та «старим медіа» потрапити в Інтернет, на якому заробляти гроші? Без розв’язання цієї ключової проблеми журналістика як така майбутнього не має», –  пророче сказав Ґюнтер Беннінг.

І справді: «Всесвітня павутина» викидає споживачам стільки інформації, що вони вже не мають часу на телевізор, радіо чи газету. Як за таких обставин не втратити систему медіа як таку?

Чимало німецьких видань запровадили практику платного доступу до своєї інформації, коли частину найцікавішої статті можна прочитати безкоштовно, а решту – лише за гроші. Для німців це не проблема хоча б тому, що в них є сучасна система оплати товарів і послуг через Інтерент, а також – гроші як такі. У нас, самі розумієте, нема ні одного, ні другого. 

Та без консолідації самих журналістів перемоги в боротьбі за споживача інформації з низькопробними та безплатними сайтами не досягнути. Тому Гюнтер Беннінг сказав, що керівники всіх місцевих медіа зараз розробляють спільну систему запровадження платного доступу до своїх матеріалів. Крім цього, медіа-спільнота вимагає від влади, щоб на підтримку «старих газет» держава виділяла такі ж гроші, як це вона робить стосовно телебачення і радіо.

Бо ж і суто на приватний бізнес у підтримці ЗМІ навіть німцям особливо сподіватися не доводиться. Коли 30% доходів отримують від реклами крупних товаровиробників, тоді кожен головний редактор задумається, чи варто публікувати критичну статтю про рекламодавця навіть тоді, коли мовчати – це злочин…

Володимир Данилюк і Андрей Бастунец також висловили своє бачення подальшого розвитку медіа в Німеччині, Україні та Білорусі, а також – акцентували на необхідності співпраці між місцевими виданнями європейського континенту.

Хоча всім прекрасно зрозуміло: німецькі та українські ЗМІ– це дуже віддалені одна від одної галактики. Бо, як уже зазначалося вище, зараз німців більше цікавлять результати виборів у Берліні, де правляча партія ХДС на чолі з Ангелою Меркель зазнала болючої поразки. І – тема сирійських біженців, яка щодня не сходить з екранів телевізорів та газетних сторінок.

Наприклад, м. Манахайм сусідньої землі Райнланд-Пфальц зобов’язали додатково прийняти 950 утікачів. Лише для того, щоб їх навчити хоча б якійсь виробничій спеціальності, – пише газета «Ді Райнпфальц», – потрібно витратити щонайменше 10 млн євро… І їх заплатять. 

На фото Дарії ЯРАНОВСЬКІ: Ґюнтер Беннінг; українські та білоруські журналісти вивчають німецький досвід..