→Рубрики →Західний вектор

Село і… німці

Як німецька свиня живе краще від волинського дядька?

Сучасна Німеччина – це не лише швидкісні автобани, неперевершені автомобілі, енергозберігаючі технології та недосяжні для нас стандарти існування. Як би це не здавалося дивним, та суперозвинуту країну тримають на своїх плечах не новітні технології і не славнозвісний «ордунґ» (порядок), а звичайні бюргери. Тобто, селяни. Це – основа основ німецького способу життя.

Щоб у цьому пересвідчитися, достатньо завітати на кілька приватних господарств у Західній Німеччині, яка межує з Нідерландами.

29-річний Флоріан Мусхольт – фермер з-під містечка Зюдльон, продовжив хліборобську працю своїх предків, яка починається ще з XVII ст. Він, як і всі його предки, живе в древньому будинку з коричневого кольору стінами та помаранчевою черепицею. За законами, як власник, він має право лише зробити реконструкцію старої будови, але в жодному випадку не може збудувати будь-де іншу хату. Так Німеччина береже буквально кожен клапоть землі, яка вже в давно в дефіциті, хоча її власники – найзаможніші та найвпливовіші люди. Бо вартість квадратного метра (!!!) сільгоспугідь – 10 євро (30 грн), а за оренду 1 га треба заплатити 1000 євро (майже 30 тис. грн).

Флоріан спеціалізується на виробництві молока. В господарстві – 120 корів, 5 тракторів, інший реманент для обробітку 70 гектарів землі (40 га – власна, решта – орендована), де росте корм для худоби, а також – ліс. І за всім цим господарством по 14 годин на добу дивиться він один-єдиний! Звичайно, праця важка і часом невдячна, але якби не суцільна механізація, то самотужки не впорався б. А так навіть гній із-під корів вигрібає машина…

Арифметика виробництва молока дуже проста. Двотижневе теля коштує лише 100 євро (до 3 тис. грн), а якщо воно мале чи з двійнят – то і за 20 (600 грн) купиш. А в нас – для порівняння – двотижневе теля коштує 1500 грн (приблизно 50 євро).

Закупівельна вартість свіжого молока – 20-23 центи (приблизно 8 грн). Реальні витрати сягають 30 центів (до 10 грн). Враховуючи, що в магазині за літр обробленого молока просять лише 50 центів (15 грн), то Флоріан та інші фермери бідкаються: вже кілька років поспіль зазнають колосальних збитків: у випадку бюргера Мусхольта – 10 тис. євро на місяць (майже 300 тис. грн). Якби не інші доходи (Флоріан, наприклад, встановив на дахах хлівів сонячні батареї, тож продає енергетикам свою енергію за вигідними цінами), то було б зовсім кепсько. Бо добру дійну корову, яка дає по 30 і більше літрів молока на день, купити не так-то й просто – коштує одна особина не менше 1200 євро (435 тис. грн)!

Годує тварин сумішшю з трави, кукурудзи, сої і рапсу. Зазвичай – на території ферми, бо на невеликі пасовиська одночасно вигнати таку величезну кількість корів просто неможливо.

До речі, корови тут не прості, а майже золоті – найкращою вважається німецька порода Фрізен Гольдштейн (безрогі та чорно-білі) і Альтендах Ротбонд (руді).

Флоріан Мусхольт каже: держава фактично не піклується про фермерів середнього рівня. Спеціальні програми підтримки агровиробників стосуються лише великого агробізнесу. Тому він, як і багато інших бюргерів, переконаний: уряд Анґели Меркель або його наступник повинні не лише допомагати всьому світові, але й повернутися обличчям до власного селянина…

Зі словами «Нам би їхні проблеми!» можна було б поставити крапку на «безрадісному животінні» німецького бюргера, але візит до іншого фермера засвідчує: тут скаржитися – не популярно. Охочіше бюргери демонструють свої успіхи.

Тож Флоріан Мусхольт уже сів у кабіну трактора та поїхав у поле. Він фактично не має відпусток. О 5 год. ранку вже на роботі. А бажання завершити її хоча б до 19.00 постійно залишається тільки мрією – як не старається, але й увечері якісь клопоти залишаються… У неділю – ще більша зайнятість, бо один-єдиний помічник – відпочиває.

І – ще один характерний штрих німецького фермера: він на всі руки майстер не лише через природні здібності, але й у результаті доброї науки. Флоріан, наприклад, закінчив курси механізатора, автослюсаря і агронома. Плюс до цього – освоїв основи бухгалтерської справи.

«Мені дуже подобається вирощування корів та виробництво молока, – каже. – Про гроші особливо не думаю. Сьогодні їх мало, завтра буде більше. Зі своїми спеціальностями я міг би отримати хорошу роботу будь-де, але хочу працювати на себе. І нехай хтось інший, а не я, спробує перервати нашу фермерську династію!».

А от його сусіди – батько і син Ґеннінґ і Хайнріх Велінґи – господарюють у більших масштабах. На практиці в них якраз працювала студентка з професійної сільгоспшколи (аналог нашого ПТУ) Йоганна Пелькум.

І тут відкривається ще одна несподіванка: виявляється, в Німеччині зовсім інша система підготовки кадрів! Тож студентка, як і решта 18 учнів її групи, 2 дні на тиждень займається теорією в аудиторіях, а 3 – роботою безпосередньо на фермі! Вчиться й працює, до речі, не задурно: отримує по 630 євро щомісячно.

І доки Велінґ-середній (середній, бо на господарстві допомагає ще й 86-річний Велінґ-старший та його 80-річна дружина!) займається невідкладною роботою – тримають 300 молочних корів стільки ж телят!), то найменший представник династії – Ґеннінґ – на правах повновправного співвласника підприємства проводить екскурсію та ділиться враженнями. Предмет особливої гордості – надсучасна система механічного доїння, яка дозволяє за годину зібрати молоко одночасно в 130 корів.

«Колись у Німеччині селяни складали 20% населення, а зараз – не більше 3, – говорить. – Зрозуміло, що партія, яка орієнтується на захист наших інтересів, набирає мало голосів. А інші, які при владі, просто не розуміють суті селянської праці. А ще їх заспокоїла ситуація, що в країні вже давно не те що нема дефіциту продуктів: їх більше, ніж потрібно, і всі вони – за дуже низькими цінами. Тому мусимо думати і як зберегти ферму, і як при цьому хоча б щось заробити».

Велінґи знайшли особливий вихід: обладнали в кукурудзяному полі лабіринт для дітей, на майданчиках поблизу – різноманітні атракціони. При тому, що ціни для відвідувачів просто смішні як за німецькими стандартами (4-5 євро, тобто, 120-150 грн), людей – хоч відбавляй! І це дає щороку до 50 тис. євро додаткових надходжень до фермерського бюджету.

До речі, Велінґи, як і Флоріан Мусхольт, трудяться фактично без відпочинку. Лише раз на рік організовують двотижневий круїз кораблем по Рейну, і на цей час їх підміняють наймані робітники, за якими пильно стежить досвідчений дідусь та прискіплива бабуся.

А в Лудгера Шульце-Баєрінґа – інший вид сільськогосподарського бізнесу. Він одночасно займається і вирощуванням свиней, і виробництвом електроенергії та тепла на основі біогазу, який виготовляється на установці вартістю 2,5 млн євро з відходів тваринництва та в результаті використання різноманітних рослин (в основному, цукрових буряків і кукурудзи).

І раз ми вже торкнулися теми виробництва на селі альтернативних видів електроенергії, то слід зазначити: це нагадує якусь лабораторію, де потрібні не груба сила чи лопата, а тонкий розум і комп’ютер. Установка, яку з допомогою пільгового кредиту від держави збудував Лудґер, виробляє до 600 квт/год електроенергії на годину. Собівартість – 12 центів, продають споживачам по 20. Тому за 10 років витрати на будівництво установки повністю окупляться, а потім піде чистий прибуток. Єдине, що турбує Шульце-Баєрінґа – в результаті дощового літа врожаї на полях не найкращі, тому сировини для виробництва біогазу вже не вистачає… Тим не менше, половина енергії для цього регіону виробляється саме на установках зі спалювання біогазу, вітряками та в результаті акумулювання сонячної енергії. Половина!

А от про свині – окрема розмова. Кожен волинянин погодиться: троянди біля свинарника – це щось неможливе. Але насправді квіти таки ростуть біля німецьких свиноферм, які й близько не схожі на наші. Хоча б тому, що вони герметичні і повністю ізольовані від зовнішнього світу, що робить ризик виникнення хвороб мінімальним. Тварин стороннім можна побачити хіба що через вікно. Вони всі чисті, вгодовані та спокійні.

А власник ферми розповідає нехитру арифметику. Отже, в Німеччині 30-кілограмове порося продають по 70 євро (до 2100 грн), а 120-кілограмову свиню живою вагою здають на переробку в середньому за 150 євро (майже 4500 грн). Заготівельників цікавить тільки м’ясо, тому жир, кості, нутрощі, голову і ноги або переробляють на субпродукти, або продають у Росію та Китай, де на них шалений попит. Термін між прийомом на відготівлю та відправку на м’ясокомбінат – лише 4 місяці.

Як за такий короткий час вигодувати свиню, запитаєте? Виявляється, німці вже давно перейшли на дешевий рідкий корм для свиней, калорійність якого визначає комп’ютерна техніка. Різноманітні премікси тут заборонені ще з минулого року, тому ставку роблять на вітаміни та амінокислоти. В результаті свиня, з’ївши на цій фермі трохи більше 500 кг, через 120 діб перетворюється з поросятка на тушку…

А – головне – люди, які за ними доглядають, не лише мають людські умови роботи, але й отримують високий рівень доходів.

Отакі вони – село і німці…

Володимир ДАНИЛЮК.

На фото Світлани КОМИ: троянди біля свинарника; Флоріан Мусхольт; Ґеннінґ Велінґ; Хайнріх Велінґ; Лудгер Шульце-Баєрінґ; німецьке телятко.